Їжа закінчується, виїхати не дають: люди в пастці на окупованому Кінбурні

В окупованих селах Кінбурнської коси на Миколаївщині, за оцінками місцевих жителів, які змогли виїхати, залишилося менше ста цивільних. Їм бракує харчів, медикаментів і палива для опалення, а спроби залишити півострів розтягуються на місяці. Російська окупація цієї території триває з лютого 2022 року.

Про становище людей журналістам Суспільного розповів переселенець Сергій, родина якого змогла виїхати з окупації. Для безпеки співрозмовника його ім’я змінили, а обличчя приховали.

За словами чоловіка, ізоляція коси робить ситуацію особливо небезпечною. Він порівнює її з Олешками, але зауважує, що ті розташовані на великій землі, тоді як коса відрізана. Між Дніпром і затокою поблизу Рибальчика, як пояснює переселенець, лише 4 кілометри. Останнє завезення продуктів, про яке він згадує, було навесні минулого року.

«Зараз ось продукти доїдять люди — і все. Якщо нічого не зміниться, то я не знаю, що там буде», — говорить Сергій.

У своїй розповіді переселенець називає такі відомості про людей, які залишаються в населених пунктах коси:

• У Покровському — трохи більше десяти жителів. На його думку, продукти й інші необхідні речі до села, ймовірно, не завозять уже тривалий час.
• У Василівці — 42 людини. Вони вже третій місяць збираються виїхати, речі спаковані, проте, за словами чоловіка, їх не випускають.
• Згадуючи Покровки, він називає 12 чи 13 мешканців.
• У Геройському також залишаються цивільні, але їхньої кількості співрозмовник не знає.

Сергій каже, що люди живуть надголодь. Худобу, яка могла б стати для них джерелом їжі, за його свідченням, російські військові давно розстріляли та з’їли. Не вистачає й найпростіших побутових речей.

«Дров немає. Вже розбирають, люди тягають, які розбиті хати, звідти тягають щось таке, якісь дрова. Навіть звичайні сірники у людей вже закінчуються, нема просто сірників вже», — розповідає Сергій.

Приблизно вісім місяців — рік тому, згадує чоловік, ще існували можливості виїзду. Тепер пересування ускладнюють заміновані дороги. Він знає про родину, яка спробувала залишити окуповану територію: одна з її машин підірвалася, однак ніхто не постраждав.

Мешканців, відрізаних від постачання та без можливості вільно пересуватися, переселенець називає заручниками. Окремо він розповідає, як мінування позбавляє людей навіть можливості добувати їжу.

«В Геройському насипали, там на продукти рибу ловили. Двоє людей підірвалися. Все, вже ніхто не сипе, вже риби не буде, вже продуктів не буде. Ані муки, ні жирів, нема ж нічого такого. От як людям жити?» — каже Сергій.

За спостереженнями переселенця, змінилася й присутність російської армії. Раніше, за його приблизною оцінкою, у селах перебувало по 200 військових або й більше. Тепер вони з’являються рідше та поводяться обережніше. Важкої техніки чоловік останнім часом не бачив, натомість помічав перехід до легшого транспорту:

• Спочатку постійно приїжджали вантажівки «Урал» і КАМАЗ.
• Згодом частіше використовували «буханки» та «таблетки». «Буханками» називають УАЗ СГР, або УАЗ-452, — старі радянські повнопривідні мікроавтобуси чи фургони.
• Броньованих «Тигрів» і «барсів», за його словами, не стало; «таблеток» і командирських машин також поступово меншало.
• Потім почали їздити квадроцикли та багі — легкі позашляховики з відкритими колесами й полегшеною трубчастою рамою замість звичайного цільного кузова.

Водночас, за свідченням Сергія, тиск на цивільних не припиняється. Він розповідає про погрози забрати людину в полон через погляд, який не сподобався військовим. Особливо часто, каже чоловік, до мешканців чіпляються п’яні російські солдати. Після такого конфлікту наступного дня можуть приїхати й перевернути все в оселі.

«Двох жінок убили. Одну застрелили, одній шию переламали. Людей забирали, вивозили. Одного діда забрали і з кінцями, вже п’ятий рік — “пропав безвісти”. Забирали молодого хлопця, то був здоровий, нормальний мужик — став інвалідом, зараз на групі. Били, знущалися», — розповідає Сергій.

Чоловік також описує принизливі перевірки: людей роздягали, перевіряли наплічники, пальці й татуювання. За його словами, місцевих примушували отримувати російські паспорти, а молодим чоловікам, здатним воювати, разом із паспортом одразу давали повістку.

Військове значення коси пов’язане з її розташуванням біля виходу до Чорного моря та морських портів Миколаївщини й Херсонщини. Речник Військово-Морських сил ЗСУ Дмитро Плетенчук пояснює: українські сили постійно завдають втрат російським військовим на цій території з 2022 року, однак операція зі звільнення потребує надійного забезпечення.

«Забезпечити операцію зі звільнення без сталої логістики, евакуації, поповнення запасів теж досить ризиковано, незважаючи ще на той факт, що сама висадка буде складною», — пояснює речник ВМС ЗСУ Дмитро Плетенчук.

«Тому поки я б не казав про можливість деокупації, допоки лівий берег (ред. — Херсонщини) залишається під окупацією, допоки ми не зможемо там закріпитися. Казати про звільнення Кінбурна наразі рано. Кожне життя для нас важливе, кожна людина, тим більше — громадянин України. Росіяни там використовували будинки для того, щоб ховатися, їх там не так багато, особливо зараз, залишається. Вони, фактично як завжди, прикриваються місцевим населенням», — додає Дмитро Плетенчук.

Окупація та бойові дії руйнують і природні території півострова. Начальниця науково-дослідного відділу національного природного парку «Білобережжя Святослава» оцінює ці руйнування як масштабні, із тривалими наслідками.

«Більшість соснових лісів вигоріли в перші два роки повномасштабного вторгнення. На даний момент вся територія на картах прослідковується як згарище травʼянистої рослинності», — розповідає начальниця науково-дослідного відділу НПП «Білобережжя Святослава» Світлана Мельничук.

Без доступу до окупованого півострова фахівці не можуть безпосередньо обрахувати всі екологічні втрати. Стан території відстежують, зокрема, за масштабами вигорілих лісів.

Заступник начальника спеціалізованої екологічної прокуратури Миколаївської обласної прокуратури Олександр Ярмошевич навів установлені збитки для трьох природоохоронних територій, розташованих на косі:

• Національний природний парк «Білобережжя Святослава» — пожежами уражено 6 800 гектарів. Збитки від лісових пожеж і забруднення повітря становлять майже 28 мільярдів гривень.
• Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» — посадовець назвав площу до 600 гектарів, уточнивши, що, здається, йдеться про 578 гектарів. Установлений розмір збитків — 1 мільярд 276 мільйонів гривень.
• Чорноморський біосферний заповідник — уражено 121 гектар, завдані збитки становлять майже 283 мільйони гривень.

За словами Олександра Ярмошевича, розрахунок шкоди від забруднення атмосферного повітря підтверджений інженерно-екологічною експертизою. Її виконали під час досудового розслідування провадження за частиною першою статті 438 Кримінального кодексу України — порушення законів та звичаїв війни. Розслідування продовжується.

Для мешканців знищення природи поєднується з утратою можливості користуватися навколишньою територією. Переселенець переконаний, що наслідки пожеж і мінування відчуватимуться ще довго.

«Ліс почали садити в 1961 році: оце буде таке там, як було до 61-го року. Там на десятиліття ніхто жити просто не буде. Нема, де там жити. В ліс не підеш, в море не побредеш, в лиман не побредеш — всюди заміновано», — говорить Сергій.

За його свідченням, російські військові кидають із ящиків в очерет «пелюстки» — радянські протипіхотні міни натискної дії. Згадуючи Ковальовку та узбережжя, чоловік розповідає про міни в три-чотири ряди. Кожна наступна ротація, стверджує він, додає мінування, яке просувається від моря далі вглиб. За його оцінкою, заміновано вже й територію на відстані 200–250 метрів від моря.

Причини, через які люди залишаються на косі, різні. Як пояснює Сергій, комусь немає куди їхати, комусь бракує грошей навіть на дорогу. Інші не хочуть покидати будинки та прибудови, зведені власними руками, і готові залишатися до останнього.

Сам прихід російської армії чоловік називає найбільшим злочином, а косу — спаленою та забрудненою. Він наголошує, що росіян там не чекали й не чекають: на півострові залишаються українці, чиї рідні живуть і поза окупацією. На його думку, цьому окупованому куточку Миколаївської області бракує суспільної уваги та спроб допомогти людям.

«В Олешки, значить, там вся спільнота туди ринулася, так би сказати. Там багато людей, багато дітей. Тут хоч і мало людей на косі, але ж вони люди. Зима прийде, вони, я не знаю, що будуть робити», — каже Сергій.

Раніше ми писали:

• У підвалах без їжі й води: біля Олешок та в самому місті чекають порятунку 6 тисяч українців
• Катував і жінок, і чоловіків: російського спецпризначенця гру заочно засудили за тортури на Кінбурнській косі
• Кінбурнська коса у вогні: 96% національного парку перетворено на згарище
• «Села заміновані, а людей використовують як «живий щит», — Гуменюк про дії військ РФ на Кінбурнській косі
• “Все силы направлены на то, чтобы выжить”, – жители оккупированного Кинбурна