Продати — не означає запустити: спекуляція Фонду на приватизації МГЗ?

Держава готує продаж заводу під час війни, а голова Фонду держмайна допускає, що інвестор придбає його з дисконтом, законсервує або згодом перепродасть дорожче.

12.10.2026

2 731

Миколаївський глиноземний завод, який готують до приватизації

Миколаївський глиноземний завод готують до приватизаційного аукціону. Голова Фонду державного майна України Дмитро Наталуха розраховує, що підприємство виставлять на торги у першому кварталі 2027 року — взимку або навесні. Остаточну дату ще має затвердити уряд. Проте зміна власника не обов’язково означатиме відновлення виробництва: інвестор може придбати підприємство й законсервувати його до поліпшення умов. Не визначено й те, чи включать до продажу шламосховища, які потребують постійного обслуговування.

Про це розповів голова Фонду державного майна України Дмитро Наталуха виданню “МикВісті”.

Дмитро Наталуха побував на підприємстві 8 жовтня. Це був оглядовий візит: разом із колегами він хотів особисто оцінити стан заводу та безпеку перебування на його території. За його словами, попри зупинене виробництво, там залишаються і працюють люди, а підприємство чекає на інвестора та умови для запуску.

“Основна мета нашої поїздки — показати, що, незважаючи на повномасштабну війну, туди можна приїхати, там можна перебувати і, в принципі, життю та безпеці на території особливо нічого не загрожує”.

Можливість відновлення роботи керівник Фонду оцінив так:

“Підприємство наразі, звісно, зупинене, але може відновити свою роботу буквально протягом трьох місяців після ухвалення рішення про запуск”.

Виробництво на МГЗ припинили у 2022 році, після початку повномасштабного російського вторгнення. Завод не працює вже понад чотири роки. Однією з головних перешкод для його повернення до роботи стало блокування звичної морської логістики, через яку постачали сировину та відвантажували продукцію. Залізничні перевезення не можуть повністю замінити цей шлях. До того ж підприємство розташоване в регіоні, що зазнає російських атак.

Основний профіль заводу — переробка бокситів на глинозем, з якого інші підприємства виробляють алюміній. МГЗ належить до найбільших підприємств Європи за потужностями виробництва глинозему, які дозволяють випускати до 1,7 мільйона тонн на рік. Наталуха також нагадав, що це був найбільший виробник глинозему в Радянському Союзі та один із трьох таких виробників у материковій Європі. Нині підприємство простоює, проте його потенціал керівник Фонду оцінює як дуже високий.

У 2023 році Вищий антикорупційний суд ухвалив рішення про стягнення в дохід держави активів російського олігарха Олега Дерипаски. Згодом завод передали в управління Фонду держмайна.

Відтоді строки приватизації змінювали кілька разів: спочатку йшлося про початок 2026 року, потім про липень, згодом — про кінець року. У плані, оприлюдненому Фондом у червні 2026 року, аукціон передбачали наприкінці року, а орієнтовну стартову вартість МГЗ визначали на рівні 6,3 мільярда гривень. Пов’язані активи, зокрема запаси бокситів і глинозему, оцінювали окремо.

Наталуха розповів, що після свого призначення у січні 2026 року також розраховував підготувати продаж до кінця року. Нинішнє перенесення він пов’язує виключно з формуванням єдиного пулу санкційних активів: на торги готують не лише сам завод.

До цього пулу збирають майно, стягнуте за рішенням ВАКС:

Миколаївський глиноземний завод;
сервісний центр “Металург”;
центр обліку;
охоронну компанію;
сировину — боксити та глинозем;
різні автомобілі.

Раніше ми писали: Квартиры, авто, цеха и деньги…
Полный список национализированного Украиной имущества
у владельца НГЗ Дерипаски

Дмитро Наталуха пояснив, чому підготовка санкційних активів до продажу потребує додаткового часу.

“Законодавство передбачає обов’язок Фонду оцінити, описати, оглянути кожен об’єкт майна, зазначений у рішенні ВАКС, і включити його до пулу. Тому перенесення термінів пов’язане виключно з процесом формування цього пулу”.

За словами керівника, пул уже сформований. Наступний крок — засідання аукціонної комісії Фонду держмайна, після якого документи передадуть до Кабінету міністрів. Уряд має остаточно визначити дату торгів, стартову ціну та склад приватизаційного пакета. Наталуха очікує, що дату аукціону знатимуть до кінця жовтня 2026 року.

Попри воєнні ризики та проблеми з перевезеннями, заводом, за словами голови Фонду, активно цікавляться українські й іноземні компанії. Конкретних назв він поки не розкриває, щоб не спекулювати ними, але перспективи успішних торгів вважає достатньо високими. Раніше серед можливих країн походження іноземного капіталу, готового взяти на себе такі ризики, він називав США та Індію.

Дмитро Наталуха розповів, що потенційні покупці регулярно звертаються до Фонду із запитаннями про підготовку МГЗ до продажу.

“Це одне з небагатьох підприємств на нашому балансі, яким цікавляться регулярно і наполегливо. Тобто не просто хтось один раз згадав. Стабільно раз на кілька тижнів ми чуємо від різних гравців: “А що Миколаївський? Готуєте, не готуєте? Коли буде виставлений? Яку стартову ціну плануєте?””

На думку керівника Фонду, продаж підприємства в умовах повномасштабної війни може зацікавити інвесторів, які готові прийняти високі ризики заради можливості придбати актив дешевше.

“І мені здається, що саме той факт, що ми продаємо його в цих умовах, приваблює особливий тип інвесторів. Вони готові ризикнути, але придбати такий актив із дисконтом, оскільки він продається під час повномасштабного вторгнення”.

Потенційних покупців він не обмежує вузьким колом компаній повного циклу виробництва алюмінію. Серед інших можливих інвесторів Наталуха бачить:

Виробників і трейдерів газу. Завод є одним із найбільших споживачів газу в країні, тож може становити інтерес і для цього ринку.
Компанії, які управляють складними промисловими активами. Вони купують підприємства у специфічних юрисдикціях, ризикують власним капіталом, інвестують в оптимізацію, модернізацію та базові налаштування виробництва. Після доведення активу до певного виробничого рівня й поліпшення умов можуть перепродати його спеціалізованим великим публічним компаніям, які готові запропонувати вищу ціну, але значно менш схильні до ризику.
Металургійні комбінати. Їх може зацікавити переробка накопиченого на заводі червоного шламу на залізорудні окатиші.

Наталуха пояснює: компанії повного циклу зазвичай є публічними, їхні акції торгуються на біржах. Наглядові ради таких компаній можуть не дозволяти інвестиції за нинішніх умов або погоджувати їх надто довго. Саме тому проміжним власником може стати інвестор, готовий зайти в актив із більшим ризиком.

Для санкційного майна можливий і голландський аукціон, за якого ціна може не лише зростати, а й знижуватися. Його принцип полягає в поступовому зменшенні початкової ціни, доки покупець не погодиться придбати актив. Такий формат дає змогу знайти покупця, якщо за вищою ціною охочих немає.

Після приватизації завод може працювати й не за основним профілем. Як приклад Наталуха навів перевалку вантажів, якою свого часу займався Одеський припортовий завод, щоб забезпечувати власне утримання. Водночас саме виробництво глинозему, на його думку, залишається найприбутковішим напрямом і головною цінністю МГЗ.

Порівнюючи прибутковість різних напрямів діяльності підприємства, Дмитро Наталуха наголосив на значно більшій вартості продукції основного виробництва.

“Певні прибутки це приноситиме, але за вартістю продукції один день виробництва глинозему може дорівнювати місяцю або навіть кільком місяцям роботи перевалки. Тому, мені здається, акцент буде саме на збереженні виробничого профілю. У цьому основна цінність заводу”.

Однак купівля підприємства не вимагає від інвестора негайного запуску за нинішніх логістичних обмежень. Відповідаючи на запитання про постачання сировини та відвантаження продукції, керівник Фонду описав інший можливий сценарій:

“А чому ви не думаєте, що хтось готовий просто зараз скористатися моментом, ризикнути капіталом і придбати завод, законсервувавши його до моменту, коли умови зміняться?”

Окреме питання майбутнього продажу — два шламосховища МГЗ. У них накопичено понад 48 мільйонів тонн червоного шламу, що утворюється під час виробництва глинозему. Для Миколаївщини їхнє належне утримання має особливе значення: після зупинки заводу виникли труднощі з обслуговуванням систем пилопригнічення, а пошкодження обладнання, нестача коштів та обстріли збільшили ризик поширення шламового пилу.

Протягом останніх років траплялися випадки пиління, зокрема за сильного вітру. У 2026 році Державна екологічна інспекція повідомляла, що система пилопригнічення працювала лише на 70%.

У березні 2026 року Фонд держмайна у відповіді на запит повідомляв, що обидва шламосховища входять до єдиного майнового комплексу заводу і їх планують продавати разом із ним. Водночас заступниця міністра економіки України Дарія Марчак раніше говорила про привабливість шламу для інвесторів як самостійного активу.

Однак тепер остаточне рішення про долю шламосховищ знову під питанням. Попри попередню заяву Фонду про їхній спільний продаж із заводом, Дмитро Наталуха повідомив, що це питання досі обговорюється з Міністерством економіки, яке має брати участь у підготовці урядового рішення про умови аукціону. Чітку відповідь він очікує до кінця жовтня 2026 року. На момент інтерв’ю рішення ще не було.

Стан шламових полів під час візиту 8 жовтня посадовець оцінив позитивно, водночас застерігши, що це спостереження стосується саме дня огляду:

“Те, що ми побачили сьогодні, — система зрошення працює, поля зрошуються, пиління немає. Я не беруся говорити, як це відбувається щодня. Але сьогодні ми пройшлися територією, і нам навіть взуття особливо не довелося чистити”.

Утримання заводу та шламосховищ триває, хоча доходів від основної діяльності підприємство не отримує. До повномасштабної війни на МГЗ працювали близько п’яти тисяч людей. Після зупинки виробництва залишилися приблизно 400 працівників, які доглядають за обладнанням, зберігають майно й обслуговують шламосховища. Такі відомості раніше наводив керівник заводу Олексій Медвідь.

Представники обласної влади також звертали увагу на нестачу фінансування для ремонту обладнання та забезпечення екологічної безпеки. Нині, за словами Наталухи, завод утримується власним коштом і державної фінансової допомоги не отримує. Резервів, за різними оцінками, може вистачити приблизно до літа 2027 року — лише на кілька місяців після запланованого періоду приватизації.

Якщо приватизація не відбудеться, підприємство потребуватиме державної фінансової підтримки. Це Дмитро Наталуха прямо підтвердив у відповідь на запитання журналістів. Водночас конкретний сценарій бюджетного фінансування у Фонді збираються прораховувати ближче до дати аукціону.

“Так. Поки сподіваємося на успішний аукціон. Але, думаю, ближче до дати його проведення будемо прораховувати сценарій, за якого він не відбудеться. Тоді розглядатимемо бюджетну підтримку. Проте поки готуємося до оптимістичного сценарію”.

Місцеві депутати побоюються, що після приватизації відповідальність за шламосховища може залишитися місцевій або обласній владі, а витрати на їхнє утримання ляжуть на місцеві бюджети. Екологічна проблема також залишиться невирішеною, якщо сховища не включать до продажу або новий власник не забезпечить належного догляду за ними. Наталуха не підтвердив і не відкинув ризик передачі цього тягаря громадам.

Відповідаючи на запитання журналістів про можливе перекладання витрат на місцеві бюджети, керівник Фонду визнав, що поки не може оцінити цей ризик. Водночас він вважає, що шламові поля можуть мати комерційну цінність.

“Я, чесно кажучи, не знаю, чи є такий ризик. Мені треба подивитися, що саме передав нам ВАКС і чи входять ці шламові поля до переліку майна майнового комплексу. Але після сьогоднішнього візиту я би дивився на шламові поля як на джерело потенційного прибутку”.

За його оцінкою, через логістичні проблеми шлам, схоже, наразі не вивозять. Під час поїздки представники Фонду консультувалися з керівництвом підприємства про можливості використання цих відходів.

Дмитро Наталуха вважає, що накопичений червоний шлам можна розглядати не лише як екологічну проблему, а й як потенційну сировину для переробки. Йдеться, зокрема, про можливе використання у металургії та отримання цінних компонентів.

“Шлам можна використовувати та переробляти, зокрема на залізорудні окатиші завдяки високому вмісту заліза. За певних технологій можна отримувати й інші цінні компоненти, зокрема рідкісноземельні метали. Тому для мене загадка, чому весь цей час шлам просто накопичували, а не продавали та не отримували гроші від його реалізації”.

Керівник Фонду вважає, що ринок такої переробки в Україні раніше існував. Зокрема, металургійний комбінат “Азовсталь” міг переробляти цей шлам на окатиші. Зі слів керівника підприємства, які переказав Наталуха, наприкінці 2021 року делегація Миколаївського глиноземного заводу відвідувала “Азовсталь” і досягла певних домовленостей, однак війна їх зірвала.

Тепер, на думку Наталухи, можна шукати металургійні комбінати в сусідніх країнах. Продаж та експорт шламу він розглядає як один із можливих способів поступово зменшувати площу шламових полів і долати екологічну проблему. Поки ж сховища потребують обслуговування незалежно від того, чи відновить завод виробництво.