Церкви Вітовки - Богоявленська
Ще з сивої давнини дійшли до нас відомості про існування християнських храмів у Вітовці, а пізніше — Богоявленську.
Відомо, що християнство на наших землях має глибокі корені ще з одинадцятого століття (відомі згадки датовані 1233 — 1236 рр). Власне у цей історичний період датується руйнування кочовиками дівочого монастиря, який стояв на піщаній косі поблизу Вітовки (тепер — територія з-да «Океан»).
1. Церква Святого Богоявлення Господнього. Дати будівництва та освячення цього храму невідомі, але згадується, що 1773 року ця церква ще діяла, свідченням тому — парафіальні метричні книги.
Як відомо, землі в гирлі ріки Буг відійшли до російської імперії за Кючук–Койнарджинським мирним договором у 1774 році. На той час церква вже була старою, тобто православна церква діяла у Вітовці задовго до приєднання наших земель до російської імперії. З невідомих причин церква не збереглася, і замість неї в 1791 році була збудована інша — дерев’яна.
Богоявленська церква до перебудови в 1903 г.
2. Храм Богоявлення Господнього (сучасна вулиця Ольшанців до жовтневого перевороту називалась Зелена, скверик біля колишнього кінотеатра «Ровесник» — автор статті В.М.)
Відомо, що ще 1774 року було розпочато будівництво нової церкви. Але її дуже довго не могли добудувати. Річ у тім, що камінь, який брали з залишків давньої башти Вітовта, закінчився, і через брак матеріалу будову довелося припинити.
Про цей період читаємо таке:
» …хтось чужий для села, в 1774 році, взявся будувати церкву з не великою з боку селян допомогою. Церква ще не була закінчина, а вежа вся пішла на будови». (В. І. Григорович Записки антиквара, с. 46 ).
23 жовтня 1806 року адмірал Траверзе видав указ про добудову кам’яної церкви за кошт адміралтейства. Будівництвом церкви на цей раз керував поручник Богданович, котрий уклав угоду з мешканцем Богоявленська Ісаєм Матвеєвим.
Матвеєв зобов’язався зі своїми робітниками збудувати кам’яну церкву з матеріалів адміралтійства (за пректом архітектора І.Старова). Кам’яна церква була збудована і осв’ячена 1 вересня 1806 року.
3. Також існують відомості про іншу церкву у Богоявленському, а саме Захарія і Єлизавети. У доповідній «О церквах Херсонского уезда за 1811 год» читаємо:
«В состоящем при селе Богоявленском Николаевскоам морском госпитале церковь свв. Захария и Елисаветы с походным антиминсом. Прихожане: никаких не имеется а находятся в госпитале больные, служители и временное пребывание имеют определённые к госпитали мед.чины и служители».
Традиційно на антимінсі архієрей робить напис, церкві якого села або міста належить антимінс. Відповідно, коли церква належала до військового відомства, назва поселення не вказувалась, але був напис — похідний. Як випливає з пояснення, це була похідна церква, котра діяла при військовому шпиталю і була призначена виключно для потреб хворих та медперсоналу.
Минуло сто років, і храм Богоявлення Господнього своїми розмірами вже не задовольняв потреб парафіян, виникла потреба у будівництві на його місці нової церкви. Церковна громада розпочала збір коштів на побудову нового храму.
Новозбудований храм урочисто освятили на свято Богоявлення Господнього 1910 року. Величава багатокупольна кам’яна церква збудована з білого ракушняка вражала своїм внутрішнім оздобленням; величезний дерев’яний різьблений іконостас, посріблений з позолотою мав 65! ікон. Крім того всередині — 93 ікони, ще 19 — на полотні і 14 — на кіотах, багато предметів культу включно з трьома Євангеліями в срібному окладі з позолотою. При церкві діяла церковно-приходська школа.
З приходом до влади більшовиків для храмів Богоявленська настали важкі часи, почалися реквізиції церковного майна.
Сім’я репресованого священослужителя Богоявленської церкви
В голодний 1921 рік в будинку колишнього священика Воронковського відкрили їдальню. Незважаючи на численні побори церкви новою владою, церковній громаді вдавалося зберегти свій скарб до 1935 року, котрий було врешті остаточно реквізовано.
Читаємо акт обліку вилучених церковних цінностей від 4 жовтня 1935 року:
«Чаша серебряная водосвятская весом — 1010г, крест позолоченный – 533г, крест серебряный – 135г, звездица – 283г, две лжицы по 71 и 35гг лампада и лампада с цепями весом в 910 и 1105г, два Евангелия в серебре по 700 и 500г рама иконы 35г ризы на иконах 320г икона с серебряной ризой 1000г (ГАНО, Р 8, оп. 1,д. 556 л. 131- 132).
Всі цінні предмети були здані в міськфінвідділ. Як бачимо, комуністів найбільше цікавили золоті та срібні коштовності, а про історичну, художню і духовну цінність цих предметів тоді не йшлося.
Постановою ЦВК УРСР від 28 червня 1936 року церква Богоявлення Господнього була закрита. Церкву було осквернено, перетворено на клуб з танцювальними кружками художньої самодіяльності і бібліотеку, котрий проіснував до приходу німців 1941р.
Фашистські війська вступили до Жовтневого (у грудні 1938р. Богоявленськ було перейменовано у с.Жовтневе — В.М.) аж 16 серпня 1941 року в другій половині дня. Ні в Жовтневому, ні в Балабанівці боїв не було.
Одним з перших рішень німецької адміністрації було відновлення Богослужінь в церквах. Церкви діяли до відходу німців з Богоявленська, до березня 1944 р.
4. Богоявленська Свято–Духівська церква (на вул. Торговій, територія колишньої СШ №47 — В.М.)
Мешканці Богоявленська у 1886 році звернулись до військового губернатора А.Пещурова за дозволом розібрати старі солдатські казарми та рештки шпиталю, використати камінь для зведення нової церкви за кошти парафіян.
Левову частку коштів на будівництво храму вносили купці. На той час Богоявленськ був відомим центром торгівлі. Торгували переважно хлібом та худобою, і оборот ярмарків був досить великим. Так, у 1859 р. було привезено на ярмарок товарів на суму 11800 крб, а продано – на 5670 крб. Ярмарки у Богоявленському проводилися двічі на рік: перша — на свято Вознесіння Господнього, а друга – на Різдво Пресвятої Богородиці – 8 вересня.
Дозвіл був отриманий, і вже 1887 року освятили престол в ім’я Святого Духа, а в 1894 році закінчилось будівництво грандіозного трьох престольного храму – правий престол (вівтар) в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці, лівий – в ім’я Святого Миколая Чудотворця.
Будівництво Святодухівської церкви, 60-ті роки 19 ст.
Це був найвеличніший храм в Херсонській губернії (Богоявленськ в ті часи, як і Миколаїв, належав до Херсонської губернії — В.М.). Загальна площа храму складала 500! кв.метрів, висота дзвінниці – 67м.
Золочений хрест висотою 3,5 м вінчав верхівку дзвінниці. Храм мав 24 куполи. Внутрішнє оздоблення викликало захват, при церкві діяла церковно-приходська школа. Удари величезного дзвону церкви було чути за дванадцять кілометрів.
Богоявленський фонтан на фоні святодухівської церкви
Учні церковно-приходської школи при Святодухівській церкві.1915 рік
Дві красуні-церкви діяли до березня 1944 року. Війна довершила те, що не встигли зробити більшовики. За офіційною версією, церкви ніби-то були висадженні у повітря німцями при відступі.
Каміння із зірваної німцями Cвятодухівської церкви,
зараз вони вийняті із залишків Школи №47
Так сумно закінчилась історія цих двох величавих сакральних споруд, котрі Були гордістю Богоявленська і на будівництво яких мешканці селища щедро жертвували свої кошти. Можливо через те, що церкви як і в цілому християнська віра і мораль нищились безбожною владою впродовж сімдесяти років, нам важко тепер зрозуміти, як селище, де мешкало лише сім тисяч душ, змогло воздвигнути два величавих храми? Промовистим був напис над входом до церкви Святого Духа, що по вул Торговій:
«Господу Богу від Його дарів».
Тобто люди жертвували на славу Божу маленьку частинку тих матеріальних благ, якими Бог їх обдаровував. Наші предки мали глибоке розуміння великого значення провидіння Божого у їхньому житті.
Джерела:
1. Заковоротний Д.І. – «Храми Прибужжя» – Миколаїв 2004 – с 31-32.
2. Кас’яновський В.О. історико- краєзнавчі нариси з книги «Богоявленськ і його околиці» – Сімферополь видавництво «Тавріда» 2012.
3. В’ячеслав Кулаков Нарис — «Баня в которой не мылся Витовт».
4. «Храми найдавніших часів» — «Магічна Лавка» Миколаїв ,серпень 2008.
5. Серединський О. В. науковий співробітник обл. архіву – (Чорноморське адміралтейське поселення Богоявленськ 1790 – 1861 рр. ).
Підготував Віктор Мних
(голова історико-просвітницької секції Вітовського Українського товариства)
