Удвох проти російської піхоти: як «Мандрик» із Миколаївщини втримав острів

Військовий із Миколаївщини Юрій із позивним «Мандрик» поділився спогадами про бої на Херсонщині та островах Дніпра — небезпечні ротації, зіткнення з російською піхотою та втрату побратимів. Його історію оприлюднила 123-тя окрема бригада безпілотних систем. За даними бригаді.

Військову підготовку Юрій отримав задовго до повномасштабного вторгнення: у 1993 році з відзнакою закінчив школу сержантів у Богодухові. У цивільному житті займався фермерством на Первомайщині, мав власні поля й техніку, тримав невелику свиноферму. Коли почалася велика війна, 24 лютого 2022 року, разом з односельцями пішов до військкомату.

Наприкінці 2022 року його підрозділ перекинули на напрямок Снігурівки та Березнегуватого. Бійці діяли у складі 61-ї бригади, просувалися через населені пункти, а під час відступу російських військ із правобережної Херсонщини увійшли до Краснолюбинська.

Мешканці, які пережили окупацію, обіймали українських захисників і дякували їм, згадує Юрій. Водночас підрозділ постійно потрапляв під мінометний і танковий вогонь та зазнавав втрат.

У Краснолюбинську військові пробули недовго. Звідти їх відвели на відпочинок і поповнення в район між Новою Одесою та Миколаєвом. Орієнтовно через два місяці бійці повернулися на Херсонщину й облаштували позиції біля Велетенського, на березі Дніпра. Протилежний берег залишався під контролем російських військ.

Ставлення місцевих жителів до українських підрозділів, за спогадами військового, було дуже різним:

«Було по-різному. Хтось обіймав і дякував, а хтось навіть не вітався, відвертав голову. Були й ті, хто нас здавав. Ми заселялися в будинки, а потім туди прилітало. Згодом з’ясовувалося, що люди передавали інформацію. Тому контраст був дуже помітний: там, де росіяни знущалися з людей, нас зустрічали з обіймами, а там, де окупанти не встигли наробити стільки лиха, було більше тих, хто чекав на них», — розповів Юрій.

Згодом підрозділи почали виходити на острови Дніпра. Облаштування укриттів там було складним: подекуди земля настільки просочилася водою, що викопати окопи не вдавалося. Обстріли не припинялися, побратими Юрія діставали поранення.

Про ще одне випробування острівної служби боєць згадує з гумором:

«На острові укритися ніде, окопатися теж. А найбільша небезпека — це острівні комарі! Такої гидоти я в житті не бачив. Цілодобово кусали, і ні мазі, ні спреї, ні дим нічого не допомагали. Єдине, що рятувало, — видані нам пончо з прогумованого матеріалу, які комарі не могли прокусити. Але літо, спека, ти накрився пончо — і сидиш, наче в мікрохвильовці. Оцих комарів я ніколи не забуду», — згадав «Мандрик».

Щоб противник не міг вирахувати момент ротації, військові змінювали час виходу катерів. Про вихід своєї групи з острова та долю бійців, які прибули їй на заміну, військовий розповів так:

«Найгірше було саме під час «перезмінки». Вони намагалися підловити нас, коли одна група виходить, а інша заходить. Так було й тоді: ми виходили з боєм, хлопці заходили з боєм. Через дві години їх уже не було. Вони й досі лежать на тому острові. Ми не змогли їх забрати. Царство небесне хлопцям. Міцні чоловіки були», — поділився Юрій.

Ще один важкий бій стався на острові Хомка. На позицію вирушили троє військових:

• Михайло «Піксель» — старший групи;
• Славік «Шип»;
• Юрій «Мандрик».

Спочатку бійці сподівалися, що противник не атакуватиме острів, адже той розташований ближче до українського берега. Проте позицію почали обстрілювати з танків, а потім на острів зайшла російська піхотна група. Під час зіткнення старшого групи поранило в ділянку таза, і він вибув із бою.

«Десь о третій годині дня Славік помітив піхоту й сказав: «Хлопці, піхота!» Ми навіть не встигли нічого толком зрозуміти, тільки зброю підготували. По нас ударили з гранатомета, старший групи отримав два осколкові поранення. І бій ми приймали вже удвох. Спецназ є спецназ. Дуже важко з ними. Рухаються швидко, по них важко влучити. Було дуже страшно. І нас урятувало те, що з берега почав працювати наш мінометний підрозділ під керівництвом мого першого ротного. Хлопці відпрацювали чітко, впритул до нас, але так, щоб не зачепити. Вони відтиснули противника, і ми втримали острів», — пояснив Юрій.

Група залишалася на позиції до ранку. Коли на острів прибули бійці Сил спеціальних операцій, їм передали позицію. Однак, за словами військового, на острові залишався російський снайпер. Наступного дня його постріл обірвав життя побратима Павла. Виявити снайпера так і не змогли.

Острівні бої Юрій називає одними з найтяжчих своїх спогадів: за його словами, тоді там загинуло багато українських військових. Підрозділи ще не мали тієї кількості безпілотників, яка доступна нині.

«Тоді ми самі собою захищали острови. А зараз острови захищають безпілотниками. Тепер хлопці можуть спостерігати за обстановкою з берега, а не постійно ризикувати життям, заходячи туди пішки. Технології змінили війну. І це добре, бо головне — зберегти людей», — наголосив «Мандрик».

Раніше ми писали:

• Морпіхи просуваються на лівобережжі Херсонщини та островах Дніпра
• Росіяни штурмують острови біля Херсона: ворог може тримати місто під вогнем
• ЗСУ відновлюють контроль над ключовими островами Херсонщини!
• Окупанти спробували висадитися на острів Козацький під Херсоном, та зазнали втрат, – ВСУ
• Не допливуть: росіяни пробивають свої човни на Дніпрі