Вікторія Кудряшова: "Прикрість втрачених надій в небі й ниві золотій…"

23 серпня – День Державного Прапора України

За матеріалами
Вікторії Кудряшової (уривок)

…Самостверджуватися за рахунок державних символів теж треба з розумом: пофарбувати одну частину голови в блакитний, а іншу – в жовтий — ще не значить українізувати свої мізки…

«Я відчувала гордість за Україну та її прапор ще до того, як це стало мейнстримом», — каже Антоніна Станіславівна Шпаченко, вчителька Миколаївської ЗОШ №1 імені Олега Ольжича.

А які відчуття переповнюють вас, коли ви бачите прапор нашої країни?

Наприклад Андріяну, уродженку Львова, але мешканку Миколаєва, завжди вражало те, що українці дедалі частіше проявляють свої патріотичні почуття за власним бажанням, а не за чиїмсь наказом,адже вивішувати прапор на свій балкон їх ніхто не примушує. Дівчина підкреслює те, що ця тенденція все-таки більше характерна для заходу України, але в будь-якому куточку своєї Батьківщини відчуває щиру гордість за справжніх патріотів, що пам’ятають складний шлях нашої країни до Незалежності. А на естетичність прапора, що майорить на вітрі, вказує хоча б те, що Андріяна нерідко фотографує побачені на будинках стяги й показує іншим: хтозна, може не тільки «дурний приклад заразний»?

Виявляється, «епідемія прапороносців» досягла й Італії: мама моєї подруги Катерини просто не могла не зрадіти синьо-жовтому сюрпризові на одному з балконів під час довгої подорожі. Звідси й взялось відчуття ностальгії за Батьківщиною і, мабуть, якоїсь всюдисущності українців: де б не з’явилися наші дорогі співвітчизники, всюди залишають свої золотаво-блакитні сліди.

Тема патріотизму торкнулася в вечір опитування й моєї матусі, яка стала розмірковувати над місцем України серед інших держав. Декілька швидких її думок — і я відразу згадала, як приємно було побачити український стяг серед прапорів інших європейських держав, вивішених на поважному будинку у Карлових Варах, а ще подумала про доречність дизайну, що побудований на контрастності кольорів: дійсно синє, глибоке, високе в нас небо! Яскрава, насичена золотистою благородністю нива! Не вірите моєму відчуттю кольору? То хай Анастасія, яка мріє стати дизайнером, спростує мої думки:

«Коли я бачу прапор нашої країни, я згадую узбережжя Одеси, жовтий колір, як і пісок на березі. Я бачу багато щасливих дітей, котрі будують замки із піску (фуух, добре, що не повітряні замки з марних надій на щасливе дитинство! — прим.авт.) А синій дає мені відчуття свіжості, нібито я гуляю по нічному пляжу, бачу глибоке море, а прохолодний вітер пестить моє тіло, підбадьорює та освіжає.

(Медитацію закінчено, перейдемо до моєї улюбленої частини)

Іноді прапор, який поєднує у собі два кольори, нагадує мені сплетіння двох різних погод: теплоти й приємного сонця, сильного дощу та грому. Все це збирається воєдино та допомагає плодам України рости. Отже, прапор -символ безсмертя нашої країни, котрий дарує впевненість у завтрашньому дні».

Серед відчуттів при вигляді прапора України називали ще мрію, надію, спокій. Проте, як на мене, спокоєм тут і не пахне – смердить відчуттям прикрості. Наче в один прекрасний день ти загубив на життєвому шляху дорогу для себе людину, втратив дорогоцінний шанс вчасно її повернути, та й взагалі — змінити щось на краще. Адже «чесноти» нашої країни, якщо вже її і олюднювати, просто-напросто марно втрачаються (для банальності візьмемо родючі чорноземи), в той час, як інші держави просто вправно «маскують» свої «недоліки» та вміло користуються «перевагами»: навіть Обітованну землю побудували на камені! Так як же перетворити «покусування ліктів» на конкретні дії?

Якщо для молоді побажання нашій країні щасливого майбутнього, процвітання та благополуччя здаються цілком реальними й близькими (варто лише рукою подати й докласти трохи зусиль!), то в серцях старшого покоління ера українства здійснила справжній переворот у свідомості:

«Після захоплення Криму я — патріот саме незалежної України, а не тої, що входила до складу СРСР. Саме тоді я відчула, що ми — колонія Росії. Тому, при спогляданні на прапор рідної держави, щемить у серці і дуже хочеться жити, щоб стати свідком, коли Україна досягне повної незалежності», — зізнається керівник гуртка журналістики ДЦ Корабельного району, Марія Борисівна Полупанова. І додає, що зміни в країні можливі лише за сприяння молодих талановитих журналістів, у тому числі її вихованців, які вже почали змінювати існуючий лад силою свого гострого слівця.

…Залишилось тільки знайти 10 відмінностей українського стяга від прапора, приміром, Нижньої Австрії, провінції Еррера чи Далмації, як би безглуздо це не звучало. Здавалося б, таке саме прямокутне полотнище, жовте знизу й синє зверху, словом, зовні нічим не відрізняється від українського стяга… Що це, «геральдичний плагіат»?

Однак навряд власники схожих державних символів мають при спогляданні своїх прапорів такі ж самі відчуття, як і ми, українці. Особливо зараз, коли питання патріотизму набули особливого сенсу, ба навіть кричущої принциповості. Бо як би не кпили з нашого стяга закони геральдики (мовляв, радше треба було б перевернути прапор), ми не хотіли б, щоб символ нашої держави злетів із флагштока синім птахом Метерлінка, простіше кажучи – став недосяжною метою повноцінної незалежності.

Нехай краще не верхня, а нижня частина стяга затріпотить на вітрі змін крилами жовтого журавля: китайська філософія трактувала б це безсмертям нації, а український оптимізм — скоріш щемливою тугою за минулим та вірою в осяйне майбутнє, що символічні чорногузи не забаряться принести під стріхи наших хат у ці вихідні – Дні Державного Прапора та Незалежності України.