"Актябрьскає нє прєдлаґать" або Як Жовтневе із самодостатнього міста перетворилося у придаток Миколаєва

«АКТЯБРЬСКАЄ НЄ ПРЄДЛАҐАТЬ» — публікацію з таким саркастичним заголовком зробив у «Фейсбук» історик з Корабельного району (що є територією колишнього Богоявленська, а пізніше — міста Жовтневого, і який у центрі Миколаєва багато хто так і називає досі — «Октябрьское») Віктор Мних:

«Ще у вересні 1944 року був створений Жовтневий район, і всі районні установи із Водопою переїхали до селища Жовтневого наприкінці 1944 року.

Що являв собою у 50-ті роки райцентр Жовтневе? Окрім того, що на території Жовтневого існувало п’ять колгоспів, МТС та рибартіль, працювала промартіль, яка виготовляла гончарний посуд та цеглу — сирець. У парку “Молодіжний” (нині «Богоявленський») діяла виставка досягнень народного господарства, де радгоспи і колгоспи району представляли свої здобутки і продукцію своїх господарств…»

Нагадаємо, ми писали:
«У Вітовці завжди був найкращий рибний базар»… Як прийшов
занепад славній рибальській галузі в Миколаєві (Фото)

«У Жовтневому діяв футбольний клуб “Авангард”, тренер О. Богданович. Команда була призером кубка району 1956 — 1958 рр, та фіналісткою першості області у 1958 році. Також відбувалися показові виступи важкоатлетичного гуртка, який діяв при районному Будинку культури, котрий стояв на розі вулиць Бузької та Млинної. Тренером молодіжної команди важкоатлетів довгі роки залишався наш видатний земляк, ексчемпіон СРСР із гирьового спорту, Іван Семенович Круц…»

Із архіва СБУ. Доля видатного важкоатлета, нашого земляка Івана Круца, у документах

«Коли став до ладу новозбудований завод “Океан”, селище Жовтневе перестало бути суто аграрним райцентром. Значну частину населення селища стали складали робітники суднобудівного заводу. Однак час спливав, і змінювався статус населеного пункту.

У 1961 році Жовтневе отримало статус міста районного підпорядкування. До меж Жовтневого увійшло село Балабанівка, і колишнє селище стало називатися містом Жовтневим. На початку 1963 року у підпорядкування обласної (промислової) Ради депутатів трудящих передане місто Жовтневе. У 60-ті роки тривала інтенсивна розбудова райцентру саме як міста.

Так, у 1963 році на вул. Ольшанців відкрито кінотеатр “Дружба”, пізніше перейменований на “Ровесник” (нині там — храм християн віри Євангельської). Також здали у експлуатацію літній кінотеатр “Маяк” на вул. Млинній, поряд з парком “Молодіжний». До будинку колишньої земської школи добудували другий поверх і віддали під Палац піонерів (нині — приміщення Жовтневого районного суду — суду Вітовського району).

Станом на 1966 рік у Жовтневому діяли п’ять середніх і одна восьмирічна школи, дві вечірні школи робітничої молоді, ПТУ та філія суднобудівного технікуму. З огляду на інтенсивну розбудову економіки у 60-тих роках, люди з оптимізмом дивилися у майбутнє, вони ще не знали, що з початком сімдесятих років темпи зростання уповільняться і розпочнеться так звана епоха застою.

Сімдесяті роки для міста Жовтневого запам’яталися тим, що Указом Президії Верховної Ради УРСР від 27 грудня 1973 року у м. Миколаєві створено Корабельний район, а м. Жовтневе Жовтневого району включено до смуги м. Миколаєва. Жовтневу міську раду — ліквідовано.

Таким чином Жовтневе із самодостатнього міста перетворилося у придаток Миколаєва…»

«Вернуть Корабельному району статус города», —
предложила глава Николаевского облсовета Виктория Москаленко

«На превеликий жаль, Корабельний район за 47 років так і не став повноцінною частиною міста Миколаєва. Розташований на відстані 12 км від середмістя Миколаєва наш район залишається задвірками Миколаєва. Транспортна проблема залишається доволі гострою. Плани прокласти до Корабельного району тролейбусну лінію, із середини 80-тих років минулого століття і до сьогодні так і залишилися лише на папері. Часто у спілкування між собою мешканці району вживають вислови: “Поїхати до міста”, “їду до міста”, “повертаюся з міста” тощо. Отже, як Миколаївці у оголошеннях на купівлю чи обмін житла часто вказують: ”Актябрьскає нє прєдлаґать”, так і мешканці Корабельного не вважають свій район Миколаєвом.

До того, місто з підприємств Корабельного району отримує чи не найбільше фінансових надходжень. Разом з тим, фінансування потреб Корабельного району відбувається за залишковим принципом.

У світлі останньої адміністративної реформи, на Миколаївщині заплановано залишити лише чотири райони. Вітовський район разом зі своєю історичною назвою просто зникне.

Отже, за останні 230 років Вітовку, як давній топонім, закладений ще у добу Великого князівства Литовського, скасовують вже двічі. Перший раз — у 1789 році Вітовка була перейменована на Богоявленськ, і ось планується скасування тепер вже Вітовського району. Що нам пропонують натомість? А нам пропонують влитися до Миколаївського району з центром у Миколаєві.

Населений пункт з давньою 620-літньою історією пропонують приєднати до куцої 230-літньої історії Миколаєва. Тобто, за мету поставлено cтерти давній топонім і розчинити його у загальному “казані”. Саме так майбутню адміністративну реформу стосовно Вітовського району сприймає значна частина інтелігенції Вітовського та Корабельного районів.

А чому б не відновити статус колишнього окремого міста з усіма позитивними наслідками для мешканців сучасного Корабельного району? Цікаво було б знати думку громадськості Корабельного району щодо останніх адміністративних нововведень», — пише В. Мних.

Нагадаємо, ми писали:
620 рокiв тому на місці сучасного Корабельного району м. Миколаєва Князь Вітовт заклав митницю;

Витовка — колыбель Николаева. Нашему городу на самом деле — более 600 лет;

Читайте також: «Цей край — особливий»: у Корабельному районі відзначили 620-річчя Вітовки — «колиски» Миколаєва (фото, відео)