Вікторія Кудряшова: «День людей без штанів»
День людей без штанів або
Шукаємо гуманітарні каталізатори
19 серпня — Всесвітній
день гуманітарної допомоги
Вдягнути труси із формулами – ще не значить перетворитись із гуманітарія на технаря. Однак не варто вестись на стереотипи про «склад розуму»: неможливість порахувати здачу в супермаркеті диктується не відмовкою із серії «тому що я гуманітарій», а банальною лінню. Адже в цьому випадку ми маємо справу не з мандрівними філософами, а всього лише з людьми, котрі мають здібності до суспільних наук, тобто до таких, котрі вивчають людину та її культуру.
Тому Всесвітній день гуманітарної допомоги – не доба математики для нетехнічних мізків, а час допомоги суспільству, охопленому гуманітарною катастрофою, що й спостерігаємо серед частини переселенців із Донбасу.
Доказів вам? Будь ласка. Згадані міграції, як всередині країни, так і до Бога за пазуху. Голод-холод – два. Куди ж без втрати моральних орієнтирів і присвоєння гордого звання сепаратиста чи сепара, по-жаргонному?
Товариші, ми на грані. Чекаємо відкриття так званих «гуманітарних коридорів», а поки що знаходимось, мабуть, у «гуманітарному туалеті»: вони, знедолені, хапають продукти тривалого зберігання, медикаменти й одяг із рук простолюду, а влада тим часом підписує накази про відзначення Всесвітнього гуманітарного дня, що «покликаний сприяти підвищенню інформованості про діяльність по наданню гуманітарної допомоги у всьому світі» й бла-бла-бла. Відірви краще шматок із золотого батона та поділися з ближнім.
Однак, справжня допомога по-гуманітарному – не лише надання найелементарніших речей для життя (на жаль, зброя, амуніція та боєприпаси в список таких необхідних зараз речей не входять) , а й, уявіть собі, каталітичні (прискорюючі) дії «гуманітарних розумів» ООН, які через свої оперативні установи із усіх сил мають підштовхувати уряд до прийняття гуманітарних заходів в постраждалих районах, ще й таким чином, щоб посприяти довгостроковому економічному та соціальному розвиткові, що, беззаперечно, є найкращим захистом від будь-яких граней гуманітарних катастроф.
Та посли в справах гуманітаризму існували не завжди. Крупно не пощастило, приміром, тим дипломатам, які знаходились в дев’ятнадцятий по рахунку серпневий день у штаб квартирі ООН у Багдаді – вибух дванадцять років тому поклав початок відзначенню Дня гуманітарної допомоги, тим самим і вшануванню пам’яті усіх гуманітарних працівників, котрі віддали життя або постраждали від час виконання свого обов’язку.
Уже всьоме згадують про цей день і в Україні, Білорусії, Росії, та в інших країнах, що зовсім не проти стати «донором гуманітарної допомоги» . Щоправда, шкода, що прихильники гуманітарних ідеалів усе частіше змушені поплатитись за безвідплатне сприяння багдадською ціною.
Як свідчить ООН, за останні 10 років кількість гуманітарних працівників неабияк поменшала: в той час, як українці ще не можуть оговтатись після втрат Небесної сотні, в усьому світі дипломатична служба з питань гуманітарної допомоги забирає стільки ж життів за рік!
Однак, щось не віриться, що ця статистика лякає нашого східного сусіда, котрий ну дуже прагне старанно виконати гуманітарні завдання на кшталт міжнародної співпраці. Начхати на санкції – тема Всесвітнього гуманітарного дня 2015 для місця, ні, «країни позбавлення волі» – то «благородна місія» утримання анексованого Криму та сепаратистських настроїв на Сході.
Але ж тим, хто не хоче такого життя, треба стати на ноги, почати життя спочатку, може, навіть без паспорта та купи інших документів (бо без папірця ти, так би мовити, коричнева і точно не шоколадна субстанція, а з «бумажкою» вже й на людину скидаєшся… Проклятий бюрократизм! Та мова не про це, бо без гуманітарної допомоги людина залишається без штанів — як в прямому, так і в переносному сенсі…
Так де ж ви, гуманітарії світової спільноти?
