Чемпіонка з Корабельного: без батьків не було б характеру, без дружби - перемог

Коли  я дивлюся змагання дівчат-синхронниць, то отримую не тільки естетичну насолоду, а й привід для роздумів: що  стоїть за цим віртуозним художнім виступом? Тут і витонченні рухи, і майстерне плавання, і відчуття музики. Тож, як це все можна поєднати, як навчитися такій точності, граціозності, витривалості, вправності?

На всі ці та багато інших запитань на класній годині відповіла нам, учням  9 — А класу економічного ліцею №1 (Корабельний район Миколаєва), Ганна Орел — майстер спорту Міжнародного класу по синхронному плаванню, член збірної команди України до 2012 року, призер численних міжнародних змагань.

Навіть не вірилось, що така титулована спортсменка настільки  відкрита для спілкування, що охоче пояснює  усі  складові великого спорту.  В результаті  такого розлогого колективного інтерв’ю ми зрозуміли, що шлях на спортивний п’єдестал – це шлях людей, котрі вміють, відмовившись від життєвого комфорту, настирливо йти до мети.

Шановні читачі, впевнений, що й вам буде цікаво довідатися, про що йшла мова на нашій класній (а вона таки класна!) годині. Відповіді на деякі запитання пропоную вашій увазі.

— Відомо, що у 8-му класі Ви навчалися у нашому ліцеї. Що найбільше вам запам’яталося з того періоду?

— Звичайно, дружня атмосфера. Це стосується усіх аспектів діяльності ліцею: навчання та позашкільна робота. З вдячністю згадую своїх наставників, вони всі доклали немало зусиль, щоб ми учні, ввійшовши у самостійне життя, почувалися там комфортно. Повірте, коли б на той час вже моє майже професійне спортивне життя не покликало мене до Республіканського Вищого училища фізичної культури міста Києва, то я б отримала атестат зрілості саме у нашому ліцеї.

— Які предмети Ви вивчали у Республіканському Вищому училищі фізичної культури? Програма училища відрізняється від програми загальноосвітніх шкіл? Скільки часу було відведено на загальноосвітні предмети, скільки на – спеціальні, спортивні?

— Ми вивчали предмети такі ж, як у загальноосвітніх школах. Але профілюючим загальноосвітнім — була біологія. Так як в училищі навчалося багато спортсменів, які займалися різними видами спорту, — всі учні мали свою спеціалізацію. Основним в училищі є спорт, тому розклад та час уроків був підпорядкований тренуванням.

— А яким був розпорядок дня в училищі?

— Підіймалися ми о 5.30. О 7-мій розпочиналося перше тренування та закінчувалося о 10-й годині. Потім з 11.00 до 16. 00 – навчання. Закінчувався день другим тренуванням до 20.00.

Але після того як я потрапила до збірної команди України, такий режим мені здавався досить легким. Збори збірної команди проходили у місті Харкові. Тут вже не було перерви на навчання. Наше тренування займало повний робочий день з 7.00 до 17.00 з перервою в одну годину на обід.

— Ганно, скажіть будь ласка, до початку навчання в училищі, яку Ви вже мали спортивну кваліфікацію? Та коли ви потрапили до збірної команди України?

— Так, саме у Миколаєві я виконала норматив Майстра спорту, а вже у Києві підтвердила його. До збірної потрапила наприкінці першого ж року навчання в училищі, тому що показала досить високий рівень майстерності на Чемпіонаті України. На той час синхронним плаванням я займалася близько дев’яти років.

— Цікаво довідатися, а чому саме Ви обрали синхронне плавання, та коли почали ним займатися?

— Якось у ранньому дитинстві мені довелось подивитись виступ синхронниць у Миколаївському бессейні «Водолій». Сподобалось. Тому коли до нашого 2-го класу (ЗОШ №33) прийшли запрошувати у секцію синхронного плавання, то я погодилась без вагань, та так і залишилась на довгий час. Як кажуть — така доля.

— Хто був Вашим тренером у Миколаєві? Та чим він Вам запам’ятався?

— Моїм першим тренером став Володимир Валентинович Кузнєцов. Він навчив усьому, що потрібно для цього виду спорту – плаванню, розтяжці, умінню чути музику, відчувати воду. А найголовніше – командним традиціям. Тепер вже мало де знайдеш такого наставника, щоб виховував команду, як сім’ю.

— Так, ваш тренер мав рацію, адже синхронне плавання – колективний вид спорту. Як Ви почувалися у команді? Та в чому специфіка Вашого виду спорту?

— Звичайно, дотримувалася основної заповіді члена команди – не підведи. А це означає максимум тренувань. А що стосується специфіки, то вона в тому, що потрібно бути постійно у напрузі, щоб протистояти воді. А для цього необхідна загально фізична підготовка (зокрема, акробатика), та витривалість. Звичайно здається, що легко виконувати програму тривалістю 4 хвилини у воді. Але повторююсь: основа синхронного плавання – витривалість.

— Чи є у Вас товариші по збірній команді України?

— Звичайно ж. Тому, що без дружби не було б перемог. Найближча моя подруга – Катерина Садурська. Ми з нею пройшли спільний шлях від перших тренувань у «Водолії» до міжнародних змагань різного рівня.

— Кілька слів про те, як готують до змагань у збірній команді України?

— Я б сказала не готують, а удосконалюють нашу майстерність, адже до збірної потрапляють тільки готові спортсмени, здатні показувати високі результати. Тож, обов’язкова загальна (функціональна) та акробатична підготовка. Що стосується постановки номеру, то цим займається головний тренер С.Б.Саідова.

— Розкажіть, будь ласка, про Вашу участь у змаганнях ?

— Їх було дуже багато: до десяти змагань Міжнародного рівня (Англія, Америка, Китай, Росія, Германія, Фінляндія, Франція…), що стосується Чемпіонатів та Кубків України, то в рази більше.

— Які змагання та нагорода Вам найпам’ятніші та найдорожчі?

— Мої перші, звичайно. Перші міжнародні змагання у Лондоні у 2009 році, коли збірна команда України вперше посіла третє місце. Радості та емоціям не було меж.

— Скажіть, будь ласка, звідки у Вас такий спортивний характер?

— Звісно ж, від батьків. Вони вчителі, і цим все сказано. Мій тато, Василь Петрович Орел, викладав фізкультуру, а мама, Надія Володимирівна Шовкун й до тепер вчить дітей англійській мові, до речі, вона ваш класний керівник.

— Тоді все зрозуміло. Але, щоб Ви нам порадили на майбутнє?

— Поважати себе. Тобто, вчитись старанно та займатися спортом. Не зважати ні на що, бачити свою ціль та йти до неї!

— Дякуємо за інтерв’ю.

— Будь ласка.