Майже 50 мільйонів тонн червоного шламу під Миколаєвом: що буде з відходами МГЗ і чи справді їх можна переробити

На двох шламосховищах Миколаївського глиноземного заводу в Галицинівській громаді накопичилося майже 50 мільйонів тонн червоного шламу. У цих промислових відходах міститься луг, різні метали, зокрема рідкоземельні та дорогоцінні елементи. Сам завод не працює з початку повномасштабної війни, однак шлам нікуди не зник — його потрібно безпечно зберігати, стримувати пиління та водночас шукати можливість переробки або використання.

Про можливі способи поводження з червоним шламом, його потенційну цінність та екологічні ризики дізнавалися кореспонденти Суспільного.

За словами виконувача обов’язків начальника Миколаївської ОВА Георгія Решетілова, питання можливого використання червоного шламу почали опрацьовувати на міжнародному рівні ще за керівництва Віталія Кіма.

«Як всі бачили в інформаційному просторі, Віталій Кім, перебуваючи в Південній Кореї, порушував ці питання, вони опрацьовувались, є певні напрацювання, йде робота подальша щодо можливості його використання в будівництві доріг», — розповідає Георгій Решетілов.

В ОВА вважають червоний шлам вторинною сировиною, яку можна досліджувати для подальшого використання у будівництві або металургії. Водночас питання потребує технологічного та економічного обґрунтування.

Підприємство не працює з початку повномасштабної війни й не має грошей на утилізацію чи переробку шламу, говорить економіст Олексій Мірошниченко. Після націоналізації заводу у 2023 році, за його словами, проблема шламосховищ стала питанням, яке стосується вже не лише підприємства, а й регіону та суспільства.

«Якщо це може бути потенційною екологічною катастрофою, як це було півтора десятка років тому в Угорщині, і коли потім мільйони, а зараз, за нашими розцінками, мільярди гривень будуть витрачатися на ліквідацію екологічної катастрофи. Тобто ми зараз вкладаємо кошти, щоб не витрачати більше коштів у випадку катастрофи», — каже Олексій Мірошниченко.

На його думку, переробка шламу могла б не лише зменшити екологічні ризики, а й створити робочі місця та забезпечити надходження до бюджету.

З проблемою червоного шламу та його пиління науковці працюють не перший рік. Завідувачка кафедри екології Чорноморського національного університету імені Петра Могили, докторка біологічних наук Людмила Григор’єва розповідає, що науковий центр прикладних екологічних досліджень ЧНУ працював із МГЗ у 2004–2016 роках над проблемою поширення пилу. У результаті частину першого шламосховища рекультивували — його вкрили штучним ґрунтом і висадили рослинність. Науковці досліджували, як сформувати шар гумусу, який міг би стати органічним середовищем для рослин, а також підбирали види, здатні витримувати місцеві температурні та вітрові умови.

«Думали і оцінювали, як зробити оцей прошарок гумусу для того, щоб створити органічне депо для рослини — ми це знайшли. А крім цього, ми знаходили рослини: які наші, для наших температурних режимів, для вітрових режимів», — розповідає Людмила Григор’єва.

Водночас, за словами науковиці, у шламі, крім токсичних речовин, поширення яких і покликана мінімізувати рекультивація, містяться й цінні елементи, зокрема дорогоцінні метали та навіть золото.

Директор Інституту нанотехнологій та органічних продуктів Тимур Левда говорить, що разом із колегами досліджував різні способи використання червоного шламу, зокрема як будівельного матеріалу. За результатами досліджень, найбільш економічно доцільним, за його словами, виявилося використання шламу в сільському господарстві після нейтралізації шкідливих речовин, насамперед лугу.

«Це — виробництво меліорантів. А потім цей меліорант, коли ми його вже дослідили. І ми отримали гарні показники приросту врожайності, на фоні зменшення засоленості ґрунтів. Тобто він отримав декілька позицій: і меліорант, і добриво. В тому складі, в якому ми вносили, оновив так звану біоту — досліджували на біологічні мікроорганізми», — розповідає Тимур Левда.

Ще один напрямок — вилучення з червоного шламу металів та інших цінних компонентів. Інженер-хімік, приватний підприємець Олександр Васюта вважає, що потужностей Миколаївського глиноземного заводу достатньо для того, щоб займатися вилученням таких речовин. За його словами, у червоному шламі міститься до 40 відсотків оксиду заліза, близько 10 відсотків оксиду титану та до 15 відсотків оксиду алюмінію.

«Якщо його переробити в залізний сурік, який є складовою лакофарбових виробів, виробів із пластмаси, то його ринкова ціна — від півтора до двох доларів за кілограм. 400 кілограмів помножте на два — 800 доларів», — говорить Олександр Васюта.

Він зазначає, що завдяки вмісту цих компонентів з однієї тонни шламу потенційно можна отримати продукцію на понад тисячу доларів. Окрім цього, у червоному шламі є рідкоземельні метали. Їхня кількість менша, однак вартість таких компонентів може бути значно вищою.

Виконувач обов’язків генерального директора Миколаївського глиноземного заводу Олексій Медвідь каже, що підприємство готове розглянути технологію переробки червоного шламу, якщо таку технологію запропонують. Водночас, за його словами, якщо для реалізації технології знадобляться нові капіталовкладення та обладнання, це вже буде питанням до інвестора, який придбає підприємство.

Питання безпечності шламосховищ залишається окремою проблемою. Генеральний директор обласного центру контролю та профілактики хвороб Дмитро Макаров розповідає, що фахівці періодично проводять у Галицинівській громаді моніторингові дослідження питної води зі свердловин, ґрунту та повітря. За його словами, у 2026 році впливу пиління шламу на їхню якість не виявили.

Водночас попередні дослідження показували перевищення вмісту окремих речовин у питній воді.

«У 2024 році на території селища Лимани було відібрано вісім проб питної води зі свердловин — з них дві були з перевищенням за вмістом миш’яку. І на території селища Лупареве було відібрано 12 проб води — з них чотири були з перевищенням по стронцію і миш’яку», — говорить Дмитро Макаров.

За словами гендиректора, це потенційно могло бути пов’язано з впливом шламосховища на підземні водоносні горизонти, однак для встановлення точної причини необхідна наукова експертиза.

Для мешканців прилеглих сіл проблема не обмежується лабораторними показниками. Фермер Сергій Тютюнник, який обробляє землю в Прибузькому Галицинівської громади, розповідає, що іноді червоний шлам долітає і до його села.

«В основному, звісно, за розою вітрів дістається Лиманам, але коли вітер змінюється — от, наприклад, зараз вітер сюди: позавчора там стояв купол червоний. Ми ж дихаємо цим усім — це вся таблиця Менделєєва, ми ж не оздоровлюємося. І так вистачає цих вибухів і всього іншого, а нам ще і шламове допомагає», — говорить фермер.

За його словами, він не бачить, щоб шлам поливали так, як це робили раніше.

Керівник підприємства Олексій Медвідь запевняє, що шламосховище №2 поливають щодня з 09:00 до 18:00, а за потреби — і вночі.

«Червоний шлам сам собою, звісно, шкідливий, тому що в ньому є луг — це те, що шкодить, в принципі. Все решта — це те, що у нас в нашій землі. Але луг — він шкодить, потрапляючи на очі розплющені, до рота, до носа — так, буде термічний опік. Але ніхто ж не говорить, що під час пилення ця вся хмара пішла на одну людину, на одне село», — каже Медвідь.

Він додає, що шлам дуже дрібнодисперсний і за консистенцією подібний до борошна.

«Ми всі тут працюємо не одне десятиліття — і нормально», — говорить керівник.

Нині на заводі працюють приблизно 400 людей. Близько 100 із них — охоронці, решта підтримують обладнання та обслуговують два шламові поля. Перше шламосховище вивели з експлуатації у 2008 році. За словами Олексія Медвідя, воно все ще становить небезпеку.

«У чаші “А” міститься приблизно 1,2 мільйона кубів лужної води. А чаша “Б” — вона пилить через кут підготовки шламу», — пояснює він.

За роки простою з 2022-го на підприємстві відновили до 70 відсотків засобів пилепригнічення. Система, яка автоматично реагувала на пориви вітру, була знищена російськими обстрілами.

Одне поле експлуатується з 1979 року, і на ньому накопичилося 28 мільйонів тонн шламу. У 2008 році завод перейшов на нову технологію складування. На другому полі зберігається близько 20 мільйонів кубометрів червоного шламу, а площа поля становить 140 гектарів. За словами керівника, технологія сухого складування є найбільш сучасною та оптимальною.

«Мінімальна кількість вологи надходила з червоним шламом. З виробництва. Спеціальна техніка, яка обробляє це поле — це роторний шнекохід — машина, яка під час своєї роботи витискала вологу, яка потім потрапляла до ставків-відстійників та поверталась у виробничий процес. А шлам сухий вже складувався», — розповідає керівник.

Таким чином шлам максимально ущільнювали. Водночас після пересихання верхнього шару, за відсутності належного пилопригнічення, навіть невеликі пориви вітру можуть підіймати дрібні частинки в повітря.

Для Миколаєва та прилеглих громад питання залишається подвійним: з одного боку, майже 50 мільйонів тонн промислових відходів потребують постійного контролю та безпечного зберігання, а з іншого — сам червоний шлам розглядають як потенційну вторинну сировину, з якої можна вилучати метали або використовувати її після відповідної підготовки в інших сферах.

Водночас остаточного рішення щодо масштабної переробки шламу наразі немає. Його можливе використання потребує технологічних досліджень, оцінки безпеки, визначення джерел фінансування та інвестора, який буде готовий вкладати кошти в необхідне обладнання.

Раніше ми писали:

• Ні лабораторії, ні накладної, ні результатів: заява Кіма про шлам МГЗ не підтвердилася документами
• Понад 552 тисячі тонн сировини МГЗ готують до продажу: Фонд держмайна шукає покупців
• Техніка для “червоного шламу”: МГЗ отримує машини для обслуговування шламових полів
• Кім переплутав шлам зі шлаком: “Корейська дорога” знайшлася не в Кореї, а під Києвом
• Продати МГЗ хочуть успішно, але спершу треба переконати інвестора не боятися війни