"Давайте наближати нашу Перемогу!", - мешканка Корабельного району звернулася до всіх пенсіонерів Миколаєва

“Я – ДИТЯ ВІЙНИ 1941-1945 років та бабця нинішньої війни – прошу надрукувати моє звернення до подібних мені людей похилого віку нашого Корабельного району міста Миколаєва”, – з такими словами місцева мешканка Алла Бабікова надіслала на адресу редакції Кorabelov.info листа, уривки з якого ми публікуємо, виконуючи прохання колишньої голови ради громадськості мікрорайону Балабанівка:

“Нам усім добре відомий вислів: «Отець, Син та Дух Святий». Але я поведу мову зовсім про іншу Тройцю. Намагаюсь продемонструвати, як деякі люди похилого віку та здорового глузду, будучи щирими патріотами своєї Батьківщини та рідного міста Миколаєва, поводяться під час цієї дикої нелюдської війни, розв’язаної сусідньою державою Росією 24 лютого 2022 року.

Усіх нас війна застала зненацька. Наша Тройця: це – подруга моєї доньки Лілія Петрівна (віком 57 років) – за статусом безробітня, в минулому працівниця заводу «Океан», Михайло Васильович (73 років), в минулому – відомий фахівець заводу «Океан», а нині мій сусіда по дому, та ваша покірна слуга Алла Іванівна (86 років), теж в минулому – працівниця та ветеран праці заводу «Океан».

Цю Тройцю об’єднала генетична залежність від любимого заводу, незабутні спогади про те, як вони сумлінно працювали на будівництві прекрасних суден: рефрижераторів, рудовозів, буксирів і навіть науково-дослідного судна «Бутома». Їм є про що згадати та щиро ностальгувати по результатам їх праці. Вони працювали за різним фахом, але їх єднала одна мета: приносити якнайбільшу користі рідній Україні і, зокрема, – своєму заводу. Михайло Васильович та Алла Іванівна в свій час залишили завод, вийшовши на заслужений відпочинок.

Нагадаємо, ми писали:
“Мы увидели себя в книге Валецкого, и она расшевелила нашу память”.
Пенсионерка из Корабельного Алла Бабикова – о минувших годах района

Але ніхто з цієї Тройці не став вилежуватись на дивані та у телевізорів. Вони всі продовжували працювати на земельних ділянках біля їх садиб та на дачах, вирощуючи овочі, фрукти для себе і для дітей та внуків, і – для добрих друзів. Вони жили повноцінним щасливим життям, та раптом 24 лютого 2022 року почалася війна…

В один з перших днів повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Аллу Іванівну в 5 годин ранку розбудив страшенний вибух, посипалось скло з вікон та провалилась одна стіна, і впала стеля в одній із кімнат будиночка, де вона ночувала у своїх знайомих по вулиці Княжій в Балабанівці. Кішка, яку вона возила скрізь за собою, надовго зникла та з’явилася лише через добу поспіль.

Дуже важко було зрозуміти, що трапилося. А потім із новин ми дізналися, що до Блабанівки завітали ракети типу «Смерч», які накоїли великої біди мешканцям цього чудового затишного краю. Що ж нам далі робити? Як жити? Та наші діти і внуки запросили нас покинути рідний край і переховуватись у них в Одесі та Чорноморці, де зараз вороги невгамовно нівечать і ці міста, починаючи з 17 липня 2023 р.

Пробули ми там з Лілею та її 82-річною мамою майже рік, а ми – люди похилого віку, як нам там не було добре, а слова ЕAST OR WEST HOME IS BEST (тобто “всюди добре, а вдома – найкраще”) не виходили з пам’яті, тож ми попросилися додому, до рідних стін. Нас умовляли не покидати хороші умови безпечного життя, але ми настояли на своєму, і зараз, об’єднавши наші зусилля і вміння, допомагаємо один одному.

Михайло Васильович, наспівуючи слова Т. Г. Шевченка, «носить воду школярам», Лілія повністю взяла на себе побутові потреби та розрахунки за комунальні платежі а я, Алла Іванівна в ролі здібного прессекретаря, не відриваюсь від інтернету, смартфону та планшету, доповідаю Тройці про всі справи в нашому районі, місті та в цілому в світі і країні.

Ми всі з захопленням радіємо успіхам наших захисників на фронтах, в роботі – наших районних, міських, обласних керівників… А що до заслуг Залужного, Марченка та Президента Зеленського, у нас не вистачає слів, щоб виразити їм подяку за їх ратний труд.

Підсумовуючи мою розповідь, хочу підкреслити, що ми ніколи не панікуємо, завжди намагаємося посилати добрі емоції нашим захисникам, робити добро, де тільки це можливо, бути ввічливими та йти на допомогу: і морально порадами, і подільчивістю продуктами до всіх, хто в цьому нужденний; не бути хмурими та грубими, не вживати нецензурних матерщинних слів, частіше посміхатися, як це робить наш улюблений губернатор Кім…

Що до нашої Тройці, то я з гордістю і повагою можу сказати, що Бог любить за добрі справи НАС і нашу Тройцю, та оберігає її. Тому звертаюсь до всіх людей похилого віку і закликаю допомагати хоча б такою поведінкою, як наша, бути вдячними за допомогу та за наше безпечне життя в такий скрутний час. Давайте приближати та вірити в нашу Перемогу!“

Нагадаємо, раніше ми вже публікували листи Алли Бабікової:

• “ВОТ И ЗАБРЕЗЖАЛ СВЕТ В ТУНЕЛИ ДЛЯ НАС”, – жители Балабановки ожидают “создания нового горисполкома”;
• “Нехай це будуть іноді живі люди, яким ми повинні дякувати…” – предложения жительницы Балабановки по переименованию улиц;
• Алла Бабикова: “Еще немного о переименовании улиц”
• “Постоянно на связи”, – беженка из Балабановки благодарит врачей Корабельного района