Богоявленськ повстанський

( Друкується зі скороченнями)

З самих початків становлення більшовицького режиму в Україні основною метою нової влади було вилучення продовольчих ресурсів у населення.

Одним з найперших рішень ревкому було проведення продрозверстки у Богоявленську (тепер Корабельний район м. Миколаєва). Це рішення викликало спротив селян, почалися заклики до повстання. Тож місцева більшовицька влада вирішила діяти на упередження.

Щоб уникнути повстання, 26 квітня 1920 року червоні взяли в заручники десяток членів сімей активних учасників антибільшовицької агітації та відправили їх до Миколаєва у в’язницю.

Такі дії прискорили повстання і реакція селян була миттєвою. Наступного дня (27 квітня ) загін повсталих Богоявленців на тачанках почав наступ на Миколаїв, щоб визволити заручників. Повстанський загін вступив в бій з більшовиками, котрий тривав до вечора. Не в змозі зупинити просування повсталих Богоявленців вранці 28 квітня проти загону повстанців більшовики кинули у бій бронепоїзд з загоном червоноармійців під командуванням А. Сидорова. Бронепоїзд рушив з Миколаєва у бік Богоявленська і зупинився на ст. Кульбакине і почав обстріл Богоявленська з гармат.

Лише після варварського обстрілу селянських хат більшовикам вдалося зупинити наступ. Повстанці почали вертатись до своїх хат де були їхні діти. В результаті наступ на Миколаїв захлинувся, повстанці були дезорієнтовані, що дозволило більшовикам придушити повстання пограбувавши при цьому селян. Розверстку було виконано на 100%. Крім того були обкладені продрозверсткою рибалки і власники усіх млинів Богоявленська а також усі сади були конфісковані у власників.

Про масштаби повстання можна судити за кількістю зброї котру червоні вилучили у повстанців – це майже дві сотні рушниць та револьверів. Крім заможних селян у повстанні брали участь як середняки так і не заможні селяни. Але переможці селян не довго раділи. Вже 20 червня 1920 року у Богоявленську спалахнуло нове антибільшовицьке повстання. Нове повстання охопило не лише Богоявленськ але й Богоявленську, Вавіловську та Кисляківську (тепер с. Лимани) волості.

Загін з тридцяти повстанців озброєних гвинтівками, револьверами та бомбами захопив виконком, заарештовано волосного комісара Соколова, члена ревкому С. Могилевця та інших. Повсталі вдарили на сполох, скликали загальний сільських схід і закликали до повстання. До загону лише у Богоявленську приєдналися 60 осіб, загоном повстанців керував колишній офіцер А. М. Таланов. Також до повстанців приєдналися селяни з Олександрівки, Станіслава, Кисляківки та ближніх хуторів.

Вже 25 червня на придушення повстання були кинуті частини Херсонської групи військ Червоної Армії, моряки Усть — Дніпровської флотилії та загони міліції. Врешті і цей виступ селян був жорстоко придушений. Знову почалися розстріли та арешти мешканців Богоявленська, у повсталих конфіскували 20 000 пудів хліба. Заарештовано 18 селян і також конфісковано 10 000 пудів зерна.

Та не змогли більшовики повністю знищити повстанців, частині загону пощастило вирватись з оточення. Невдовзі з уцілілих повстанців З. Р. Жадик створив новий загін, котрим керував колишній царський офіцер Дикасов. Новостворений загін ще більше року вів партизанську боротьбу з більшовицькою владою на Миколаївщині та Херсонщині. Люди чинили опір червоним продзагонам захищаючи свій хліб та насіння майбутнього урожаю. Так з 1 по 7 листопада продрозверстку у Богоявленську було виконано лише на 44,46 % , з 23 по 30 грудня на 66,16 %. Влада вдавалася до репресивних заходів, за селянами встановлюється цілковитий контроль з метою запобігти новим повстанням в Богоявленську та його околицях. Для цього у селищі розмістили дивізію червоної армії.

Про масштаби селянського спротиву можна судити за кількістю військ розквартированих у Богоявленську та його околицях. Перший загін розмістили на Орлових хуторах, біля Яблуновського, другий — на Григорівці, третій – на хуторі Андрієвських. Крім 52–ї дивізії у Богоявленську розташувалися частини 465–го стрілецького полку 155–ї стрілецької бригади. На черговому пленарному засіданні ради 27 липня 1920 року було прийнято ряд постанов, серед них:

— «Надати допомогу Червоній Армії викосивши 40 десятин сіна в Кисляківській волості (тепер с. Лимани) мобілізувавши для цього 30 жниварок і до них робітників».

Реквізиції, «розкуркулення», конфіскація коней і підвод для потреб Червоної Армії остаточно підірвали господарський потенціал села. Результат не змусив себе довго чекати 1921 року розпочався великий голод, селяни не мали чим засіяти поля. Читаємо протокол повітової ради від 26 березня 1921 року:

— «Для охорони селян, що виїзджають у степ для роботи, командир 52–ї дивізії наказав виділити три загони в кількості 25 бійців на весь період весняної посівної кампанії».

Лише за офіційними підрахунками голод забрав понад 2000 життів.

Якщо взяти до уваги, що у селищі мешкало 10460 осіб то 2000 померлих від голоду складало п’яту частину населення. Радянська влада котра пограбувала восени селян прирікла тим самим їх на голодну смерть. Сотні голодних Богоявленських сиріт були відправлені до дитбудинків. За даними перепису 1926 року в Богоявленську проживало лише 7177 чоловік, з них українців – 7038, росіян — 95 ,поляків – 2, євреїв – 20 ,білорусів – 15, молдаван – 2. Як бачимо за кілька років населення Богоявленська зменшилося на 3343 особи. Богоявленськ в перші роки колективізації був найгіршим пунктом у районі з колективізації.

Люди категорично не хотіли вступати в колгоспи. Проте репресивні заходи радянської влади щодо селян дали врешті бажаний для більшовиків результат. Йшла масована агітація, моральний тиск, залякування, репресії і поступово всі товариства спільної обробки землі, артілі села, змушені були приєднуватися до колгоспів.

Усуспільнивши селянські господарства радянська держава отримала повний контроль над продовольчими ресурсами, що в свою чергу дозволило комуністичній владі згодом (у 1932 р) організувати голодомор.

Не є секретом, що історична пам’ять — це запорука існування нації. І ми мусимо передати сучасникам найцінніший скарб – пам’ять про наших земляків. Тож маю надію, що згадка про минувшину нашого селища Богоявленська буде цікава тим, кому не байдужа доля українського народу. Наші славні прадіди убієнні більшовицьким режимом лише за те, що хотіли бути господарями у своїй власній хаті, варті нашої вдячної пам’яті.

Використана література ;

1. Касьяновський В. А. – «Богоявленськ і його околиці». (Історико- краєзнавчі нариси)

— Сімферополь; «Таврида» 2012р.

2. Wikipedia (Українська вільна енциклопедія).

Підготував Віктор Мних (голова історико–просвітницької секції Вітовського Українського Товариства ).