Київські чиновники приїхали милуватися МГЗ: завод — актив, шлам — теж майже бонус

МГЗ готують до приватизації, але разом із розмовами про інвесторів влада майже не говорить головне: хто відповідатиме за шламові поля

01.06.2026

0 720

Миколаївський глиноземний завод знову намагаються подати як перспективний стратегічний актив, який Україна планує підготувати до масштабної приватизації у 2026 році. Але за красивими словами про інвесторів, європейські виробничі ланцюги та швидке відновлення роботи підприємства залишається питання, яке для мешканців Миколаєва значно важливіше за стартову ціну продажу: хто відповідатиме за шламові поля, “Марсове поле” і мільйони тонн червоного шламу після приватизації?

Про підготовку підприємства до продажу повідомила заступниця міністра економіки, довкілля та сільського господарства України Дарина Марчак, яка відвідала МГЗ у межах робочої поїздки по об’єктах, що готуються до приватизації. На офіційному рівні завод подають як актив із великим потенціалом, який можна повернути до повноцінної роботи та інтегрувати у нові виробничі ланцюги.

Формально логіка зрозуміла: держава хоче не тримати завод мертвим вантажем, а виставити його на приватизацію, знайти покупця, запустити виробництво і показати інвесторам, що навіть складні промислові активи в Україні можуть знову працювати. Тим більше, раніше вже повідомлялося, що Миколаївський глиноземний завод оцінили орієнтовно у 86 млн доларів, а його продаж планували на четвертий квартал 2026 року.

Але у випадку з МГЗ мова йде не просто про завод, труби, цехи, склади і можливий прибуток. Разом із підприємством існує величезна екологічна проблема – шламові поля, які місцеві давно знають як “Марсове поле”. Саме там накопичені мільйони тонн червоного шламу, і саме ця проблема нікуди не зникне після того, як на підприємстві зміниться власник.

Більше того, у попередніх матеріалах korabelov.info вже порушував питання майже 50 мільйонів тонн червоного шламу біля Миколаєва. І це не абстрактна проблема для звітів або презентацій. Це пиління, ризики для повітря, ґрунтів, води, здоров’я людей і відповідальність, яку чиновники дуже легко можуть перекласти з одних рук в інші.

Під час візиту на МГЗ представники міністерства та керівництво підприємства обговорили технічний стан виробничих потужностей, перспективи відновлення повноцінної роботи заводу, підготовку до приватизації та екологічні питання. Окрему увагу приділили шламовим полям. Але саме формулювання, що ці об’єкти можуть становити інтерес для інвесторів, звучить для місцевих мешканців щонайменше тривожно.

Бо шламові поля – це не “бонус” до приватизаційного пакета і не красива територія для інвестиційної презентації. Це потенційна екологічна бомба, яка роками накопичувалася поруч із Миколаєвом. І якщо київські чиновники справді розглядають її як частину привабливості активу, то вони мають чесно сказати людям: що саме планують робити зі шламом, хто за це платитиме і які гарантії отримає громада.

Особливо гостро ця тема виглядає на тлі того, що червоний шлам уже створював проблеми для прилеглих територій. Екологи раніше попереджали про небезпеку пилу зі шламосховищ МГЗ, а місцеві мешканці бачили, як червоний пил знову опинявся в повітрі над ближніми селами.

На цьому фоні дивно виглядають і заяви про швидкий запуск заводу. Так, технологічно МГЗ може бути цікавим для потенційного покупця: це великий промисловий майданчик, який десятиліттями працював у виробничому ланцюгу глинозему. Але питання в іншому: чи не намагається влада зараз зробити з підприємства інвестиційну “цукерку”, не піднімаючи найнеприємніші питання, з якими після продажу можуть залишитися самі мешканці Миколаєва та області?

Адже історично МГЗ був зав’язаний не стільки на європейський ринок, скільки на виробничі ланцюги російського алюмінієвого бізнесу, пов’язаного з Олегом Дерипаскою. Саме тому заяви про інтеграцію в європейські виробничі ланцюги потребують дуже конкретних пояснень: хто саме готовий купувати глинозем МГЗ, чи відповідає його якість і фракція вимогам нових споживачів, хто забезпечить сировину і чи не стане екологічна проблема просто додатком до красивої приватизаційної історії.

Дарина Марчак під час візиту заявила, що для України завод має значний потенціал після відновлення повноцінної роботи.

“Для України МГЗ – актив із великим потенціалом інтеграції в європейські виробничі ланцюги після відновлення повноцінної роботи”, – зазначила Дарина Марчак.

Але за цією цитатою стоїть низка незручних питань. Якщо завод справді можна швидко запустити, то чи готова держава так само швидко вирішити питання шламових полів? Чи буде приватизаційна угода містити жорсткі екологічні зобов’язання? Чи буде незалежний моніторинг пиління, стану дамб і впливу на довкілля? Чи знову все зведеться до того, що у презентаціях буде “великий потенціал”, а у людей під боком залишиться червоний пил?

Не додає довіри й те, як місцева влада комунікує тему відходів МГЗ. Голова Миколаївської ОВА Віталій Кім нещодавно публічно торкався цієї теми, але фактично переплутав шлам зі шлаком. Для когось це може виглядати як дрібна мовна помилка. Але коли йдеться про промислові відходи, екологію та можливе використання матеріалів у будівництві, різниця між шламом і шлаком принципова.

Шлак і червоний шлам – це не одне й те саме. І якщо посадовці плутаються навіть у базових термінах, то виникає закономірне питання: наскільки глибоко вони справді розуміють екологічні ризики, які намагаються вбудувати у приватизаційну історію про “перспективний актив”?

Раніше Віталій Кім також озвучував плани щодо запуску МГЗ і можливого будівництва алюмінієвого заводу. Про це korabelov.info вже писав на початку травня 2026 року. Але і тут головне питання не зникає: будь-який запуск виробництва має починатися не з піару, а з чесної відповіді про екологію.

Окремо варто нагадати, що МГЗ уже привертав увагу потенційних інвесторів. Зокрема, повідомлялося, що завод зацікавив компанії, пов’язані з алюмінієвою галуззю та фондовими ринками. Але зацікавленість інвесторів ще не означає автоматичного вирішення проблеми для людей. Інвестор дивиться на прибуток, логістику, активи й перспективи. Мешканці дивляться на повітря, пил, воду, здоров’я дітей і те, чи не залишаться вони сам на сам із наслідками старого виробництва.

У Міністерстві економіки розраховують, що якісна підготовка підприємства до приватизації дозволить залучити інвесторів і забезпечити подальший розвиток виробничого комплексу. Але у випадку з МГЗ якісна підготовка – це не лише оцінка обладнання, потужностей, цехів і майбутньої ціни. Це насамперед екологічний аудит, публічні зобов’язання, конкретний план поводження зі шламом і зрозуміла відповідальність майбутнього власника.

Дарина Марчак також наголосила, що держава хоче ефективніше управляти активами.

“В Україні досі залишається багато державних та комунальних активів, які можуть працювати значно ефективніше. Наша мета – щоб Україна стала справді ефективним власником своїх активів”, – наголосила заступниця міністра.

У випадку з Миколаївським глиноземним заводом ефективність не можна міряти лише сумою продажу або швидкістю запуску. Для Миколаєва справжня ефективність – це коли після приватизації місто і навколишні села не залишаться з пилом, дамбами, шламом і порожніми обіцянками.

Поки ж ситуація виглядає так, ніби влада дуже старається зробити з МГЗ інвестиційну “цукерку”. Але всередині цієї “цукерки” – шламові поля, екологічні ризики, невизначена відповідальність і дуже гіркий присмак для людей, які живуть поруч.