Школярі прагнуть бути гідними подвигу героїв

10 Май 2013

0 705

В дні травневі, мріями багаті,

Коли щастя хлюпає з пісень,

Ми щороку зістрічаєм свято —

Перемоги радісної день.

…Сумно бачити зараз немічних старих, які згадують свою славну молодість, плачуть про загиблих товаришів. Розумієш, яке коротке і вразливе людське життя, і як все-таки багато може зробити людина — віддати себе в ім’я щастя інших.

Ми не маємо права забувати тих, що відстояли свободу і незалежність народів. Але не тільки пам’ятати, а й бути гідними їх подвигу, не допустити повторення вже сучасної війни.

8 травня був особливим днем у Миколаївській школі №14 ім. Героя Радянського Союзу Пшеніцина Г.О.

З самого ранку настрій у всіх був святковий і в той же час такий хвилюючий. Цього дня всі чекали довго і з нетерпінням…

Розпочався робочий день єдиним уроком пам’яті по всім класам: згадували далеке минуле, воїнів, які загинули, тих, хто залишився живим; переглядали відеоролики, зустрічалися з ветеранами.

Після уроку вся школа вирушила на мітинг до братської могили, що на кладовищі у мікрорайоні Широка Балка. Там нас зустріли ветерани, почесний громадянин нашого міста Крісенко Віктор Іванович, депутат міськради Крісенко Олег Вікторович, священик (отець Андрій), жителі мікрорайону.

{gallery}2013/05/10/6{/gallery}

Розпочався мітинг з паніхіди за загиблими воїнами, потім були виступи гостей. Кожен від усього серця вітав нас з Днем перемоги і бажав мирного неба і всього найкращого.

Мітинг готували учні 9-А класу на чолі з класним керівником Дорошенко Світланою Павлівною. Слова учнів були пройняті подіями минувщини і нікого не залишили байдужими. Після всього учнів чекав сюрприз: батько і син Крісенко приготували всім солодкі подарунки!

Але найцікавіше було попереду – адже наша школа чекала на зустріч з довгожданим гостем. Саме напередодні Дня Перемоги до нас у гості мав завітати племінник Героя Радянського Союзу Пшеніцина Г.О.

І ось довгоочікувана зустріч! Тепленьов Анатолій Михайлович приїхав до нас з м.Курська (Росія). Він подолав велику відстань для того, щоб ще раз вклонитися подвигу, який здійснив його дядько, побачити тих, хто так довго вів пошукову роботу навколо прізвища Пшеніцин, і, нарешті, познайомитися з тими, хто тепер з гордістю навчається і працює у школі, яка названа на честь його рідного дядька.