7 месяцев без "солнышка": родные и друзья скорбят о погибшей в Корабельном Елизавете Яковец

"Чистый и светлый человечек, нам будет тебя не хватать..." (фото Лизы и письма отца)

Цей материал також доступний

Українською

13 Окт 2022

0 792

Ровно семь месяцев назад, 13 марта 2022 года, в результате очередной огневой атаки российских оккупационных войск на Корабельный район Николаева, погибла прекрасная девушка, проживавшая в микрорайоне Балабановка, — Елизавета Яковец, которую все, кто её знал, помнят доброй, милой и отзывчивой, веселой и светлой, словно само солнышко…

17-летняя Лиза бежала с улицы в дом, когда во дворе разорвался снаряд, осколки которого настигли её, пробив двери дома, и попали ей в сердце, щеку и ногу. Отец девушки Валерий в это время находился на воинской службе, защищая Украину от врагов. Юрий Грачев, друг Валерия вспоминает: «По его просьбе я первым приехал к его дому (по Балабановке тогда еще сыпало градами), увидел это горе… Хотел быстро увезти в безопасное место маму Лизы и её младшего брата Ваню. Виктория ни в какую не хотела ехать, рыдая над погибшей дочерью. Говорю: «Подумай о сыне», а она: «Я дочку не оставлю». Понимаю, что у неё был шок. Я увёз Ваню в подвал пятиэтажки, в убежище, подальше от бомбежки, и только потом вернулся на место трагедии…». 15 марта Лизу похоронили на «Жуковском» кладбище в Корабельном районе. 27 сентября ей должно было исполниться 18 лет…

«Сьогодні 7 місяців, а точніше 214 днів, як ти не з нами, моя донечка. 214 днів, як рашисти обірвали твоє життя. 214 днів біль не проходить, і не пройде. 214 днів, як я кожну хвилину згадую тебе, і ніколи не забуду. Любив, Люблю і завжди буду Любити, і доки жив, ніколи не забуду. Спочивай з Миром, моя ріднесенька», — написал сегодня отец девушки Валерий Яковец, рану в сердце которого даже время не в силах вылечить. Это сердце по-прежнему переполнено болью невосполнимой потери и жаждой мести, ненависти к рашистам.

Друзья семьи, как могут, поддерживают Валерия и Викторию Яковец. Они всегда с особой теплотой вспоминают о погибшей Елизавете.

«Ваша девочка была удивительной девушкой, добрым и веселым человеком. Она навсегда останется в наших сердцах именно такой, память о ней будет жить вечно. Лиза — чистый и светлый человечек. Будет тебя не хватать…», — пишет Анастасия К.
«Я всегда буду помнить твою улыбку, твои красивие глаза, твой смех, все моменты, которые мы проводили вместе», — обращается мысленно к Лизе её лучшая подруга Анастасия Фурман.
«Лизонька навсегда останется в наших сердцах тем милым и маленьким ангелочком, которым мы ее знали», — Александра Н.
«Прекрасный ангелочек. Просто не могу без слез. Ты была, как солнышко», — Лилия В.
«Будемо завжди пам’ятати вашу гарну, добру, веселу Лізоньку», — Наталья Б.

Лиза в младшей и средней школе (№49)

Когда Лизы не стало (дом после обстрела)

«Ось так українці шлють підарунки за наших дітей вам, виродки рашиські, а ви, мразі, їх багато вбили —
значить, буде багато підарунків», — отмечает отец погибшей девушки

«Хочу виразити велику подяку за допомогу в поховані та підтримку своїм побратимам, усім людям, а особливо волонтерам. Не буду писати імена волонтерів і небайдужих людей, які допомогли, але хочу сказати, що я віддам життя за них; усе що потрібно, зроблю для них, щоб вони жили в нашій прекрасній країні. ДЯКУЮ ВАМ, І НЕХАЙ БЕРЕЖЕ ВАС ГОСПОДЬ БОГ І АНГЕЛИ ВАС ОБЕРІГАЮТЬ», — написал после похорон дочери убитый горем Валерий Яковец.

А потом мужчина стал писать письма дочери… В них — безбрежная любовь и скорбь, и стремление сохранить в памяти каждый миг, связанный с Лизой. Ведь она остается в этом мире, пока жива память о ней.

«Моя хорошая и милая доня, как нам быть без тебя, даже не знаю. Душа моя родная, ты спи и знай, что мы любим тебя. Ты лучиком солнца была в этом Мире, все очень любили тебя«…
«Каждый день в свободную минутку я на фото твоё смотрю, и запах твой я ловлю, и помню, и смех прекрасный у меня в ушах. Ведь много кому тебя не хватает, но не так, как нам. И знай, я тебя никогда не забуду и никогда рашкиных тварей не прощу.
Прости, моя родная, за то, что тебя не уберег, а обещал.
Прости меня за то, что не было меня рядом и тебя не спас.
Прости за то, что оставил вас и ушел служить.
Прости за то, что не помог, когда эти твари начали бомбить…
Прости за то, что я дышу, хоть с трудом, но я дышу.
Прости за то, что ушел не с тобой, а обещал всегда, что не отпущу»…
«Милая моя родная девочка. 40 дней прошло, родная, как эти рашкины твари жизнь забрали у тебя. 40 дней нету нам покоя, и только боль в душе.
Помню твою прекрасную улыбку, твой звонкий смех, а глазки эти прекрасные с блеском мне сил придавали. Красота твоя успокаивала сердце наше, но мы уже не увидим никогда твоей божественной красоты, и не успокоится душа, а только холодный остаток от души, и сердце рвется на части. Мы так скучаем по тебе, грустим и только на фото тебя видим. Я каждый день смотрю и тоскую по тебе. ЦАРСТВО ТЕБЕ НЕБЕСНОЕ, АНГЕЛ НАШ РОДНОЙ. ПОМНИМ, ЛЮБИМ, СКОРБИМ И НИКОГДА НЕ ЗАБУДЕМ»…
«Сьогодні 100 днів як тебе не стало з нами.
Сьогодні 100 днів як виродки росіяни забрали твоє життя.
Сьогодні 100 днів як сердце плаче, а душу розриває на куски.
Сьогодні 100 днів як я не можу спати, бо кожну ніч я бачу, як вбивають рашисти тебе.
Сьогодні 100 днів я бачу тільки фото, а не можу обняти і поцілувати тебе»…
«Сьогодні 140 днів як біль в душі…
Сьогодні 140 днів як я розмовляю з фото твоїм і кожен день дивлюсь лише фото і згадую тебе, твій сміх, твій запах, твій голос, і досі не вірю, що тебе нема, що я не почую голос твій ніжний і не почую сміх твій гарний.
Сьогодні 140 днів як я не можу спати.
Сьогодні 140 день як бажаю всім росіянам того ж самого їхнім сім’ям пережити.
Люблю, пам’ятаю і ніколи не забуду тебе, мій Янгол».
«Маленька і гарненька донечка моя. Ось вже 5 місяців, а точніше 153 дні як рашисти вбили тебе, як забрали твоє життя. 153 дні як душа болить, і кожен день тільки біль і пустота в середині. Єлизавета, мила донечка моя, я радий, що хоч в снах приходиш ти до мене і ми з тобою хоч так розмовляєм і граємо. Ці виродки за все будуть відповідати, і їх батьки також будуть страждати. Ріднесенька моя, спочивай з Миром, Царство небесне тобі, моя рідна. Пам’ятаєм, Любимо і Сумуємо».
«Який я радий був, що ти закінчила школу.
Який я радий був бачити тебе щасливою.
Як було приємно, що ні разу ніхто не зробив зауваження, а тільки гарне казали вчителі.
Як було приємно, що в тебе були гарні друзі.
Як я любив дивитись на твою посмішку.
Нехай раша вся на колінах просить, але ніколи не прощу Російскій народ і завжди буду ненавидить цей народ і всі народи, що до неї входять.
Ти завжди в моєму серці, і з тобою моя частка душі».
«Сьогодні 184 дні як твоя душа покинула цей світ. Сьогодні 184 дні як я чув в останнє твій голос. Сьогодні 184 дні як в душі у мене пустота і біль, яка вбиває із середини. Сьогодні 184 дні як я чую твій голос тільки в голові і в снах. Лізуня, як сумно без тебе в цьому світі, як тяжко дихати і жити«…
«Мила моя донечка, сьогодні я мав би тебе привітати з днем народження і подарувати подарунок, як завжди, але цей подарунок цьогоріч мав бути кращим за усі інші, так як сьогодні тобі мало виповнитися 18 років. Але тепер тільки буду пам’ятати твої дні народження до 17 років, бо 198 днів назад рашисти вбили тебе і забрали мою душу. Ліза, але я буду завжди пам’ятати, як ти раділа, як ти посміхалася, як ми з мамою тебе будили зранку, щоб подарувати подарунок, і ти прокидалась весела і потім раділа. Твою посмішку бачу досі, твій голос чую досі і навіть аромат твого парфума чую. ЛЮБЛЮ ТЕБЕ І НЕ МОЖУ БЕЗ ТЕБЕ», — написал отец Лизы 27 сентября 2022 года, в день рождения погибшей дочери, опубликовав памятное видео с запечатлившими её кадрами.