Незламний: історія українського морпіха, який пройшов шлях від полону до повернення на фронт
Після 20 місяців знущань у російському полоні Володимир Решетніков повернувся додому: мріє про повернення у військо
Володимир Решетніков, боєць 36-ї окремої бригади морської піхоти, вижив у нелюдських умовах російського полону, де вага його тіла знизилася з 93 кг до лише 46 кг. Протягом ув’язнення він отримав лише два з чотирнадцяти листів, надісланих його дружиною, і був повністю ізольований від інформації про події у світі та Україні, – повідомляє armyinform.
Російські охоронці не дозволяли полоненим навіть переглядати російські новини, а єдиний показаний їм фільм, радянська стрічка «У бій ідуть тільки „старики“», була суттєво відредагована, вилучивши з неї всі згадки про Україну.
Володимир надихнувся прикладом свого старшого брата, який вступив до рядів Збройних Сил України у 2014 році як доброволець та брав активну участь у захисті східних кордонів України. Незважаючи на важке захворювання, яке вимусило його старшого брата покинути службу, Володимир вступив до армії після завершення двох курсів у Бородянському професійному аграрному ліцеї.
Він рішуче відмовився від пропозиції стати танкістом, оскільки його метою була служба в морській піхоті. Володимиру вдалося домогтися цієї мети завдяки підтримці капітана, який відгукнувся на його бажання і допоміг отримати необхідну рекомендацію.
24 лютого 2022 року відбулось масштабне вторгнення Росії, яке кардинально змінило звичайний порядок дня. Володимир, маючи досвід участі у бойових діях та реабілітації після поранень, зіткнувся з новими викликами, включаючи авіабомбардування та використання противником заборонених видів зброї.
Після важких боїв у Маріуполі і поступового оточення ворогом, бійці, у тому числі Володимир, були змушені скласти зброю та здатися в полон, щоб врятувати життя цивільних осіб та жінок, які були з ними.
Кавказці були добрішими за росіян
Як не дивно, пригадує Володимир, кавказці були до українських полонених добрішими. Він не може точно сказати, якої національності були ті наглядачі з Кавказу, з якими йому довелось перетинатися під час полону, але зазначає, що вони не були аж такими жорстокими.
— Один навіть говорив з нами нормально, заспокоював. Запевняв, що нас скоро обміняють і все буде добре. Радив нам підтримувати один одного і не боятися росіян, яких він сам ненавидить.
На жаль, цей молодий хлопець швидко зник, а інші наглядачі ставились до полонених надзвичайно жорстоко — майже роздягненими виводили на прогулянку на вулицю в 37-градусний мороз, змушували битися одного з одним, не давали нормально поїсти…
— Нас били майже кожного дня по 7–8 разів палицями, електрошокерами, надягали на голову мішки, цькували собаками, — розповідає Володимир. — Був один наглядач, який спеціально ходив і вишукував саме морпіхів 36-ї бригади та вимагав підводитись і жорстоко бив кожного ногами по голові.
За два місяці до обміну, у листопаді 2023 року, Володимира перевели до місця, де умови були кращими, і він зміг відновити частину втраченої ваги. Навіть не вірячи до останнього в можливість звільнення, він повернувся додому 3 січня 2024 року, де тепер проходить реабілітацію та планує повернутися до військової служби, щоб продовжити захищати Україну.
