Через мілину — до форту: експедиція на острів Батарея біля Корабельного району

Острів Батарея, розташований у Бузькому лимані навпроти межі Корабельного району Миколаєва, знову привернув увагу краєзнавців та мешканців міста. Після розповіді про старий форт, провали у ґрунті та можливий підземний хід до острова краєзнавиця Іра Івкова отримала від читачів нові запитання: чи можна потрапити на Батарею зараз і що взагалі являє собою такий піший похід по воді.

У новій публікації Іра Івкова докладніше описала власну експедицію-дослідження на острів Батарея, а також пояснила, чому ця локація є не просто цікавою точкою на мапі, а справжнім інженерним і військово-історичним об’єктом, частково прихованим під водами лиману.

Вона зазначає, що потрапити на острів можливо. Але зробити це пішки без знання місцевості вкрай складно й небезпечно. Особливо зараз, коли триває повномасштабна війна, діють обмеження безпеки, а будь-які самостійні спроби дістатися віддалених об’єктів у лимані можуть бути ризикованими.

За словами краєзнавиці, лише приблизно за два роки до початку повномасштабного вторгнення син однієї з дослідниць разом із друзями самостійно дістався Батареї цим шляхом. Інший варіант — добиратися водою, на човні. Але і тут усе не так просто: біля острова складно причалити через старовинні кам’яні насипи, залишки дерев’яних паль та густий очерет.

Саме ці перешкоди, за словами Іри Івкової, пов’язані з історією створення острова та його оборонним призначенням. Костянтинівська батарея була складною інженерною спорудою, пов’язаною з ім’ям видатного фортифікатора Едуарда Тотлебена. Її підводна основа складалася з ряжів — великих дубових зрубів, скріплених залізом і засипаних гранітом.

Поруч у мул забивали суцільний частокіл із паль. Уся ця система мала працювати як підводний щит: блокувати рух ворожих кораблів і залишати для них лише вузький прохід, який прострілювався гарматами. Тобто Батарея була не просто островом із гарматами, а частиною продуманої оборонної пастки на воді.

У XX столітті, коли для проходу великих суден почали поглиблювати фарватер, центральну частину підводних зрубів, за словами дослідниці, підірвали. Але біля самого острова старі конструкції витримали. Саме тому навколо Батареї досі залишаються кам’яні основи, палі та інші елементи старої фортифікації, які створюють серйозні перешкоди для водного транспорту.

У сьогоднішніх умовах ця стара військова інженерія отримує нове звучання. Іра Івкова звертає увагу, що залишки підводних конструкцій навколо острова можуть і нині ускладнювати рух у цій частині акваторії. У мирний час це було проблемою для човнів і дослідників, а під час війни така природно-історична перешкода сприймається вже як частина оборонного ландшафту Миколаєва.

Окрема частина історії — сама піша експедиція на острів. За словами краєзнавиці, це була справжня авантюра, хоча й не без підготовки. Дослідники заздалегідь розпитували місцевих, де починається мілина, перевіряли підхід до води та з’ясовували особливості поведінки лиману.

Місцеві попереджали, що така дорога дуже залежить від часу, течії та рівня води. Після зміни течії вода може піднятися, а знайдений шлях назад — зникнути. Також дослідникам радили мати міцне взуття на товстій підошві, адже дно там нерівне, з гострим камінням і мушлями.

Ці подробиці важливі не як інструкція для повторення маршруту, а як пояснення, чому похід на острів Батарея не можна сприймати як звичайну прогулянку. Це небезпечна ділянка лиману, де без досвіду, місцевих знань і безпечних умов легко потрапити у складну ситуацію. А під час війни такі походи взагалі не варто планувати самостійно.

Попри це, експедиція Іри Івкової свого часу відбулася. Група вирушила з рюкзаками, а попереду, прокладаючи шлях, ішов її чоловік-військовий. З берега острів здавався близьким, але насправді попереду був понад кілометр важкого шляху по нерівному дну, вкритому камінням та гострими мушлями.

Дорога вимагала уважності й витримки. Учасниці експедиції допомагали одна одній, поступово долаючи складну ділянку лиману. Врешті група досягла острова Батарея — тієї самої старої фортифікаційної споруди, про яку в Миколаєві десятиліттями ходять легенди.

Сам острів зустрів дослідників суворо. Вільної суші там залишилося небагато, а подекуди стежка звужувалася до дуже вузького проходу. Значну частину поверхні вкривав пташиний послід — переважно бакланів, які давно облюбували це місце. Це суттєво ускладнювало пересування островом.

Водночас враження від локації були сильнішими за побутові незручності. Навколо відкривався широкий простір лиману, панорамний краєвид на Миколаїв і відчуття місця, де військова історія поступово розчинилася у дикій природі. Колись тут планували оборону міста з боку води, а нині територію фактично зайняли птахи, очерет і тиша.

Дослідники пройшли острів уздовж настільки, наскільки це дозволяла суша. Раніше Іра Івкова також згадувала, що під час експедицій на Батареї оглядали глибокі овальні провали у ґрунті на місці колишніх казематів. Саме ці провали й стали однією з причин нової хвилі інтересу до острова та легенд про підземні ходи.

Окрема легенда стосується можливого підземного маршруту на Батарею з боку Садків у Малій Коренисі. За спогадами, які краєзнавиці передала одна з читачок, її чоловік у 1970-х роках, ще підлітком, нібито проходив на острів саме таким ходом. Перепитати деталі вже неможливо, але сама згадка про район Садків має значення: ця місцевість розташована навпроти острова.

Водночас сама Іра Івкова обережна у висновках. Вона не стверджує, що під лиманом точно існував повноцінний тунель. За її поясненням, сучасні гідрогеологи скептично ставляться до версії про підводний хід через мулисте дно. Але військова інфраструктура на березі справді могла бути дуже розгалуженою.

У районі Малої Коренихи були берегові оборонні об’єкти, зокрема Георгіївський редут, який мав підтримувати острів Батарея та контролювати фарватер. Там могли існувати підземні потерни, артилерійські погреби, кабельні колектори, мінні станції та завалені лази. Саме ці реальні споруди з часом могли перетворитися у народній пам’яті на історію про “підземний шлях на острів”.

Пояснення може бути й простішим. Під час сильного відливу або згону води вітром мілина між берегом і островом могла оголюватися настільки, що до Батареї можна було дійти майже суходолом. Якщо підлітки спочатку заходили у старий береговий каземат, а потім ішли мілиною, у пам’яті це могло скластися в один безперервний маршрут.

Після огляду острова група вирушила назад. За словами Іри Івкової, зворотна дорога здалася легшою, бо маршрут уже був знайомим. Дослідники встигли повернутися до берега до того, як рівень води почав змінюватися. Саме це, на її думку, було одним із головних факторів успішного завершення експедиції.

Іра Івкова наголосила, що мета експедиції була досягнута повністю: дослідники перевірили можливість пішого переходу до острова, побачили стару фортифікаційну локацію зблизька і ще раз переконалися, що Батарея лишається одним із найзагадковіших місць миколаївського лиману.

“Мету нашої експедиції було досягнуто на всі сто відсотків!”

Сьогодні острів Батарея не варто без окремого юридичного підтвердження називати частиною Корабельного району. Але географічно він розташований саме навпроти його межі — у Бузькому лимані, між береговою частиною Малої Коренихи, Радсадом і водним простором, який добре видно з Корабельного напрямку.

Тому для мешканців Корабельного району ця історія особливо близька. Острів Батарея — це не просто віддалена точка посеред води. Це частина великої історії Миколаєва як міста біля лиману, міста корабелів і міста, яке століттями думало про оборону з боку води.

У цій історії переплелися все: інженерна спадщина Едуарда Тотлебена, підводні дубові зруби, кам’яні насипи, військові легенди, дитячі спогади 1970-х років, експедиції краєзнавців, дикі баклани та нинішня війна, у якій Миколаїв знову змушений цінувати кожен елемент свого оборонного ландшафту.

Острів Батарея досі не розкрив усіх своїх таємниць. Підземний хід на нього поки не знайдено. Але сам факт, що стара фортифікація, створена понад століття тому, досі впливає на акваторію лиману, робить це місце одним із найцікавіших історичних об’єктів поблизу Миколаєва.