Трамп робить ризиковану ставку проти Ірану
Атака вписується в стратегію прямого демонтажу режиму і підвищує ризик регіональної ескалації та внутрішньополітичної кризи в США
Березень 2026 року став переломним моментом у світовій політиці: адміністрація Дональда Трампа, що раніше вела політику максимального тиску, перейшла до відкритих ударів з метою демонтажу іранського режиму — рішення, яке вважають найризикованішим кроком у політичній кар’єрі 47-го президента США.
Ключові рішення, за повідомленнями, тепер ухвалювалися не в Пентагоні, а в резиденції Мар-а-Лаго, куди перемістився центр стратегічного керівництва. Попри власний імідж «президента‑миротворця», він ініціював авіаудари й інші вдалі дії, що мають потенціал перевершити масштаб конфліктів початку століття.
Президент коротко прокоментував мотивацію ударів, підкресливши безповоротність рішення.
«Іранський режим 47 років скандував „Смерть Америці“. Досить це терпіти», — лаконічно резюмував президент
Разом з тим аналітики попереджали про обмеженість такого підходу: на їхню думку, усунення керівної верхівки лише відкриває новий, складний етап боротьби. Серед авторитетних голосів називають професора Військово-морської школи Мохаммеда Хафеза, котрий оцінює перспективи операції критично.
Експерт попередив про необхідність масштабнішої наземної операції для досягнення поставлених цілей.
«Жереб кинутий. Тепер США мають йти до кінця та змінювати режим. Але це неможливо зробити без наземної операції», – констатує аналітик
Ізраїль відіграв ключову роль у підготовці удару: його розвідка та військово‑повітряні сили надали дані і удари, тоді як США забезпечували глобальне прикриття та важку авіацію. Завдяки розвідданим, за повідомленнями, у перший день операції був вбитий верховний лідер Ірану — Алі Хаменеї, а також керівник Корпусу вартових ісламської революції, голова іранської розвідки та кілька високопосадовців; повідомляють також про загибель членів родини верховного лідера.
Паралельно керівництво Ізраїлю зосередилося на нейтралізації проксі‑угруповань: удари по складах ракет «Хезболли» та проіранських формуваннях у Сирії мали не допустити відкриття другого фронту. Тель‑Авів пояснює свою участь екзистенційним інтересом — зупинити ядерну програму, яка, за оцінками, до 2026 року наблизилася до завершальної стадії.
Відповідь Тегерану була швидкою та різноманітною: удари по військових обʼєктах у регіоні, атаки на інфраструктуру союзників та спроби економічного тиску шляхом нападів на нафтові обʼєкти.
Удар по Бахрейну вразив штаб-квартиру П’ятого флоту ВМС США. Атака на ОАЕ спричинила дим над портом Джебель-Алі у Дубаї. Окрім того, Тегеран намагався дестабілізувати світові ринки енергоносіїв через напади на нафтові об’єкти.
Кульмінаційною заявою стало повідомлення представників КВІР про нібито удар по авіаносцю США — за їхніми словами, «Авраам Лінкольн» був уражений кількома балістичними ракетами.
«Ми вразили авіаносець „Авраам Лінкольн“ чотирма балістичними ракетами. Земля і море стануть цвинтарем для агресорів», – говорить заява іранського командування
Офіційне Центральне командування США (CENTCOM) спростувало відомості про поразку корабля, заявивши, що ракети до цілі навіть не наближалися і що авіаносець продовжує виконувати завдання щодо усунення загроз.
«Ракети навіть не наблизилися до мети. „Лінкольн“ продовжує виконувати бойові завдання щодо усунення загроз з боку іранського режиму»
Критики відзначають: тактика Тегерана свідчить про відмову від стриманості та про прагнення зробити війну настільки болючою для американського виборця, щоб політична підтримка втратила сенс.
Одним із ключових важелів тиску стало блокування Ормузької протоки, через яку проходить близько 20% світових поставок нафти та скрапленого газу (LNG). КВІР оголосив води закритими для «будь‑яких суден країн‑агресорів та їх союзників», через що понад 150 танкерів стали на якір в Оманській затоці. 1 березня був атакований танкер під прапором Палау, що перебував за 5 миль від порту Хасаб, підкресливши готовність Ірану застосовувати тактику «випаленої води» на морі.
Аналітики попереджають, що продовження блокади більше ніж тиждень може спричинити інфляційний шок, порівнянний із турбулентністю 1970-х, і це має прямий політичний ризик для президента в США — різке зростання цін на бензин усередині країни може знецінити будь-які зовнішньополітичні досягнення, а прогнози цін на нафту говорять про рівні від 110 до 130 доларів за барель, якщо бойові дії не вщухнуть протягом 2–3 днів.
Для чинного президента це може стати критичним моментом напередодні виборчої кампанії: високі паливні витрати швидко відчуває виборець, і аналітики застерігають, що навіть оперативні військові успіхи не компенсують економічного удару по домогосподарствах.
Сам президент запевняє, що тримає ініціативу в руках і може розгорнути операцію на різні терміни.
«Я можу зіграти вдовгу і захопити все, а можу закруглитися за два-три дні»
Однак у політичному просторі США ситуація значно складніша: опозиційні демократи очолювані Камалою Харріс звинувачують адміністрацію у поспіху та втягуванні країни в «непотрібну війну», а частина електорату Трампа, рух MAGA, стурбована можливими затяжними операціями за кордоном.
Базові симпатії прибічників президента традиційно скептично ставляться до далекого військового втручання, і аналітики попереджають, що затяжний конфлікт може підірвати довіру до лідера саме перед листопадовими виборами.
Міжнародні медіа повідомляють про загострення гуманітарної ситуації в регіоні: згідно з Reuters та Al Jazeera, масштаби кризових явищ ускладнюють дипломатичну картинку, а регіональні гравці висловлюють тривогу.
Президент також дозволяє собі іронічні зауваги щодо впливу на регіональних лідерів.
“Якийсь момент вони самі подзвонять мені і запитають, кого я хочу бачити їх лідером”
Однією з ключових умов успіху операції аналітики The Wall Street Journal називають здатність Ізраїлю утримати контроль на власних кордонах — зокрема з Ліваном та сектором Газа — поки американські сили зосереджені на ударах по центрах впливу в Тегерані. Як відзначають експерти, якщо системи протиповітряної оборони, зокрема «Arrow-3» і «Праща Давида», витримають масовані ракетні залпи, це дасть Вашингтону час для політичних маневрів.
Якщо Єрусалим збереже технологічну й військову перевагу на місцях, кампанія може завершитися для адміністрації як історичний успіх; натомість більш стійкий опір з боку Ірану ставить під загрозу архітектуру західного впливу в Євразії загалом.
Раніше ми писали:
- Путін назвав вбивство Хаменеї цинічним порушенням міжнародного права
- Близький Схід на межі великої війни: після взаємних ударів Ізраїлю та Ірану ввели надзвичайний стан і закрили небо
- Масований удар США по ядерних обʼєктах Ірану: Фордо стерто?
- Як Ізраїль за дві доби зробив з Іраном те, що Росія мріяла зробити з Україною
- Світ на порозі великої війни: Ізраїль розбомбив Іран, Тегеран готує сотні ракет у відповідь
