Кім хоче "як у Кореї", але забуває головне: за корейським дивом стояли США і гарантії безпеки

Голова Миколаївської ОВА Віталій Кім, коментуючи підсумки своєї поїздки до Південної Кореї в ефірі “Новини LIVE”, заявив, що там Україну часто бачать у неправильному світлі. За його словами, частина корейців уявляє нашу країну виключно через війну — ніби тут усе зруйновано і “немає нічого живого”.

Очільник області каже, що під час візиту намагався довести протилежне: Україна не лише воює та виживає, а й має технологічний потенціал, ринки, можливості для співпраці та майбутньої реіндустріалізації.

Пояснюючи, як у Південній Кореї сприймали Україну, Віталій Кім заявив, що намагався змінити це уявлення і показати країну не лише через руйнування, а й через можливості.

“Я довів, що це не так. Що технологічно ми в деяких аспектах навіть краще по співпраці.”

За словами Кіма, корейську сторону цікавлять конкретні економічні речі: технологічні ланцюжки, ринки, строки відкриття портів і логістичних шляхів. Для Миколаївщини це справді одне з ключових питань, адже до повномасштабної війни область значною мірою жила за рахунок портів, експорту, суднобудування, промисловості та логістики.

Саме тому тема Південної Кореї для регіону звучить привабливо: великі компанії, технології, досвід швидкого економічного зростання, сильна промисловість і можливість для України повторити хоча б частину цього шляху. Але тут є дуже важлива деталь, про яку українські чиновники часто говорять значно тихіше.

Економічний ривок Південної Кореї не був просто історією про “вони захотіли — і зробили”. Після Корейської війни країна мала поруч агресивного сусіда, зруйновану економіку і величезні безпекові ризики. Але водночас Сеул отримав стратегічну опору від США. У 1953 році США та Республіка Корея підписали Договір про взаємну оборону, який дозволив розміщення американських сухопутних, повітряних і морських сил на території Південної Кореї за взаємною згодою сторін.

Саме ця американська військова присутність стала одним із фундаментів стабільності, на якому корейці змогли будувати економіку. Інвестор, завод, банк чи технологічна корпорація бачать країну зовсім інакше, коли за нею стоїть не лише власна армія, а й довгостроковий військовий союз зі США.

Тому порівняння України з Південною Кореєю виглядає одночасно і логічним, і небезпечним. Логічним — бо обидві країни мають досвід війни, руйнувань, бідності та агресивного сусіда поруч. Небезпечним — бо в України досі немає такого рівня американських гарантій, який свого часу отримала Південна Корея.

Так, Україна і США у 2024 році підписали 10-річну двосторонню безпекову угоду, яка передбачає посилення оборонної та економічної співпраці, підтримку здатності України захищатися та стримувати майбутню російську агресію. Але це не є аналогом корейського договору про взаємну оборону з постійною військовою присутністю США на території союзника.

Тобто головна схожість у України та Південної Кореї справді є: обидві країни мають поруч небезпечного, агресивного і фактично одержимого сусіда-окупанта. У корейців це КНДР, у нас — РФ, яка веде проти України повномасштабну війну і не визнає права українців на незалежне існування.

Але головна відмінність ще важливіша: за Південною Кореєю після війни стояла американська безпекова парасолька. За Україну партнери допомагають зброєю, фінансами, санкціями і дипломатією, але прямого оборонного договору рівня США — Південна Корея ми не маємо. Саме тому будь-які розмови про “повторити корейський шлях” мають звучати чесно: без реальних гарантій безпеки інвестиційного дива не буде.

Віталій Кім пояснив, що українська сторона пропонувала корейським партнерам не просто допомагати, а заробляти разом з Україною, щоб у країні з’являлися нові технології, виробництва та промисловий розвиток.

“Наша пропозиція була така – давайте разом заробляти гроші в Україні, щоб ви росли, а в нас з’являлися технології, реіндустріалізація. Щоб ми повторили їхній шлях, коли вони мали найменший ВВП на людину, і вони за 30 років досягли ТОП економік світу. Я говорю: я так теж хочу! Розкажіть, як ви це робили, допоможіть нам це зробити, – розповів Кім.”

Власне, бажання Кіма зрозуміле. Південна Корея справді стала одним із найяскравіших прикладів економічного зростання у світі. За даними Britannica, під час періоду, який називають “дивом на річці Хан”, економіка Південної Кореї протягом наступних трьох десятиліть зростала в середньому майже на 9% на рік, а дохід на душу населення збільшився більш ніж у 100 разів.

Водночас OECD пояснює цей ривок не одним фактором, а поєднанням експортно орієнтованої економіки, працьовитої та дедалі краще освіченої робочої сили, високих заощаджень та інвестицій. Але для України цього набору недостатньо, якщо не буде базового відчуття безпеки для людей, бізнесу та інвесторів.

Для Миколаївщини це не абстрактна геополітика. Регіон роками залежав від портів, промисловості та логістики. Поки порти повноцінно не працюють, поки Кінбурнська коса залишається фактором військової загрози, поки область регулярно живе під ризиком ударів з боку РФ, будь-яка реіндустріалізація буде впиратися не лише в гроші, а й у питання: хто гарантує, що завтра ці заводи, дороги, склади чи порти не стануть ціллю ворога?

Саме тому поїздки українських чиновників до Кореї, зустрічі з великими корпораціями та розмови про інвестиції мають сенс лише тоді, коли за ними стоїть реальний план: безпека, порти, логістика, енергетична стійкість, страхування воєнних ризиків, робочі місця і відповідальність перед громадами.

Інакше “корейська модель” для України ризикує залишитися красивою фразою. Бо Південна Корея стала успішною не тільки тому, що повірила у себе. Вона стала успішною, бо працювала, будувала, експортувала, вкладала в освіту і промисловість — але при цьому мала за спиною США. А Україна поки що змушена просити зброю, домовлятися про допомогу і водночас переконувати інвесторів, що сюди можна заходити навіть під час війни.

Тож коли Кім каже: “я так теж хочу”, це звучить правильно. Але чесна відповідь має бути такою: щоб було “як у Кореї”, потрібні не лише корейські технології та меморандуми. Потрібні гарантії безпеки рівня, після якого інвестор повірить, що Україну не залишать сам на сам із божевільним сусідом-окупантом.

Раніше ми писали:

• Кім переплутав шлам зі шлаком: “Корейська дорога” знайшлася не в Кореї, а під Києвом
• Корейська техніка для миколаївської відбудови: HD Hyundai знову бере участь у відновленні Миколаївщини
• Без інвесторів відновлення затягнеться: Кім кличе корейські компанії відбудовувати Миколаївщину
• Кожен Кім має побувати в Кореї: голова Миколаївської ОВА поїхав по технології
• Кім сподівається на деокупацію Кінбурну через перемовини: без цього порти Миколаєва не оживуть