"І не забуваймо, що в кожного з нас є крила. Вони з нами завжди", - доросло стверджує Аня Плаз

Замітки з приводу 

Шановний читачу, будь ласка, для початку прочитай кілька цих речень та оціни їх значення:

«Канюк — це птах. Але у нього теж є гордість та крила, які допомагають йому досягти мети. Мисливці, ви дійсно вважаєте, що якщо з цього світу піде маленька частина, то нічого не зміниться? Кожен на цій Землі має право на життя та повинен щось залишити після себе. То давайте брати приклад з цього канюка та його жаги до життя.
І не забуваймо, що в кожного з нас є крила. Вони
з нами завжди…» 

Саме так доросло стверджує Аня Плаз.

Звичайно, прості, глибокі слова людини, заклопотаної долею  птаха, без котрого рівновага живої природи ще більше втрачатиме баланс, не залишили тебе байдужим. Пронизлива, висока думка про те, що не тільки птахи, а й люди мають крила, яка перекликається з висновком відомої української письменниці Ліни Костенко. У цьому абзаці та й, взагалі, у повній публіцистичній роботі, все на стільки «по-дорослому», що лише звернення до мисливців видають в авторові дитину. Адже не тільки вони винні в тому, що популяція канюків із сімейства яструбових різко зменшується, як і багато інших видів двокрилих. Та зараз не про причини вимирання птаха, в честь якого названо нинішній рік. Мова про те, де та з якою силою прозвучали ці слова маленької дорослої семикласниці.

Відбулося це перед травневими святами у Дитячому Центрі Корабельного району під час науково-просвітницького заходу у зв’язку з оголошенням 2017 року роком птаха канюка. Головний його висновок такий: до дрібниць продуманий захід має високий коефіцієнт корисної дії. У даному випадку вихованці, присутні на заході, зрозуміли та запам’ятали, що в природі зайвих птахів не буває і для кожного суб’єкта не тільки українського суспільства є надважливим завдання берегти природу.

Саме про це була коротка доповідь А.І. Покрищенко, завідуючої відділом ДЦ, котра відкрила захід. Аби не перевантажити дітей науковими термінами та поняттями, доповідач звернулася до популярного стилю викладу та пересипала свою розповідь цікавими запитаннями до присутніх.

Логічним та доречним продовженням стала презентація настінної газети «Школа журналістики», що її видає однойменний гурток. Редакторка газети Саша Єгорова поглибила розповідь попереднього виступаючого про те, що «… сумний привід служить поштовхом до того, щоб кожен рік оголошувався ім’ям певного птаха. Популяції деяких пернатих поступово зменшуються, а то й зовсім зникають». І вже цілком однозначно, знову таки «по-дорослому» зробила висновок:

— Ми, юні журналісти, маємо внести вклад в популяризацію цих невід’ємних складових живої природи нашої Землі та у ту боротьбу, що її проводять природоохоронні організації України. Якщо ви прочитаєте нашу газету від першого до останнього рядка, то переконаєтесь у тому, що автори газети якраз душею за те, щоб популяція канюків не тільки збереглася, а й примножилася.

Далі юна редакторка  познайомила присутніх не тільки зі змістом газети, а й з авторами-колегами, котрі працювали над своїми публікаціями, попередньо зібравши необхідні знання про птаха, також визначившись з принципами написання просвітницьких казок та з журналістською відповідальністю за кожне написане слово. Відкрило газету звернення редакторки, для котрої важливо знайти відгук у серцях читачів щодо такої важливої проблеми, як збереження птахів, тому у передовій замітці не тільки приведено відомості про птаха, але й аргументовано зосереджена увага читачів на необхідності оцінити масштаб проблеми, донести його до людей.

Основою газети є дев’ять науково-просвітницьких казок про канюка та одне програмне звернення, з якого розпочато нинішні замітки з приводу свята птахів у ДЦ. Кожна з цих публікацій має родзинку і точно розповідає про особливості птаха як виду у живій природі. З казок дізнаємося про місце проживання канюків, те, чим вони живляться, про гніздування та що їм загрожує. Сказано це в завуальовано-навчальній формі з тим, щоб не відштовхнути від читання, а навпаки привернути увагу дітей та дорослих до цього захоплюючого виду пізнання світу. І це є основним в просвітницьких казках. Але не менш цінно і те, що герої казок наділені якостями людей. То читачі мають можливість бачити себе з боку.

Як підтвердження цього висновку в аудиторії прозвучали казки вихованців гуртків «Школа журналістики» та літературного «Альтанка»: Ангеліни Горєлової, Ксенії Шияти, Елізавети Мамон, Арістарха Яремчука.

Закінчилося свято птахів конкурсом на знання присутніми казок, прислів’їв, кіно-та мультиплікаційних фільмів про птахів. Це було імпровізоване змагання між юними журналістами та літераторами. Як водиться, перемогла дружба.

Шановний читачу, ти вже зрозумів, де та коли відбулося свято птахів. А от з якою силою прозвучали слова маленької дорослої публіцистки-семикласниці та її друзів, додумай сам. Але підказка є – в аудиторії стояла та сама тиша, про яку кажуть «чути, як муха пролетить», і не було жодної пари пустих очей. Ця атмосфера пізнання проблеми передасться й решті вихованців ДЦ, адже газета перемістилася до вестибюлю позашкільного закладу та привертає увагу усіх зацікавлених.

Який загальний висновок напрошується після цього науково-просвітницького заходу? Вочевидь у Дитячому Центрі позашкільної роботи Корабельного району вже тепер можна побачити, те, якими будуть майбутні мешканці України – члени громадянського суспільства. І це не голослівна заява, а результат цілеспрямованої роботи педагогічного колективу на основі креативного підходу до виховання дітей.

Марія Полупанова,
керівник гуртка «Школа журналістики» ДЦ позашкільної роботи Корабельного району м. Миколаєва