Нас все більше і ми у вишиванках: розмова з організатором Мегамаршу Вишиванок у Миколаєві

Усмішки та щирість емоцій, відчуття простого людського тепла та єдності – усе це уособлює в собі одна з найпопулярніших та наймасовіших подій міста – Мегамарш Вишиванок в Миколаєві.

Починаючи з 2013 року і до сьогодні Мегамарш Вишиванок збирає тисячі людей у вишиванках, аби пройтись спільною ходою  та показати усім, що українська спадщина, українська культура — це модно та актуально.

24 серпня, на 25 річницю Незалежності України, у Миколаєві вже всьоме відбувся Мегамарш Вишиванок. Про історію створення заходу та його розвиток запитаємо у головного організатора та координатора Мегамаршу, Олекси Сокола:

*Олекса Сокіл та інші організатори Мегамаршу вишиванок

— Розкажіть про історію Мегамаршу Вишиванок, як все це починалось?

— Ідея зародилася в 2000 роках: київські студенти захотіли створити якийсь окремий день, приурочений до Дня вишиванки. Таким чином вони організували перший Мегамарш, якщо я не помиляюсь, спочатку у вересні. В офіційній групі київського Мегамаршу є точна інформація. Ідея ж миколаївського Мегамаршу зародилася під впливом того, що в Одесі відбувся перший Мегамарш вишиванок в 2012 році. Також я добре знайомий з організаторами одеського мегамаршу. Отже, так як ця ідея почала зароджуватись на півдні України, я вирішив продовжити та підтримати  таку тенденцію, і став координатором Мегамаршу в Миколаєві.

— Коли відбувся найперший Мегамарш у Миколаєві? Як проводилась підготовка?

— Перший Мегамарш у Миколаєві був у 2013 році. Підготовка була мінімальною. Рекламу ми почали проводити за тиждень чи півтора: маленька реклама в соціальних мережах і трохи роздрукованих афіш на центральних вулицях міста. Відповідно, людей зібралось не так багато, можна сказати, дуже мало, порівняно з тим, скільки приходить зараз. Нас було разом з міліцією 37 чоловік. Ми всі добре перезнайомилися, потоваришували. Після Мегамаршу навіть провели час в кав’ярні, поспілкувались. Таким чином я думав, що ось така кількість людей буде повільно-повільно зростати.

*Мегамарш Вишиванок в Миколаєві, 2013 рік

— Як реагували люди навколо, коли ви йшли першим Мегамаршем?

— Їм це було незрозуміло. Нас було так  мало, що більшість і не зрозуміли, що це був Мегамарш.

— Була якась неприязна реакція?

— Ні, такого не було. За жодний мій Мегамарш жодного разу не пам’ятаю, щоб на нас тицяли пальцем і щось погане казали. Завжди люди реагували з позитивом. Навіть тоді, ще у 2013 році, політичні опоненти, представники політичних сил, котрі підтримували сепаратизм, ставилися до цієї події досить нормально. Тобто не було такого, як зазвичай люблять казати, що «…ось понаїхали з західної України і проводять тут свої різні акції».

— Яка особливість Мегамаршу? Є багато інших заходів, що відрізняє Мегамарш вишиванок від них?

— Це, мабуть, один захід у Миколаєві, котрий збирає таку кількість людей. При цьому цей захід не є політичним чи організованим владою міста або області. Це захід, котрий приносить настільки багато позитиву людям, які беруть в ньому участь, що порівняти з будь-якою іншою подією міста важко. Хіба, що це може бути рок-концерт якоїсь відомої зірки, наприклад, як Святослава Вакарчука, чи щось у такому дусі.

— Яку мету має Мегамарш? Яка його найголовніша ідея?

— В одному з наших відеороликів ми використали дуже цікаву фразу, що вишиванка — це генетичний код нації. Адже, насправді,  так і є. Ми намагаємося донести до народу, що вишиванка — це модно, це популярно. Вишиванка стає світовим трендом. Багато зірок вдягають вишиванки. Багато хто починає повертатися до свого коріння. Багато хто знаходить вишиванки, котрим  сто або двісті років.  Ми хочемо показати, що це наша культура, це наша історія, це спадщина, котру ми залишимо нашим дітям. Мегамарш — це  популяризація української культури зокрема й серед молоді: спілкуватися українською мовою, одягати національний одяг — це є нормально, це є позитивно, це не щось застаріле.

— Ви самі організовуєте Мегамарш вишиванок, чи маєте помічників? Якщо так, то як працює ваш колектив?

— Після першого Мегамаршу я зрозумів, що, якщо я планую зробити захід великим і хочу внести якусь цікаву родзинку, то в майбутньому мені будуть потрібні помічники. На першому Мегамарші я познайомився з трьома дівчатами, які виявили зацікавленість допомагати мені в проведенні. Вони стали моїми помічницями. І другий, і третій Мегамарші, і потім, коли я після початку війни від’їхав на схід, вони продовжували цю роботу. Так сформувалася команда з чотирьох чоловік. Час від часу деякі люди приходили, допомагали, потім відходили, хтось залишався.

*одні з перших організаторів Мегамаршу

— Були ті, хто почали допомагати на почату і залишилися й досі?

— Так, на сьогодні, окрім мене, — це Валерія Рузанова. Вона була на першому Мегамарші, як учасник, з другого Мегамаршу –  як активний співорганізатор. Коли я був на сході, то вона брала на себе всю відповідальність і практично «тягнула» Мегамарш на собі. Зараз також нас  4 людини, які допомагають у створенні, рекламі та проведенні Мегамаршу.

*молодь, яка допомагає у проведенні заходу, посередині – Валерія Рузанова,
одна з активних організаторів  Мегамаршу вишиванок

— Організатори – це, переважно, молодь?

— Так, це студентський прошарок і останні класи школи. У людей середнього віку просто не вистачає на це часу. Тому, як завжди, найбільш активна частина населення — це студенти, авангард.

— Мегамарш вишиванок — масовий захід. Чи виникали під час підготовки якісь колапси, проблеми?

— Ми обов’язково інформуємо про проведення заходу нашу владу, щоб забезпечити охорону громадського спокою. В 2014 році ми привозили найбільший прапор України в світі, і за різними оцінками на заході було приблизно 5 тисяч людей, а це доволі велика кількість, тому звісно треба забезпечити охорону порядку. Повідомляємо і службу поліції і міську владу.

— А яке ставлення міської влади до проведення такого заходу?

— Міська влада по-різному до нас ставилася в різні часи, і в 2013, і в 2014, і в 2015 роках. Були неприємні моменти, коли влада проводила свої заходи, і нам доводилося через це міняти маршрути. Були моменти, коли нас ввічливо просили, були моменти, коли від нас вимагали. Були неприємні моменти, коли деякі можновладці намагалися привласнити собі Мегамарш, начебто це вони його організували, а були моменти, коли практично ставали на початку колони, наче вони його лідери.

— І як ви з цим боролись?

— Ви знаєте, ми ж не підійдемо до цього чиновника, не почнемо його відводити. Людина, може, дійсно, захотіла з вишиванкою пройтися попереду. У таких випадках ми намагаємося організувати своїх друзів, організувати усіх людей і просто стати разом попереду, аби показати, що тут головними є всі, кожен з тих, хто прийшов, є організатором цього Мегамаршу. Якщо, наприклад, влада проводить якийсь захід, ми намагаємося оперативно змінити маршрут, пройтись сусідніми вулицями, хоча це не завжди зручно. Були моменти, коли, звісно, ми переносили захід у зв’язку з днями трауру. Це не обговорюється.

— Чи встановлювали ви якісь рекорди? Які моменти запам’ятались найбільше?

— Найбільше мені запам’ятався наш найбільший Мегамарш, він якраз був у такі дуже особливі для нас часи, це був кінець весни 2014 року. Тоді зібралось приблизно 5 тисяч людей. Ми тоді привезли найбільший у світі прапор України. Його розгортали багато людей, і він заповнив половину пл. Соборної. Його знімали з різних ракурсів. Це була грандіозна подія для Миколаєва. Багато хто з захопленням ходив під цим прапором, фотографувався. Я і сьогодні помічаю ці фотографії, які блукають інтернетом. Ми їх і самі використовуємо під час реклами наступних Мегамаршів.

*розгортання найбільшого у світі прапора України, 2014 рік

— Запам’ятався, звісно, і перший Мегамарш , як будь-що перше. Ці тридцять з чимось чоловік… Багато жартів було на цю тему ) Наше гасло, котре ми змінили з часом, з’явилося саме на першому Мегамарші. Воно звучало так: «Нас мало, але ми у вишиванках» — це перефразування іншого відомого вислову. А  тепер ми переробили його на таке: «Нас все більш і ми у вишиванках», тому що з кожним роком нас стає все більше і більше. Зараз на Мегамарші приходить приблизно 2 – 3 тисячі людей. На останньому було приблизно 1 тисяча.

— Розкажіть про останній, вже сьомий Мегамарш вишиванок, який пройшов на 25 річницю Незалежності України?

— Ми проводимо Мегамарші двічі на рік: це остання субота травня і на День Незалежності. Взагалі, це всеукраїнська акція, яка відбувається у травні, але в більшості міст України — ще й у вересні. Ми вирішили робити у Миколаєві не у вересні, а саме на День Незалежності, поєднавши це свято разом із нашим заходом. Минулі роки ми були практично єдині, хто проводили марші у цей день. Цього разу 24 серпня було багато заходів, зокрема, ще приблизно 3 паради. Відповідно люди були і там, і там, і там. Більшість повтомлювалися. Ми очікували, звісно, більше людей, але у зв’язку з усім сказаним, прийшла приблизно 1 тисяча. Для нас головним є все ж таки травневий Мегамарш. Більшість людей приходить у травні, це вже статистика. Цей місяць не насичений подіями, тому люди всю зиму та початок весни чекають саме на травневий Мегамарш і більшість відвідує саме його.

*VII Мегамарш вишиванок на 25 річницю Незалежності

— Ви надалі плануєте займатись Мегамаршем та бути на чолі цього заходу? Чи плануєте щось змінювати та вносити нові ідеї?

— Зараз я якраз формую нову команду, хочу надихнути нові сили. Ми обов’язково зробимо у травні ще цікавішу програму, зробимо якусь специфіку, якусь родзинку внесемо. Потрібна нова команда, тому що частина людей роз’їжджається на навчання, частина їде в інші міста. Зараз ми шукаємо молодих, активних особистостей, як готові взяти на себе відповідальність, приносити креатив, допомагати не тільки в рекламі Мегамаршу, а допомагати під час самого проведення, бо не вистачає ні рук, ні ніг, коли приходить така велика кількість людей. Треба бути і на початку колони, керувати нею, і всередині – підтримувати, і в кінці — контролювати. Після створення нової команди обов’язково зробимо мозковий штурм і розробимо новий концепт Мегамаршу.

— Розкажіть про фотоакцію, яку ви приурочили до останніх двох Мегамаршів?

— Ми в цьому році спробували заохотити наших учасників та створили фотоакцію, де завданням було зробити фото у вишиванці в оригінальних місцях міста, країни чи світу, тримаючи у руках напис «#Я_ЙДУ_НА_МЕГАМАРШ_ВИШИВАНОК_В_МИКОЛАЄВІ». Переможців конкурсу визначали за кількістю лайків, і вони отримували свої призи. Хотілось, аби люди запам’ятали Мегамарш не тільки через зустрічі з друзями та ходу у вишиванках, а й от через такий цікавий флешмоб.

— Чи було фото, яке запам’ятолось найбільше?

— З минулого разу запам’яталась фотографія, яка сподобалась усім організаторам Мегамаршу. Ми за це навіть зробили окрему номінацію «Вподобання від організаторів». Дівчина зробила фото у вишиванці під водою. На наш погляд, це був найоригінальніший варіант.

*одна з переможниць фотоакції

*ще одна маленька переможниця

— Якими словами чи побажаннями хотіли б закінчити розмову?

— З кожним роком приходить все більше і більше людей. І тут мова йде не так про кількість, як про нові обличчя. Я бачу багато молоді і зовсім маленьких дітей, і вірю, що ця тенденція буде зростати. Вірю, що вишиванка завжди буде серед  молоді. І, можливо, за кілька років Мегамарш вишиванок перетвориться на повсякденність)

Також організатори Мегамаршу Вишиванок проводили й інші заходи, такі як: музичні вулиці, літературники та інше.

*літературник просто неба

*музичні вулиці після Мегамаршу вишиванок, коли молодь та усі охочі
збирають разом, аби співати українських пісень

АВТОР: Катерина Козачинська

Усі фото взяті з групи у соц.мережі Вконтакті
«мегамарш ВИШИВАНОК в Миколаєві»