Обряди та звичаї Корабельного району
Источник: www.niklib.com
ХАТА
Перед будівництвом майбутньої хати запрошували священика і освячували місце під будівництво. Ставили хрест і стіл, а по периметру хати сипали жменьками жито на ніч, а вранці перевіряли, якщо жито залишалось цілим, то там потім ставили ліжко, піч, стіл. Хату будували з каменю (ракушняк). Під фундамент копали канаву шириною 60-80 см, висотою в рівень (вщерть) із землею.
Фундамент потім закладали камінням-дшарем, а щілини закидали дрібними камінцями. Заливали фундамент гамуром (глина, земля). Щоб замісити гамур, робили грасу — у діаметрі до 20 метрів, засипали глину, і вона під дощем (до тижня) розмокала. Потім кіньми замішували з соломою (половою).
Класти стіни з каменю запрошували (спеціалістів) майстрів. Стіни викладали товщиною до 1 метра. Коли стіни були готові, клали вздовж хати сволок, на якому записували дату будівництва і всі події сім’ї, а впоперек – слижі. Стелю викладали очеретом, насипали попелом і валькували.
Потім ставили крокви, які накривали черепицею (дуже міцною, яка стоїть і до цього часу). Для обмазування хати робили грасу – для замісу. Глину заливали водою на тиждень, після добавляли пісок, солому (полову) і місили кіньми. На допомогу запрошували сусідів на толоку. Після обмазування стіни дряпали, потім гладили, шпарували і тричі білили.
Хата Пономаренка Олексія ділилася на 2 частини: передню і задню. Посередині хати – сіни, з яких були двері в усі кімнати. З сіней по центру була кухня з двома плитами для обігрівання двох кімнат. З кухні теж були двері у передню і задню хати.
Рядом з хатою в один ряд будували сарай, де стояли коні, корова, відгороджені один від одного; свині, над ними сідала і гнізда для курей.
У дворі — погріб з пригребицею та колодязь.
Записано Царельник О.О.з вуст Пономаренко Варвари Олексіївни, 1943 р.н.
СІМ’Я У БОГОЯВЛЕНСЬКУ ЖОВТНЕВОГО РАЙОНУ
У поселенні Богоявленське, яке існувало ще до татар, жила родина Пономаренка Олексія. Особливістю цієї сім’ї було те, що ім’я Олексій передавалося одному з синів, який отримував у спадщину дім та майно батька.
Сім’я Пономаренка Олексія Олексійовича, 1850 р.н., та його жінки Євдокії була заможною. У них було шестеро дітей: п’ятеро синів та донька. Жили у кам’яній хаті, критій черепицею. З худоби мали коней та волів. Землі було неміряно. Також мали вози, бричку, фургон, плуги, борони, млин.
П’ятий син Олексій одружився з Пелагеєю Єфремівною, 1890 р.н. У нього теж була велика сім’я. Вони мали семеро дітей: 4 сини і 3 доньки: Марія, Семен, Михайло, Серафима, Олексій, Антон і Варвара.
У сім’ї головував батько, він був суворим, і діти слухались його. Він прожив 105 років. Мати була лагідною, доброю, тихою. Батько завжди їздив на конях, дуже їх любив. У спадщину земля дісталася сину Антону і дочці Серафимі, яка вийшла заміж за Степана, і той прийшов до жінки у приймаки.
Батько робив у степу (орав, боронив) і підробляв ще на свадьбах. Грав на гармошці і дуже гарно співав і за це йому платили або грішми, або продуктами. Цей музичний талант передався Олексію від його батька Олексія, який грав на сопілці і теж підробляв музикантом на свадьбах. Крім цього батько наймався возити сусідам сіно і солому.
Сім’я була православною і жила за церковними звичаями і церковним календарем. У неділю сім’я обов’язково ходила до церкви. Завжди молилися. Перед обідом читали «Отче наш…», просили Бога благословити на добро. Взагалі завжди казали: «Господи, благослови», також, за все Богу дякували.
Дітям давали ім’я на честь святого, у день якого вони народжувалися, так, наприклад: Варвара народилася у день святої Варвари (17 грудня) і мала свою ікону великомучениці Варвари, до якої завжди зверталась з проханням здоров’я і кохання. Велике свято в сім’ї було на день Олекси Чоловіка Божого, бо саме у цей день народився батько і батьків батько. У сім’ї дуже шанувалось свято святителя Миколая. Виходячи з дому завжди зверталися до нього: «Святий Миколай, на дорогу допомагай».
Рід Пономаренків був дружний, спілкувалися між собою та з двоюрідними і троюрідними сестрами та братами. У біді та радості вони були завжди разом.
Записала Царельник О.О. зі слів Пономаренко В.О., 1943 р.н
ВЕСІЛЛЯ У БОГОЯВЛЕНСЬКУ, 1948 р.
Сватання. Сватати йдуть хрещений батько і хрещена мати, жених, брат, дядько. Йдуть з хлібом і сіллю та з водкою. Свати говорять: «Ми чули, що до вас забігла куниця-красна дівиця. А ось у нас є князь».
Спочатку виводять бабу, накриту платком, щоб жених вгадав, чи то його дівчина, чи ні.
Як вгадає, тоді вже в’яжуть. Сватів в’яжуть по одному рушником, всіх інших платками або тканиною. Гуляють сватання.
Домовляються, коли свадьба і як вона проходитиме.
Запрошення. Запрошують на свадьбу за тиждень. Хлопець запрошує своїх, а дівчина — своїх.
Коровай. Коровай і шишки печуть у четвер. Коли печуть коровай, співають:
«Чого наша піч регоче, Мабуть вона короваю хоче, А припічок усміхається, Короваю дожидається».П’ятниця і субота. Готують стіл. Спочатку за місяць терли буряк і гнали водку. На стіл готували смажену рибу, рибні котлети або товченики. Жарили бички. Також готували холодець, сальтисон, голубці, жаркое. Різали кабана та робили ковбасу. А ще у печі запікали утки. Пекли хрустики і пирожне (пироги з сиром або сушеною абрикосою на здобі). Варили кисіль молочний, фруктовий і узвар. Казали: «Якщо подали кисіль, то можна вже йти». На стіл водку не ставили, її у стограмових стаканчиках розносив староста.
Субота. Свахи везли мєбєль молодої в дім жениха: це гардероб, ліжко, також подушки, ковдри.
Везли й співали весільні пісні. На подвір’ї жениха повозки розвантажували і свахи по черзі заносили речі до хати. Розпочиналися жарти. Свахи приносили топор, щоб розрубати одвірки, бо не входили або гардероб, або ліжко. Господарі їх частували горілкою.
У цей час у домі нєвєсти дружки прикрашали дівування, яке складається з красивого короваю та гільця (три гілки), обв’язаного червоною лентою та прикрашеного цукерками, яблуками, квітами.
Неділя. Свадьба. У домі жениха збираються його гості. Сватів перев’язують рушниками, хусткою, тканиною. Мати, проводжаючи сина, благословляє його і обсипає житом, шишками хмелю, цукерками та грішми. Жених зі своїми гостями йде до нєвєсти.
Нєвєсту одягають дружки. Жениха з гостями не пускають на подвір’я до тих пір, поки він не дасть викуп за нєвєсту, яку продає молодший брат або сестра. Коли торги відбулися, старостів перев’язує мати нєвєсти, нєвєста прикріпляє жениху букет, а дружки продають свої букети боярам на тарілці. Після цього мати і батько нєвєсти благословляють молодих, обсипають житом, цукерками, грішми.
Весільний поїзд вирушає до церкви на вінчання. Після церкви весільний поїзд прямує в дім нєвєсти. Дорогою співають такі пісні:
«Лети, лети, соловейко, попереду нас, Та передай привіт матінці від нас. Краща її доченька від усіх нас». «Проч, вороги, з дороги, Не переходьте дороги, Хай перейде Палажка, Щоб була дорога не важка, Нехай перейде родина, Щоб була доріженька щаслива». «Ой, за шляхом, за шляхом пиль стовпом, Ой, там їхав Серьоженька вороним коньом, А на ньому лєнточка голубая, Подарила її Ірочка молодая». «Ой, матінко, утко, Ворочайся прутко, Бо вже сонечко низенько, Бо вже гості близенько, А сонечко все нижче, нижче, А гості все ближче, ближче».По дорозі молодим ставлять хліб-сіль і переливають дорогу на їх щастя. Біля дому нєвєсти співають:
«Ой, доки ж та ми стоять будем, Сиру землю та й топтать будем, Червоними чобітками, Залізними підковками».Мати з іконою, а батько з хлібом і сіллю зустрічають молодих. Хор співає:
«Ой, приступи, Ірочко, близенько, Поклонися отцю і неньці низенько. Ой, приступи, Ірочко, ще ближче, Поклонися отцю і неньці ще нижче».Молоді кланяються, і їх знову обсипають. Потім староста рушником веде молодих за стіл. Їх садять, за звичаєм, на вивернутий кожух. На столі перед ними стоїть коровай і гільце, дві пляшки червоного вина і дві ложки, перев’язані червоною лентою. Вино буде випито у першу річницю їх весілля. За першим столом веселяться, дружки і бояри співають застольні пісні.
За першим столом дружки співають на світилок і боярів. А світилки на дружок.
Світилки —
«Чом ви, дружечки, не співаєте, Чи ви з пір’я зуби маєте? Боїтеся заспівати, Зуби з пір’я показати». Першая дружка, як дружка, Другая — як пампушка, Третя — як телиця, Ще й та козириця.Дружки —
Посадили десятину проса, Причепили світилкам до носа, А світилки не співають, З носа просо вигрібають. А свиня рохла, рохла, Поза припічком здохла, А світилки не співають, Тую свиню розтягають. А світилочка гарненька, На ній юбочка рясненька, Поміж тими рясницями Сидять воші копицями. Здвинулися лави, Як сіли бояри, А ще дужче здвинуться. Як горілки нап’ються. Їли бояри, їли, Цілого вола з’їли. Під столом не кісточки. На столі не кришечки. Старша світилка, Як жаба, рябенька, Під стіл поскакала, Всіх людей налякала.Світилки —
Під столом яма, Туди жаба впала, А дружки витягали, Поки зуби не поламали.Дружки —
Брязнули вилки, тарілки, Дайте боярам горілки, Брязнули ще й ложки, Дайте горілки, хоч трошки. Ой старосто, дядьку! Дайте нам порядку, Виведіть з хати на двір погуляти, Бояр повидати: Чи далекі, чи близькі, Чи високі, чи низькі. Старости дома нема, Повів до води коня, А ми коней напоїли, А старосту вовки з’їли. Не так вовки, як вовчата, Бо він любе молодих дівчаток. Всі виходять з-за столу і танцюють. За другим столом дарують подарунки.Веде другий стіл староста. У нього тарілка, в яку сиплять гроші і зав’язують платком — це ніби дзвоник. Староста ним дзвонить і промовляє: «У нашого князя і княгині є батько і мати…» Батьки дарують і бажають, староста за це дає їм шишку, а помічник наливає водку. Другими староста запрошував хресного і хресну. Під час дарування гості говорили такі побажання:
— Даримо гроші мідні, щоб не були бідні. — Даримо серебро на добро. — Даримо два качана пшінки, щоб не ходив до другої жінки. — Даримо мішок проса, щоб не ходила нєвєста (жінка) боса. — Даримо тобі бурячок, щоб не був чоловік дурачок.Коли всі подарували, і їм роздали шишки, то староста шишками частує запорожців. Як випили запорожці, розбивають тарілку, ту що у старости була дзвоником, і топчуться на цих черепках.
У цей же час розривають гільце, яке називають коровай. А сам же коровай розрізають на наступний день. Дівчата і баби намагаються ухопити першими гільце: дівчата, щоб скоріше вийти заміж. У нєвєсти можуть зняти за цим столом ще й туфель, а можуть і її вкрасти і вимагати викуп. Жених і старший шафер дивляться, щоб цього не трапилось.
Пізно ввечері жених веде нєвєсту до себе додому. Її супроводжують свахи, ті, що були на сватанні, хрещена мати, сестри, брати, старша дружка. Коли нєвєсту жених виводе з хати, співають:
«Вигрібай, мати, з печі жар, жар, Коли тобі дочки жаль, жаль, Та кидай у піч дрова, Оставайся жива-здорова». Коли наближаються до дому жениха, співають: «А матінці та й полегшало, Що у хаті та й поменшало, А свекрусі та й погіршало, Що у хаті та й побільшало. А в порозі вишня, Туди матінка вийшла, Та людей собирала, Та невістоньку виглядала. Топи, мати, грубу, Везем тобі невісточку любу, Хоч люба, хоч нелюба, Якби була тепла груба».Коли весільний поїзд приїжджає, на воротах підпалюють вогонь, через який жених, з нєвєстою на руках, переступає. Батьки жениха благословляють молодих. Після короткого застілля нєвєсту роздягають. Дружки співають: «Прощай, прощай, подруженька, сестра наша…»
Другий день — частування тещі.
На другий день, вранці, близькі родичі приносять нєвєсті сніданок (холодець з цукром, чай з перцем, хліб тощо). Їх частують. Потім збираються гості жениха, хто запізнюється, дає викуп або цілує сковорідку на воротах. Жених зі своїми гостями: старший шафер з красним флагом, сваха з гільцем, баяніст ідуть за тещею. В домі нєвєсти шафер вилазе на дах. В цей час запалюють грубу і з труби іде дим. Старший шафер флагом чисте трубу і кричить: «Горить! Горить!». Для того, щоб затушити вогонь, йому дають горілку і закуску. Він туше вогонь і злазе з даху. А в цей час жених шукає свою тещу, яка заховалась. Жених знаходить її і запрошує до себе в гості. Цей весільний епізод зветься: «вести тещу».
Попереду зять тещу веде, а за ними йдуть гості з піснями, танцями. Дома зять садить тещу за святковий стіл, одягає собі і нєвєсті фартухи і подає закуски для тещі. Гості (крім молоді) гуляють до вечора.
Коли гості зі сторони нєвєсти йдуть на другий день від жениха до свого дому, то співають:
«А ми були у свата, А у нього солом’яна хата, Потолок з берези, Ідемо додому тверезі».Ввечері другого дня молодь збирається в домі жениха. Дружки приносили іграшкового коня і продавали його боярам на чолі зі старшим шафером. Це своєрідне костюмоване театралізоване дійство, з відповідним реквізитом. На коня мали паспорт, у якому зазначали кличку, масть, вік. Дружки для викупу коня просили у бояр певну суму грошей, при цьому всіляко його розхвалювали. З’являвся лікар-ветеринар, який оглядав коня і видавав довідку, що той здоровий.
Наступною дійовою особою був міліціонер, який підтверджував, що кінь не крадений. Йшли веселі торги, з’являлися свідки. Дружки співали:
«Тобі, шафер, не шаферувати, Тобі, шафер, чередувати З великою ломакою, Зі скаженою собакою».Нарешті домовлялися, шафер платив викуп, коня дарував молодим на нове хазяйство, а дружки дарували гроші, виручені за коня. Потім всі сідали за стіл, пили, їли, влаштовували танці, ігри. Наприклад, така гра як «Бутилка».
Третій день — кури.
Третього дня всі гості, крім молоді, знову збираються у жениха: «ловити курей». Переодягаються у циган, моряків, кому що до вподоби. Запрошували обов’язково баяніста. Група ряджених ходила по хатах до тих, хто гуляв на свадьбі і ловили курку чи півня. Всіх зібраних курей ріжуть і варять з них суп з лапшею.
Обліплюють ворота пір’ям. Знову продовжується застілля. Танцюють «Чоботи». Босоніж танцюють, між пальцями ніг вставляють гроші. Нєвєста і жених присідають і чекають, коли впадуть гроші, і якщо вони впадуть, молоді їх забирають. Танцюють під таку пісню:
«Чоботи, чоботи, ви мої, Наробили клопоту ви мені… ».Окрім «Чобіт» грали в таку гру: на підлозі ставили навхрест кочергу і рогач та танцювали поміж ними босоніж, між пальцями вставляючи гроші. Жених і нєвєста знову збирають гроші, що падають.
На цьому основна частина свадьби закінчувалась. На четвертий день найближчі родичі, сусіди, куми збиралися «пір’я роздувати». А на п’ятий день збиралися тільки рідні «полоскати зуби».
Через тиждень після весілля батьки і близькі родичі йшли в гості в дім жениха дивитися, як живе їх донька. Називалося це дійство: «розмочувати сухарі», які залишились після свадьби.
Записано Царельник О.О. зі слів Пономаренко Варвари Олексіївни, 1943 р. н.
ПОХОРОН У БОГОЯВЛЕНСЬКУ
Не часто, але трапляється так, що людина думає про свою майбутню смерть й заздалегідь готується до неї: готує собі труну. Як правило її зберігають на горищі. Але є повір’я, що коли труна пуста, а вона зроблена по мірках людини, то вона починає «тягнути» цю людину у себе і людина, як правило, швидше відходить із життя. Отже, раніше, щоб цього не сталося, у пусту труну насипали опилки, стружку, зерно. Після смерті людини опилки, стружки і зерно закопували, тому що цим зерном годувати домашню птицю не можна, бо вона хворітиме.
Коли людина помирає і з неї знімають мірку для виготовлення труни, то ні в якому разі не можна її класти на кровать, краще за все тіло винести з хати, а під час похорону покласти цю мірку у труну. Коли роблять труну, то не дозволяється рідним і близьким покійника брати у цьому участь, допомагати. Стружку, яку отримали при виготовленні труни, не можна викидати і спалювати, краще закопати або винести на воду.
Обов’язково знімають з померлого усі срібні предмети. Тіло померлого одразу ж омивають. Миють теплою водою геть усе тіло. Для того, щоб було зручніше омивати, роблять це на підлозі або лавці. Стелять клейонку, а зверху покривають простинню, зверху кладуть тіло померлого.
Далі беруть дві миски: одна з чистою, інша з мильною водою. Ганчіркою, змоченою в мильній воді, миють усе тіло, починаючи з обличчя і закінчуючи ногами. Потім омивають чистою водою і витирають чистим новим рушником. В останню чергу миють голову і причісують волосся покійного. Після обмивання тіло померлого одягають у чисту нову білизну і світлий одяг. Обов’язково на християнина одягають хрестик. Руки і ноги зв’язують. Руки складають так, щоб права була зверху. У ліву руку вкладають ікону або хрест: для чоловіків – образ Спасителя, а для жінки – образ Богородиці. А можна так: у ліву руку – хрест, а на груди – Святий образ.
Бажано, щоб цей ритуал був зроблений у світлу годину доби – від сходу до заходу сонця.
З водою, якою мили покійника, треба дуже обережно поводитися. Необхідно викопати яму подалі від двору, городу, помешкання, там, де не ходять люди, і вилити у яму цю воду усю, до останньої краплі, а після цього засипати яму землею.
Нікому не можна довіряти цю воду, на ній роблять зле. Ні в якому разі не можна розлити цю воду у хаті – будуть усі хворіти. Найкраще, щоб готували в останню дорогу покійника похилі жінки. Білизну, на якій померла людина, викидати не обов’язково, її слід винести у курник, щоб вона там полежала три ночі, щоб півень її відспівав тричі.
Коли прийде час класти тіло померлого, слід тіло і труну окропити свяченою водою, а дехто кадить ладаном. На лоб померлого кладуть вінчик, який дають у церкві. Під голову кладуть подушку з вати або із освяченої трави, яка залишається після Трійці. Тіло покривають простинею або церковним покривалом. Труну ставлять посеред кімнати перед вікном, щоб лице мертвої людини було повернутим до вікон. Обов’язково завішують всі дзеркала, запалюють свічки хрестообразно (4 штуки). Коли вдома мрець – ні в якому разі не можна починати прання.
Щоб від померлого не йшов тяжкий запах, йому під голову можна покласти пучок з шавлії або васильків, або гілочку освяченої верби. Не можна у труну класти живі квіти.
Хоронять на третій день після смерті. Труну виносять з домівки лицем мертвого до виходу, ногами вперед. При виносі тіла проводжаті співають пісню на честь Святої Трійці: «Святий Боже, Святий Крепкий, Святий Безсмертний, помилуй нас».
Коли несуть покійного на кладовище, ні в якому разі не можна переходити йому дорогу, а коли несуть покійника, то не можна виглядати з вікон.
У церкві труну з тілом померлого ставлять посередині, лицем до вівтаря і по чотирьох сторонах труни запалюють свічки.
Рідні і близькі померлого обходять труну, з поклоном просять пробачення за всі образи, в останній раз цілують мертвого (вінчик на його лобі і ікону на грудях).
Коли несуть на кладовище, то спочатку несуть хрест і ікону, потім вінки або живі квіти, далі кришку з хлібом і сіллю на рушнику, а потім труну. За труною йдуть рідні і близькі покійника.
Ховають покійника лицем на схід. Хрест на могилі ставлять у ногах, щоб розп’яття було повернуте до лиця покійного. Опускають труну у яму на довгих рушниках, але перед цим кроплять яму свяченою водою навхрест. Перед тим, як закопати труну, всі кидають у яму по три жмені землі. Після того, як прийшли з кладовища на обід, слід обов’язково вимити руки та витерти їх чистим рушником. Спочатку їдять коливо, потім борщ, картошку і компот. Ще на стіл кладуть цукерки та печиво.
Поминають померлого на дев’ятий, сороковий день і через рік.
