"Вважайте, що це наш останній бій": як росіянам не дали увійти в місто через Корабельний район

4 березня 2022 року, на восьмий день після початку повномасштабної війни, збройні сили Російської Федерації почали спробу штурму Миколаєва та вже невдовзі були поблизу території Кульбакинського аеродрому, що в Корабельному районі.

Проте, окупаційним військам не вдалося ані закріпитися на цій території, ані просунутися далі вглиб міста.

Серед воїнів, що в той день відбили летовище та не допустили захоплення Миколаєва, був начальник обласного управління патрульної поліції Віталій Даніла. В інтерв’ю кореспондентам Суспільного він розповів про те, як зустрів повномасштабну війну, та поділився деталями операції Сил оборони на аеродромі «Кульбакине».

Про початок повномасштабної війни

«23 лютого нас зібрали на онайлн-конференцію, і керівник департаменту патрульної поліції Євгеній Жуков дав вказівку: всі підрозділи підняти по тривозі. Ніхто не розумів, чи буде війна, чи не буде… Не пам’ятаю хто, але хтось приблизно о 04:20 кинув мені лінк із виступом путіна, і з його слів я розумію, що в нас починається повномасштабна війна. Першим, що я зробив, не дочекавшись, поки він оголосить так названу «спеціальну військову операцію в Україні», я даю вказівку негайно підняти останній батальйон по тривозі, збираю швидко керівників до себе на нараду. Потім набираю дружину і кажу: «В тебе є півгодини, щоб виїхала з міста Миколаєва. Забрала дитину, сіли й поїхали». Вона без зайвих слів каже: «Зрозуміло». От так у мене почалася війна. А потім вже… почув вибухи. Я розумів, що це повномасштабне вторгнення.

Я дав вказівку евакуювати особовий склад з управління і перевести в інше місце, на випадок, якщо ворог прийме рішення бомбардувати будівлю управління. Після чого посилив патрулі по місту Миколаєву. Всі були з вогнепальною зброєю автоматичною, виставлялися на в’їздах у місто Миколаїв».

Про бойову групу патрульної поліції

«За деякий час після початку повномасштабної війни я створив групу добровольців з-поміж своїх співробітників. Дуже багато людей хотіли туди потрапити, проте до остаточного складу увійшли приблизно 15 людей, котрі мали бойовий досвід, отриманий на сході нашої держави. Вирішив не набирати більше людей, щоб група була мобільною.

Перше бойове завдання я виконав у аеродромі «Кульбакине». Наказ на його виконання віддав генерал-майор Дмитро Марченко, який керував обороною Миколаєва. Тоді російські війська вже почали заходити на територію міста. Я сказав особовому складу: «Вважайте, що це останній бій, ми помремо, та ми повинні зробити максимально для ураження противника! Цього не потрібно боятися. Адже за нами мирні місцеві жителі. Якщо російські війська зайдуть в місто – це вже все, дуже важко їх буде звідти вибити і це втрата».

Страх, звісно, був, але ж я його не можу показувати особовому складу. Більше показував рішучість: «Давайте, вперед!», і я йшов вперед. Вони йшли за мною, вони дивляться: «Якщо командир йде вперед, чого нам боятися?». У них також був страх, але вони йшли за мною. Я їм за це дуже дякую, що вони вірили в мене і мої сили, в те, що ми зможемо виконати завдання.

Коли ми прибули туди, то дуже щільним вогнем вони (збройні сили рф, – прим. ред.) били по казармах. Вони не розуміли, де знаходиться. Розуміли, що там повинні бути збройні сили, але де саме – не розуміли. Тому вони максимально наносили ураження і по будівлях, і по всьому, чим можна. Розстрілювали з танків, з БТР-ів, особовий склад їхній щільним вогнем покривав все.

З однієї сторони аеродрому я залишив підрозділ ТОР, а з іншої сторони разом із хлопцями пішов на територію аеродрому. Коли прийшли, я побачив, що військові наші почали трохи відступати від аеродрому. Я кажу хлопцям: «Беріть РПГ (ручний протитанковий гранатомет), РПГ-7 і вперед. Всі повертаємося і йдемо в бій!».

Військові не зрозуміли, дивляться на мене, кажуть: «З чим? Ви хто взагалі, хто веде в бій?». Кажу: «Я — патрульний поліцейський». Він відповідає: «Ти розумієш, там танки, БТР-и?». Кажу: «Розумію, але іншого виходу в нас немає».

У першу чергу, ми повинні були зав’язати в бій, не дати їм зайти в місто. А потім вже дати відпрацювати артилерії. І я так впевнено пішов з хлопцями, і побачив, що військові, які спочатку подивились на нас, як на божевільних, також включилися, дуже бадьорості в них з’явилось багато: «Все, це наше місто, ми його не здамо, вперед, зараз їм насиплемо!»…

І потім, коли ми вже почали відбивати ворога, я отримав ще одне завдання – зайти до ворога в тил і застати їх зненацька. І ми зайшли, почали зачистку… Почала працювати наша артилерія по їхній техніці, і вже потім ми зайшли».

Про перше відео

«До речі, чому я відео записав. Мені подзвонили і говорять: «Все, аеродром не наш». Говорю: «Наш, я тут знаходжуся», а мені не вірили. Кажуть: «Ні, всі доповідають, що аеродром не наш». І я зняв це відео, щоб показати, що аеродром наш і ми відбили російські війська.

Спочатку я не розумів начальника обласної військової адміністрації Віталія Кіма, питаю: «Навіщо ці відео?». Він каже: «Ти розумієш, що відбувається, цивільні не розуміють. А люди повинні розуміти, що за них борються, і до останнього. І вони готові потім робити все. Ось для чого ці відео». І коли я вперше зняв відео з аеродрому, він сказав: «Ти бачиш, всі розуміють, що ворога в місті Миколаєві немає, не допустили його заходу сюди. Тепер люди розуміють, що місто стоїть і вистоїть«.

Більше подробиць, включаючи перше відео з відбитого від рашистів Кульбакинського аеродрому — у сюжеті:

Нагадаємо, ми писали: Вас защищают элитные «хищники»: патрульные рассказали о боях за Николаевский аэропорт и аэродром Кульбакино