Через мобілізацію: в сотні разів побільшало рішень про позбавлення материнських прав

З початком повномасштабного вторгнення виникло багато нових викликів, пов’язаних з інтересами дітей. Один із тривожних аспектів – це використання дітей для отримання відстрочки від призову. Як повідомляє видання “ЖИТТЯ“, крім відверто незаконних дій, існують “сірі схеми” для уникнення мобілізації, частина з яких реалізується за сприяння суду та за рахунок прав та інтересів дитини.

Однією з підстав для отримання відстрочки від призову під час мобілізації є самостійне виховання дитини (дітей) віком до 18 років. Для підтвердження юридичного факту самостійного виховання дитини батько звертається до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з ним, про відібрання дитини від матері або позбавлення матері батьківських прав.

Також з’ясувалось, що під час війни значно зросла кількість судових рішень на користь таких позовів батька. У деяких судах ця кількість збільшилася навіть не в десятки, а в сотні разів.

Найбільш показовою є ситуація в Білгород-Дністровському суді Одеської області. У 2021 році цей суд розглянув лише 5 подібних справ за позовом батька дитини, тоді як у 2022-2023 роках таких справ було понад тисячу. Деякі з цих справ суд розглядав всього за один-два дні.

Експерти Фундації DEJURE детально проаналізували 364 судових рішення на користь батька у справах, що стосуються прав дітей. З них 53 стосувалися позбавлення матері батьківських прав. У 29 з цих випадків матері визнавали позови, або подаючи нотаріально засвідчену заяву про відмову від батьківських прав, або роблячи подібні заяви в суді.

Як такі рішення можуть позначитися на дітях?

Діти дуже важко переживають моменти, коли батьки від них відмовляються. Це впливає на розвиток їхнього мозку, ментальне здоров’я, самооцінку та здатність будувати здорові стосунки в майбутньому. Навіть якщо відмова є лише формальною, сам цей факт може суттєво вплинути на дитину.

Крім того, брехня з боку батьків серйозно підриває довіру дитини. Коли батьки відмовляються від дитини для отримання судового рішення, це не схоже на невинну “білу брехню” про Санта-Клауса. Це серйозні юридичні дії, які мають цілком реальні наслідки як для батьків, так і для самої дитини.

“Є середньострокова і довгострокова перспективи таких рішень. Коли, до прикладу, дитина у підлітковому віці знайде таке рішення і прочитає, що мама погодилась [на позбавлення батьківських прав], знаєте, – може вийти у вікно. І такі випадки теж можуть мати місце. Або піти з дому, або сказати: “Ви від мене це приховували… Для дітей – це руйнування їхнього безпечного середовища і втрата довіри. А далі вони шукатимуть інші місця, де довірятимуть. І це вже може мати певні криміногенні наслідки чи фактори. Тому що дуже часто в таких ситуаціях дитина йде і щось таке вчиняє, щоби помститися, привернути увагу, довести, що вона щось значить. Тобто у цих рішень точно є середньострокові наслідки”, – з анонімного опитування адвокатів, суддів та юристів.

Дійсно, дослідження показують, що подібні сімейні кризи або втрата близької людини можуть за несприятливих обставин призвести до дитячого самогубства.

Коли діти стають свідками розлучення батьків або інших кризових ситуацій у родині, вони часто сприймають це особисто, звинувачуючи себе. Наприклад, дитина може думати, що батьки розлучилися через те, що вона була поганою і робила щось не так.

Аналогічна ситуація може виникнути, коли дитина дізнається про те, що мати відмовилась від неї, і це юридично закріплено у судовому рішенні.

Які лазівки використовують судді, аби звільнити батьків від мобілізації?

Одна з основних проблем полягає в тому, що суди часто вирішують питання у сфері прав дитини без залучення органів опіки та піклування.Наприклад такі ситуації в Білгород-Дністровському суді Одеської області:

“У Білгород-Дністровському суді Одеської області більшість справ судді розглянули без залучення цих органів. Без них суд не має інструментів, щоб отримати повну й достовірну інформацію про стосунки дитини з кожним із батьків та інші важливі обставини. Органи опіки не є лише формальністю – фактично вони допомагають ухвалити рішення, яке дбатиме про найкращі інтереси дитини”.

Також часто судді розглядають такі справи без участі сторін. Справді, закон дозволяє розглядати їх без участі обох батьків. Однак на практиці такий розгляд вкрай небажаний, адже позбавляє суддю можливості поставити сторонам запитання, почути думку самої дитини, з’ясувати справжні мотиви звернення до суду тощо.

Крім того, суди часто не враховують право дитини бути вислуханою і почутою у справі, що стосується її інтересів. Це порушує один із основних принципів Конвенції ООН про права дитини.

Згідно з керівними принципами Ради Європи, дитина має право бути почута та висловлювати свої думки (Частина 1, IV, D. п. 3). Згідно зі статтею 171 Сімейного кодексу, яка стосується правових норм України, дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана під час вирішення суперечок між батьками та іншими особами щодо її виховання, місця проживання, включаючи питання про позбавлення батьківських прав.

У практиці відсоток справ, де судді вислуховують думку дітей, подекуди становить нуль або надзвичайно малий. Наприклад, у Зборівському районному суді:

“з 106 таких справ думку дитини не з’ясували ні в одній”.

Остаточне позбавлення батьківських прав судді можуть застосовувати лише в крайніх випадках, коли змінити поведінку батьків неможливо і їхні дії становлять загрозу для дитини.

Замість цього, існують випадки, коли суди приймають рішення щодо позбавлення матері батьківських прав на основі лише її згоди з таким рішенням батька. Ця практика ігнорує той факт, що збереження зв’язків дитини з біологічною сім’єю є в її найкращих інтересах, і винятковими випадками повинно бути розривання цього зв’язку.

Як можна уникнути подібних ризиків і наслідків?

Так, можна уникнути подібних ризиків і наслідків, якщо суддя, який вирішує справу, зробить свою роботу і вислухає думку дитини або іншим чином з’ясує її погляд на ситуацію.

Важливо, щоб суд або орган опіки і піклування пояснили дитині доступною мовою, що саме вирішується в судовій справі, про що йдеться у суперечці, і які її права в цьому процесі. Якщо вони належним чином спілкуються з дитиною, рішення суду на користь батька та відмова матері від батьківських прав не стануть несподіванкою для неї у майбутньому.

Якщо суд врахує думку дитини у такій справі, існує значна ймовірність, що позбавлення матері батьківських прав не відбудеться, оскільки часто для такого рішення відсутні реальні підстави.

Тому принцип “нічого про дітей без дітей” не лише захистить дитину від травматизації новою інформацією про те, що колись її мати юридично від неї відмовилась, але й допоможе пролити світло на справжні наміри батьків, які звертаються до суду з такими позовами.

Війна призвела до безлічі випробувань, і одними з найболючіших стали ті, що зачепили найменших і найвразливіших – дітей.

Використання судів для уникнення мобілізації, зловживаючи їхніми правами, є однією з тривожних тенденцій нашого часу. Це не просто юридичні хитрощі, а справжнє випробування нашої моралі та відповідальності як суспільства.

Кожен випадок, коли дитина стає заручником батьківських маніпуляцій, може завдати їй непоправної шкоди. Порушення прав дітей, ігнорування їхньої думки, формальні рішення судів без належного розгляду – все це може мати серйозні наслідки.

Але є вихід. Суди повинні обов’язково залучати органи опіки та піклування, детально вислуховувати думку дитини та забезпечувати її право бути почутою. Лише таким чином ми можемо зупинити цю хвилю маніпуляцій і забезпечити справедливість. Принцип “нічого про дітей без дітей” має стати непорушним правилом, а не просто маркетинговими фразами.