Замість "баньки" — палки, замість каші — сира пшениця з водою: історія миколаївського морпіха у полоні

Олег Швець, військовослужбовець 501-го окремого батальйону морської піхоти з Миколаєва, понад 30 місяців провів у російському полоні. Він пережив побиття, катування, знущання і голод у кількох в’язницях РФ. Свою історію Олег розповів 20 червня 2025 року журналістам Суспільного. До війни він служив за контрактом у лавах ЗСУ, але в 2020 році звільнився. З початком повномасштабного вторгнення рф повернувся до війська добровольцем. Разом із побратимами обороняв Маріуполь.

“До 2 квітня 2022 року все закінчилось — боєприпаси закінчилися. Дехто говорив, що до нас йде підтримка, але, як виявилось, ніхто не прорвався, ніхто не дійшов”, — згадує Олег.

За його словами, командири запевняли, що окупанти дали “зелений коридор” на Запоріжжя, але 4 квітня 2022 року всіх бійців захопили в полон.

“Повантажили в автозаки — маленькі такі. По 40 людей “напихали”. Люди по дорозі втрачали свідомість, у декого з рота йшла піна. Були в апатії, не знали, що робити”, — розповідає він.

Спершу їх вивезли в Оленівку, далі — у різні колонії на території Росії.

“Вони любили бити по ногах, в спину. Запитували: ‘Хто хоче в баньку?’ А ми ж вперше, не знаємо: ‘Ну ми хочемо в баньку попаритися’. Цей каже: ‘Вибігайте, зараз будемо паритися’. І палками так ‘відпарили’, що все тіло в полосах, ноги роздуті”, — згадує морпіх.

Серед катів був особливо жорстокий охоронець, якого полонені прозвали “Катюша”.

“Любив, щоб ми йому співали цілий день ‘Катюшу’. У всілякі ігри грав: ‘Під ліжка ховайтесь, зоопарк. Гавкайте, скавуліть’. Щось там, бль, всіляких тварин вигадуйте. Цілий день стояли по лінії, сідати на ліжко не можна. Годину в обід посидіти можна, і те — якщо хтось десь трохи заснув, тебе одразу на коридорі поб’ють”.

За час неволі Олег Швець схуд на 45 кілограмів. Їжа була примітивною та часто непридатною до вживання.

“Зранку каші — не знаю, пшеничні, які там. Іноді вони просто забували їх зварити. Просто сира пшениця, залита водою. Вони такі: ‘Ой, ми забули включити і зварити’. Та ‘по барабану’, хохлам зійде”. 150 грамів чогось — в обід і ввечері, і чай, який ми називали ‘пилюка курських доріг’ — це була просто чорна вода”.

Щоб хоч хтось іноді почувався ситим, полонені ділили між собою пайок по черзі.

“Сьогодні весь хліб даємо тобі — це людей п’ятеро, всі шматочки даємо. Потім він ці п’ять днів віддає хліб тим, хто віддавав йому”.

Олег тримався завдяки думкам про родину, бо росіяни вигадували нові способи приниження. “У них була собака — німецька вівчарка. Це запам’яталося так: у неї були місячні, а її не злучали, тому кров. Вона по підлозі все вимазала, вся була в крові. А вони кажуть: ‘Лягайте на підлогу і в камеру заповзайте’. Їм весело, а ми тілом витираємо й заповзаємо в камеру”, — згадує військовий.

Дружина Олега, Маргарита, розповіла, що чоловіка обміняли 17 жовтня 2024 року. Перед цим їй наснився віщий сон про повернення  “Ми заходимо до магазину з чоловіком. І він мені каже: ‘Марго, купи мені сумку, бо я їду додому і мені нікуди речі скласти'”, — розповіла жінка.