СтаттіСуспільство

Як війна руйнує українські сім'ї

Багато жінок, як заміжні, так і ні, не мають наміру повертатися. Вони їдуть і починають вибудовувати новий осілий побут. Закон, що забороняє чоловікам виїжджати з країни, створив для українок новий, безпечний простір для життя в Польщі, Німеччині та інших країнах. Тепер вони домагаються розлучення, про яке думали довгий час. Війна в Україні розколола мільйони сімей. Історія Андрія та Тетяни Шаповалових показує, як можуть постраждати шлюбні узи.

51-річний Андрій Шаповалов та 50-річна Тетяна Шаповалова прожили разом чудове життя. Їхньому шлюбу майже 30 років, вони виростили двох синів і займалися значущою для себе роботою. Андрій був психотерапевтом і лікував наркоманів, а Тетяна – керівником у великій компанії, яка виготовляє морозиво. Жили вони у перспективному місті Дніпрі у центрі України. До минулого року Шаповалови звикали до нового етапу у своєму житті, бо їхні діти виросли та стали жити окремо.

Але в лютому минулого року російська армія вторглася в Україну, і це започаткувало серію подій, які зруйнували їхній шлюб.

Вони розлучилися першого дня, коли в Дніпрі стали падати ракети, а вікна будинків затремтіли [від вибухів]. Тетяна вирушила в довгу мандрівку, ставши біженкою. А Андрій міряв кроками порожні кімнати їхнього будинку.

Відчуття від збройного конфлікту вони мали дуже різні, як і в багатьох українців та українок. Тетяна потрапила в зовсім новий для неї світ, відкрила для себе нову країну, нову мову та знайшла нового бойфренда, що стало потрясінням для Андрія. Сам Андрій опинився на лінії фронту, де надавав психологічну допомогу солдатам, які страждають від депресії. Вперше з юних років він жив сам. Закон забороняє йому бачитися із сім’єю.

Шаповалови вважають, що якби не військові дії, то вони досі були б разом. Обидва відкрито розповіли про те, що трапилося з їхніми взаємовідносинами. (Їх інтерв’ю було скорочено і відредаговано для ясності.)

Андрій та Тетяна — одна з десятків, а може й сотень тисяч пар, розлучених обставинами воєнного конфлікту. За словами українського психотерапевта із Кременчука Ганни Трофименко, її країна переживає “епідемію розлучень”. Напевно, це один із найсерйозніших соціальних наслідків бойових дій, який змінює характер зустрічей між людьми, структуру сімей, систему виховання цілого покоління українських дітей та демографію держави на довгі роки вперед.

Кожен великий конфлікт обертається втечею людей з насиджених місць. Але в Україні все по-іншому. Як один із перших заходів президент Володимир Зеленський ухвалив указ, який за кількома винятками забороняє залишати країну чоловікам віком від 18 до 60 років. Мета розпорядження полягала у тому, щоб зберегти мобілізаційний резерв. Але воно також породило односторонній результат.

90% із 8 мільйонів українських біженців – це жінки та діти. Багато жінок, як заміжні, так і ні, не мають наміру повертатися. Вони їдуть і починають вибудовувати новий осілий побут.  Закон, який забороняє чоловікам виїжджати з країни, створив для українок новий, безпечний простір для життя у Польщі, Німеччині та інших країнах. Тепер вони домагаються розлучення, про яке думали довгий час.

Однак той самий закон приніс біль та страждання чоловікам, чиї діти стали біженцями. Їхні дружини поїхали разом із синами та дочками, а батьки на даний момент не можуть перетнути кордони, щоб зустрітися з ними.

Тетяна та її старший син тиждень із лишком перебували в дорозі день і ніч, проїхавши через десять країн. У результаті вони прибули до фінського міста Турку, де живе молодший син Шаповалових, який на напівпрофесійному рівні грає у хокей. Саме там жінка зрозуміла, що не хоче повертатись додому.

Тетяна: Я була така виснажена, що перші дні просто спала, гуляла і думала. Раптом у мене з’явився вільний час, адже мені не треба було йти на роботу чи доглядати батьків. Якоїсь миті я з подивом зрозуміла, що не сумую за домом. І не хочу повертатись. Ну, це не означає, що я не люблю батьків та чоловіка. Я й не думала про розлучення. Я просто зрозуміла, що хочу бути одна.

Андрій: Ці перші тижні були справді важкими. Після всіх прожитих років прокидатися одному в холодному ліжку і знати, що на тебе ніхто не чекає? Справа була не лише у відстані. Справа була у відсутності віри у майбутнє. Я не знаю, чи прийдуть до нас російські війська чи ні. Я не знаю, залишусь живою чи ні. Не минало й ночі, щоб вона мені не снилась.

Кількість шлюбів, що розпалися в Україні, за минулий рік збільшилася в два або навіть три рази в порівнянні з періодом до початку війни. Такі цифри наводять українські психологи, адвокати з розлучень, судові чиновники та судді. Експерти кажуть, що хоча розлучень в Україні і без того завжди було більше, ніж в інших країнах, зараз їхнє зростання зумовлене не так пов’язаним з бойовими діями стресом, хоча і його хоч відбавляй, скільки величезною кількістю розлучених сімей.

Психотерапевт Трофименко розповіла, що якщо людину вирвати зі звичного оточення, то вона починає все переоцінювати.

“Люди починають ставити запитання, – пояснила вона. – Наприклад, чи підходить мені ця людина, з якою я прожила разом стільки років, якщо я сама не знаю, хто я тепер?”

Тетяна, за її власним зізнанням, пережила щось подібне. За її словами, їхній шлюб завжди був досить міцним, але з часом вона почала відчувати якусь “порожнечу”. Вони з Андрієм зробили мільйон спроб якось оновити свої стосунки, відремонтувавши основний будинок, купивши квартиру та завівши собаку. Але все було марно, пояснила жінка. Як вона каже, їхній зв’язок став нагадувати “вже прочитану книгу”.

Відданість сім’ї утримувала її. Але через переїзд до нової країни її умонастрій змінився.

За кілька тижнів після переїзду Тетяна познайомилася з фінським чоловіком. За її словами, розповісти про це Андрієві було дуже важко. Вона зателефонувала йому і заявила: “Я не хочу продовжувати наші стосунки. Мені потрібне нове місце проживання, нові відносини, нове все. Мені потрібне нове життя”.

Андрій: Я в цей момент був за кермом. Виникло таке почуття, ніби на мене хлюпнули окропом. Я не міг поворухнутися. Не міг дихати. Я з’їхав на узбіччя і зупинився. Після розмови я весь тремтів. Мені здалося, що я божеволію. Я звинувачував у всьому бойові дії, росіян, наш уряд, усіх, хто був довкола мене.

Я був здивований. Так, дуже здивований. Я відмовлявся в це повірити. Я подумав, що це якийсь флірт, і все скінчиться. Але одного разу наприкінці травня я цілий день дзвонив їй і писав СМС-повідомлення, а вона не відповідала. Вночі я не міг заснути. І тоді я зрозумів, що вона з іншим чоловіком.

Зрештою, я написав їй, що все розумію.

Тетяна: Минуло ціле літо. Андрій казав, що підтримує мене. Але він нічого не робив. Він сподівався, що я передумаю. У серпні я знову йому зателефонувала та попросила допомогти. Він погодився подати на розлучення, бо перебував в Україні. Я підписала всі папери у Фінляндії та відправила їх з автобусом.

В Україні можна розлучитися, перебуваючи за тисячі кілометрів від країни. Люди надсилають свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження, фотокопію паспортів та податкові документи. Оскільки сини у Шаповалових виросли, жодних питань із опікою не виникло. Коли вони домовилися про розлучення, вони взагалі не мали жодних суперечок і розбіжностей через будинок, загальні накопичення, нічого.

Але для багатьох українських пар питання батьківських прав стоїть сьогодні дуже гостро. Коли в країні мир, жінці важко поїхати з дитиною без згоди батька. Але зараз в Україні триває війна.

Що робити судді, якщо жінка залишає країну з дитиною, сімейна пара розлучається, чоловік залишається в Україні, але хоче бачитися зі своїм сином чи донькою?

“Я не можу наказати жінці повернутися разом із дитиною”, – пояснює суддя з Києва Іванна Єросова. Водночас вона не має права давати чоловікам дозвіл на поїздку за кордон для зустрічі з дітьми.

Таким чином сьогодні судді в непростому становищі, як і пари, чиї справи вони розглядають. Суддя може змусити матір, яка живе за кордоном, дозволити дітям спілкуватися з батьком у відеочаті. Єросова вважає, що коли конфлікт закінчиться, почнуться нові процеси розлучення, але в цьому випадку батьки отримають право бачитися з дітьми, де б вони не знаходилися.

Андрію боляче від того, що він не зустрічається із синами.

Андрій: Я сумую за людським теплом, яке виникає, коли вони поряд. Але мої контакти з дітьми не обірвані, просто вони набули нової форми. Ми постійно розмовляємо. Якщо я виживу, то рано чи пізно з ними побачусь. Тетяна – інша справа. Я більше не полюблю жодної жінки, я не хочу більше ні про кого піклуватися. Я не хочу вирішувати нічиї проблеми. Вона була єдиною людиною, хто цього заслуговував.

Тетяна: Із серпня минулого року я живу з іншою людиною. Моє життя у розквіті. Я ні за чим не сумую. Може, це травма, може це нелогічно, але я не хочу повертатися в Україну і бачити всі ці зміни. Не знаю, чому, але я зовсім не плачу. Можливо, згодом усе це дійде до мене.

За даними Міністерства юстиції України, кількість розлучень скоротилася з 29 587 у 2021 році до 17 893 у 2022-му році. Але, як кажуть експерти, це хибні дані.

Війна серйозно перешкоджає роботі судової системи, а судді, психологи та адвокати в один голос заявляють, що кількість пар, що розлучилися і мають намір розлучитися, різко збільшилася.

Наслідки такої величезної кількості розлучень в одній країні, напевно, будуть дуже серйозними. Українські демографи вже починають їх моделювати, водночас підраховуючи скільки біженців поїхали, та військові втрати.

“Ми прогнозуємо подальше скорочення чисельності населення”, – сказав демограф Олександр Гладун із Національної академії наук України. Країна з 1990-х років стійко зазнає демографічних втрат. Якщо 1991 року там проживало 52 мільйони людей, то тепер їх залишилося 38 мільйонів. За очікуваннями фахівців, через 15 років чисельність населення зменшиться до 30 мільйонів.

У грудні Андрій та Тетяна оформили розлучення. Вони не бачилися з першого дня бойових дій. Тетяна вчить фінську мову та готується до набуття громадянства Фінляндії. Андрій мешкає один.

Більшу частину свого часу він віддає роботі з солдатами, які страждають від наркоманії та алкоголізму. За його словами, з початком війни їхня кількість збільшилася.

Позавчора він вирушив на прогулянку до міського парку з новим собакою — всім серцем відданим йому шарпеєм Торі. Дивлячись на Торі, який постійно дивиться на господаря, Андрій сумно пожартував: “Ось і все, що залишилося від моєї родини”.

Що б було, чи не почнися у них у країні війна?

Тетяна: Я б ніколи так не вчинила. Це класичний приклад, коли людина не бачить проблему доти, доки не опиниться за її межами.

Андрій: Ми на 100% зберегли б цей шлюб. Але я, як і раніше, злюся на себе, бо дозволив цьому статися, не зробив усе можливе, щоб її втримати.

Майже щодня я уявляю, як зустрінусь із нею. Іноді я її засуджую. Іноді засуджую себе. Але я не злюся на неї. Я її дуже сильно кохаю. Навіть зараз.

Автор: Джеффрі Геттлман – міжнародний кореспондент, який виграв Пулітцерівську премію.

Читайте новини першими

Связанные статьи

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button