"Їм все робиш, а вони просто беруть і об тебе ноги витирають", - фельдшер "скорой" рассказал о скандальном случае с девочкой в Корабельном

Фельдшер Сергей Данич — тот самый сотрудник «скорой», который 19 июля 2019 г. оказывал первую медицинскую помощь 10-летней девочке, упавшей в Корабельном районе с качелей и получившей серьезную челюстно-лицевую травму, — той самой девочке, мама которой подняла впоследствии скандал, угрожая пожаловаться на местных медиков куда только можно и добиться их увольнения.

Напомним, мы писали:
«Они 2 часа гоняли меня с травмированным ребенком», — жительница Корабельного района
пожаловалась на местных врачей

«В первую очередь будет жалоба от меня начальнику скорой помощи за грубых врачей по отношению к ребенку. Они ВСЕ БУДУТ НАКАЗАНЫ!! И стоматологи корабельные, и врачи ЦРБ, которые гоняли нас, как собак почти 3 часа с больницы в больницу и даже не оказали первой медицинской помощи… Эти нелюди лечить людей больше не будут. Я для этого все сделаю…», — написала мама пострадавшей девочки Ольга Ротар на своей странице в социальной сети «Фейсбук».

Корреспондент «Корабелов.Инфо» встретилась с Сергеем Даничем, чтобы услышать его комментарий по поводу произошедшего 19 июля инцидента (как  сообщалось ранее, Ольга Ротар обвинила его в хамстве и грубом обращении с ее травмированным ребенком).

“Почнем з того, що я ніколи нікому не хамлю!”, — сразу начал при встрече с корреспондентом Сергей Данич, рассказав затем о событиях того дня:

«Дали нам визов: травма голови (адреса була — стоматологія на вул. Артема, 30). Приїхав я туди майже в 14:35, нас зустріли мама з дівчинкою. Описувалося в статті зі слів мами, що у дочки від нижньої губи аж до підборіддя (сильна) була рана, це неправда. Подивився я рану: так, нижня губа була трохи прокушена (0,5 — 0,7 сантиметрів), це не смертельно; підборіддя у неї було зчесане (як коли ми падаєм і розбиваєм ногу,  так і у неї підборіддя було счесане). Рушник був махровий — звісно, коли рушник махровий, він же роздражає рану, в неї буде текти кров… Мені не зрозуміло, чого та мама зразу не викликала швидку допомогу, а пішла по Корабельним медичним установам. Вони прекрасно знають, що Артема тоді у нас в той день плавало полностью, по повній програмі, бо води ніде не було. Я подивився, рану обробив, натянув пращевидну пов’язку, аби щелепа в різні сторони не ходила. До речі, не вся челюсть, не всі зуби у неї були вивихнуті, а 4 зуба нижніх (3 зуба були вивихнуті в бік, і один — всередину.

Я казав дівчинці «Убери руки» — це саме тоді, коли я обробляв рану перекисом водня, а вона хваталася руками мені об руки, щоб зняти пов’язку ту, що я надіваю з перекисом водня — а це ж не вода, кожен медікамент має призначення, не можна чіпати брудними руками, коли обробляють рану, там же проходить реакція. Потім другий раз перекисом обробив, надів їй пов’язку і зробив знеболюючий укол.

Але знеболююче зробити — це проблематично, коли просиш маму, щоб вона потримала свою дитину, аби я зробив ін’єкцію, а мама думає, що дитині 10 років і вона «доросла», і що хоче, те і робить. Сама сидить біля мене, руки в кармани, а я надаю допомогу. Я хотів зробити дівчинці укол — вона почала скакати по всій машині, в підсумку «заховалася» в куток. Горе-мама підійшла уже, схватила дитину, почала просити, що давай зробимо укол. Я поставив себе на місце дитини (я стикаюся з такими ранами, я знаю, як воно болить) — треба знеболювати. З трудом, коли папа прийшов, ми її обезболили…

Я планував їхати з нею в обласну дитячу лікарню, але вони ж мені дали направлення в дитячу обласну стоматологічну поліклініку. Але ми поліклінічних больних не возимо. Дитина була в свідомості, розмовляла, була активна, вона не була в такому критичному стані… Да, була травма голови. Струсу головного мозку там не було. При сотрясєнії дається головна боль, рвота, двоєніє в очах. Цього всього, цих признаків там не було. Там просто була нижня челюсть травмірована… Я подзвонив старшому лікарю зміни, пояснив ситуацію, що мені дали направлення в поліклінічну лікарню, ми довго спілкувалися, як ви пишете, на об’їздній (це ми зі старшим лікарем вирішували, куди їх везти).

На той момент було в Корабельному районі багато визовов — всі хотіли «скору»: у кого тиск, то температура, то рвота… Я мамі казав: «Подождіть, ми созванюємось зі старшим лікарем, рішаємо вашу проблему»… Старший лікар подумала та вирішила, що ми будемо пересаджувати дівчинку з мамою на 19-ту бригаду, щоб вони вже відвезли їх саме до стомат-поліклініки (що біля дитячого містечка «Сказка»). Ми довезли їх до Широкої Балки, на зупинці «Крест» ми пересадили хвору. Да, я сказав: «Всё, подъем, на выход». А що я мав сказати? “Милости просим на выход”? Чи як? Я пересадив їх до 19-ї бригади, пояснив колегам ситуацію, вони повезли їх на «Сказку», я уїхав…

А те, що мама дівчинки розказує, що я там на когось кричав (я не кричу, я так розмовляю, от як зараз із Вами), — у мене є свідок Коханчук Ніна Василівна (молодша медична сестра) в мене є свідок Арзуманов Олександр (наш водій), тобто у нас є два свідка: якщо б я кричав, мене б всі чули, а так я не кричу…

Їм все оказуєш, все робиш, а вони просто беруть і об тебе ноги витирають…

Чого мама не визвала одразу «скору», як всі нормальні люди роблять, а почала їздити по всьому Корабельному, — я цього не знаю. В них травма сталася о 10-ій годині ранку, а визвали нас в 14:35, а винуваті хто — ми. Просто мене зробили крайнім, і все».

Также фельдшер экстренной медицинской помощи, пользуясь случаем, обратился ко всем жителям Корабельного района, напоминая о том, что нужно вовремя обращаться к врачам (в первую очередь, к семейному врачу), а не запускать себя до критического состояния.

“Головна проблема наших пацієнтів — це те, що вони не звертаються своєчасно до сімейних лікарів, займаються самолікуванням, а потім проходить 2 — 3 дні або місяці, і вони починають визивати «скору». Потрібно завжди звертатись до первинної ланки медичної допомоги, а не запускати себе і визивати нас, коли вже дуже погано. Через таку байдужість до себе ми просто можемо не встигнути врятувати людину. Приїжджаєш, і як рятувати? Наш девіз — «Ми не лікуємо, ми надаємо першу медичну допомогу!» Крім того, «скора» — це не таксі, щоб їздити по домам, як деякі думають, говорячи нам: «Підвезіть додому» (як нас визивають, щоб ми везли їх додому). Ми працюємо по протоколах, по приказах, прикази розробляються в управлінні охорони здоров’я”, — подчеркнул Сергей Данич.

Беседовала Ярослава Шевчук