Миколаївець Володимир Кравченко, який понад три роки перебував у російському полоні, розповів про службу, оборону Маріуполя, побої, голод та виживання у в’язницях рф. Свою історію військовий розповів журналістам Суспільного.
Свій бойовий шлях Володимир Кравченко розпочав ще у 2014 році у складі 79-ї десантно-штурмової бригади. За його словами, тоді підрозділ виконував розвідувальні рейди та тримав оборону на Донеччині.
“В районі Амвросіївки ми зайняли посадки й там уже чекали на них. Були готові до всього. Потім нас кинули в прорив на Донецьку та Луганську області, на кордон. Це було 12 червня — ми вийшли на кордон. Тобто ми вже зайшли в тил противника”, — згадує військовий.
У 2021 році він приєднався до 36-ї окремої бригади морської піхоти. З початку повномасштабного вторгнення перебував у Маріуполі, де разом із побратимами обороняв місто та облаштовував позиції на заводі й у бункерах під постійними обстрілами.
“Бачили, як вони “утюжили” Маріуполь — зрівнювали центр міста повністю. Ми розуміли, що їм потрібно саме місто”, — розповідає Володимир.
Після двох невдалих спроб вирватися з оточення 12 квітня 2022 року військовий потрапив у російський полон.
За словами морпіха, спочатку їх утримували у бараках без води та їжі, а потім перевезли до Оленівки.
“Там шість діб без води. Годували, але з водою — хана. У них була з нею напруга, тож усе, чого хотілося — це води. Перше, що потрібно в полоні — вода”, — каже він.
Після цього українських військових перевезли до Іванівської області рф, де, за словами миколаївця, почалося “справжнє жахіття полону”.
“Я був 3,2 роки в полоні — постійний голод. Вони годують так, щоб ти просто тримався на ногах. Все, більше нічого”, — розповідає морпіх.
Він згадує, що побиття були систематичними.
“Били всім: кийками, палками, ще таким дерев’яним молотком. По перевірках — кожен вихід з камери, коротше, була п*здюлина”, — говорить Володимир Кравченко.
За його словами, у різних колоніях умови відрізнялися, однак сенс залишався однаковим — постійний страх, побої та приниження.
“Прокинувся зранку — і чекаємо п*здюлину. Потім сніданок або навпаки”, — каже військовий.
Окремо він згадує психологічний тиск та нелюдське ставлення.
“Найскладніше — це відчувати, що ти людина, а перебуваєш у таких умовах, ніби ти не людина. І ставлення до тебе гірше, ніж до скотини”, — говорить морпіх.
Із полону Володимир Кравченко повернувся 10 червня 2025 року. Військовий отримав нагрудний знак “За незламність”.
Після реабілітації він планує повернутися до війська.
“Оце саме було найтяжче — знати, що, не дай Боже, завтра буде обмін, а я сьогодні помру”, — зізнається військовий.
Миколаївець Володимир Кравченко понад три роки провів у російській неволі.
До війни він працював слюсарем 5-го розряду на Миколаївському глиноземному заводі, який тоді належав російському “Русалу”.
Після захоплення Криму у 2014 році Володимир сам узяв повістку і мобілізувався до 79-ї десантно-штурмової бригади. Його військовий шлях розпочався 20 березня 2014 року. Згодом він служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти.
“У 14-му році, як вони в Крим, я в 79-ту бригаду, взяв повістку, пішов, мобілізувався. З побратимами в 14-му році все розпочалося, 20 березня 2014 року. Попав у війська. І потім почалася моя військова служба”, – згадує Володимир Кравченко.
Нагадаємо, раніше ми писали:
- Замість лікування — побої: звільнений миколаївець розповів про тортури в російському полоні
- “Пекло з перших уст”: у переписці генерала рф — тортури й страти українських полонених
- Росія казнила 337 українських військовополонених до кінця 2025 року
- Після полону і сфабрикованого “довічного”: офіцер з Миколаївщини отримав нагороду “За незламність”
- Повернувся з російського полону: морпіх з Миколаївщини знову побачив родину
