Перший у світі залізобетонний: історія Ожарського маяка, розташованого біля Миколаєва

Залізобетон – будівельний композиційний матеріал, що складається з бетону та сталі. Запатентований у 1867 році у Франції Жозефом Моньє як матеріал для виготовлення діжок для рослин.

Перші приклади вдалого застосування цього будівельного матеріалу відносяться до початку ХІХ століття, коли з нього виконувалися найпростіші перекриття та невеликі вироби. З розвитком інженерної думки такий цінний і міцний винахід став дедалі частіше застосовуватися у будівництві, зокрема й у Росії. Однак навіть до початку ХХ століття властивості цього матеріалу були до кінця вивчені. Він перебував у стадії активного розвитку та апробації. Інженери-будівельники створювали все нові і нові сміливі проекти, багато з яких служать людям і донині через їхню чудову міцність і довговічність.

Тоді ж, на початку ХХ століття на околицях Миколаєва судилося з’явитися першому у світі залізобетонному маяку, створеному працями вітчизняних інженерів та будівельників.

Морський комерційний порт, що активно розвивається, суднобудівні верфі та інші виробництва міста того періоду дозволили реалізувати тут цей незвичайний і сміливий проект, розроблений молодими і талановитими російськими інженерами шляхів сполучення Н. К. П’ятницьким і Н. І. Баришниковим. Варто зазначити, що саме ці люди були авторами ще одного знаменитого залізобетонного твору – Київського фунікулера. Експертом проекту став видатний учений у галузі будівельної механіки Н.А.Бєлелюбський.

Бузький лиман є складним місцем для проходу суден. Ще в ХІХ столітті від Чорного моря до Миколаївського комерційного порту тут було виділено та поглиблено судноплавний канал, поділений на кілька колін. Кожне з них обслуговували свої маяки та навігаційні знаки.

П’ятим за рахунком таким коліном у фарватері на той час було Ліманоожарське коліно, розташоване перед Російською косою, практично по лінії північ-південь.

У 1862 році для його обслуговування на Російській косі було збудовано маяк, який отримав назву «Святотроїцький». За радянських часів його перейменували на «Російську». Маяк прослужив близько 40 років і в 1902 було прийнято рішення про будівництво заднього маяка для нього. Місцем зведення визначили територію в районі Ожарської коси – за 3700 метрів на північ від Святороїцького маяка. За назвою коси майбутній маяк отримав своє ім’я – Ожарський.

Тоді ж Міністерство шляхів оголосило конкурс на створення проекту нового маяка. Спочатку на конкурс Миколаївським портовим управлінням було представлено два проекти маяків: кам’яного (цегляного) та залізного (з металевих ферм). Але жоден їх був остаточно схвалений, т.к. споруди виходили дорогими і важкими у будівництві. Вся складність і дорожнеча були обумовлені тим, що маяк був потрібний досить високих розмірів – близько 40 метрів. З цієї причини розгляд проектів продовжився. Вивчалися вони особисто начальником управління водних і шосейних повідомлень і торгових портів Б.Є.Іваницьким, який також бажав впровадження нових, нестандартних рішень і конструкцій. Тоді йому й надали проект залізобетонного маяка. Ідея спорудження Б.Є.Іваницькому сподобалася. Проект був ним схвалений та затверджений до будівництва.

У 1903 році в С-Петербурзі Н.К.П’ятницький та Н.І.Барышніков випустили книгу під назвою «Проект залізо-бетонного маяка висотою 17 сажнів». У ній автори докладно описали свою розробку, досить сміливу та новаторську для того часу, яка успішно була реалізована та почала функціонувати у 1906 році в районі Ожарської коси, поблизу Миколаєва.

Маяк за своєю конструкцією являв собою встановлену вертикально довгу бетонну порожнисту трубу параболічної форми, що поширюється донизу, яка являла собою вежу маяка. Нижнім кінцем вона була міцно укріплена на товстій залізобетонній підошві, що лежить безпосередньо на ґрунті. Розміри маяка були визначені з таким розрахунком, щоб вся споруда відповідала вимогам міцності та стійкості в залежності від дії зовнішніх сил, які в даному випадку були тиском бічного вітру.

На глибині 2,5 метра в грунті було укладено залізобетонну підошву завтовшки 75 см, до якої кріпився маяк. Вона була необхідним атрибутом конструкції, призначеним для запобігання перекиданню маяка внаслідок дії вітру і була єдиним цілим з самою вежею. Діаметр останньої тут склав 8 метрів.

Конструкція поступово звужувалась догори. І на рівні цоколя її діаметр становив уже 6 метрів, а на рівні кріплення великого ліхтаря лише 2 метри. Висота маяка від рівня землі до вогню становила 36 метрів.

У верхній частині вежу вінчав великий залізобетонний ліхтар заввишки 3 та діаметром 4,5 метрів, над яким був укріплений ліхтар трохи менших розміром заввишки 2,9 та діаметром 2,75 метра. Великий ліхтар служив як склад матеріалів, а невеликий – для приміщення вогню. На округлому бані малого ліхтаря розташовувався громовідвід.

Найбільше подив у всій конструкції маяка викликає товщина зовнішніх стінок. На рівні цоколя вона становила 20 см, на висоті 11 метрів – 15 см, а у верхнього кінця – 10 см. Товщина стінок ліхтарів була ще менше – всього 7,5-8 см! Однак за розрахунками інженерів ця досить-таки тонкостінна конструкція повинна була витримувати бічний тиск вітру зусиллям 275 кг на квадратний метр.

Усередині вежі вздовж її стін від підлоги до великого ліхтаря проходили залізобетонні гвинтові сходи шириною 72,5 см. Вони теж мали оригінальну та легку конструкцію. Товщина плит її сходинок становила всього 2,5 см.

Незважаючи на легкість і тонкість конструкції, що здається, розрахунки показували, що вся споруда відповідала вимогам міцності.

Зведення маяка проводилося на місці шляхом збирання металевих конструкцій, встановлення дерев’яної опалубки та заливання її бетоном. Так само зараз будують багато монолітних будівель і споруд. Але в ті роки такі ідеї були новаторськими. Причому за задумом інженерів спершу повністю було зведено металевий каркас маяка, а вже потім робилося його заливання бетоном. Забарвлений маяк був у червоний (цегляний) колір.
Загалом на будівництво пішло 175 кубометрів бетону та 17,6 тонн заліза.

Загальний кошторис витрат на будівництво маяка склав 12270 рублів, що було значно дешевше, ніж якби маяк будували з каменю (17000 рублів) або із заліза (18000 рублів).

Ідея була настільки незвичайна і новаторська, що на неї звернули увагу такі відомі світові технічні видання, як французький La Nature і американський Scientific American Supplement, які в 1905 році розмістили на своїх сторінках нотатки про цей маяк. Його вартість закордонні фахівці оцінили у 8253 долари США. Однак варто зазначити, що західна преса скептично поставилася до проекту, звертаючи увагу на те, що башта маяка тонкостінна, легка, має незначний коефіцієнт стабільності і її вагу варто було б збільшити.

Проте правоту і правильність розрахунків російських інженерів підтвердило час. Маяк успішно експлуатувався протягом майже 40 років, доки його унікальна вежа не була зруйнована у роки Великої Вітчизняної війни, також як і вежа переднього маяка на Російській косі.

Відразу після війни для забезпечення судноплавства лиманом на їхніх місцях збудували тимчасові дерев’яні вежі, які виявилися недовговічними. І в 1955-56гг були зведені нові Ожарський та Російський маяки. Їх являли собою металеві ферми трикутного перерізу висотою 36 та 17 метрів відповідно, укріплені розтяжками із тросів. Цей Ожарський маяк зберігся до наших днів. Його неробочу, увінчану заскленим ліхтарем металеву конструкцію, і зараз можна спостерігати в районі коси. Територія, на якій він розташований і де знаходився його попередник – залізобетонний маяк, понад 20 років тому було передано у приватне володіння.

У 1980-х років у зв’язку з будівництвом Миколаївського глиноземного заводу Ожарський (задній) маяк перестав функціонувати. Замість нього за 1,6 км перед Російським маяком прямо у водах лиману збудували невелику вежу нового маяка, який отримав назву «Лімано-Ожарський». Тепер цей маяк став переднім, а маяк на Російській косі заднім. У той же час був побудований і новий, сучасний маяк на Російській косі. Нині це восьмигранна сучасна залізобетонна вежа заввишки 32 метри з ліфтом у середині.

Обидва маяки цієї пари досі невпинно несуть свою навігаційну службу, забезпечуючи прохід по восьмому коліну фарватеру Бузького лиману.

Джерело: bazar.nikolaev.ua

Автори статті: Борис Салтовський та Дмитро Оранський

Нагадаємо, ми писали:

«Відкритий» із помпою для туристів маяк у Корабельному районі виявився закритим