"Впевнено випалював окупантів та їх техніку": історія полеглого льотчика миколаївської бригади Владислава Рикова
Владислав мав цікавий позивний – «MAGIC», його дали за віртуозний стиль пілотування
11 лютого 2024 року Повітряні сили ЗСУ опублікували історію життя загиблого досвідченого льотчика-штурмовика 299-ї бригади тактичної авіації Владислава Рикова.
Коли Владу Рикову було всього шість років він ледве не загинув. Під час бандитської перестрілки на Луганщині хлопця врятував правохоронець Юрій Покусаєв, який став згодом опікуном. Тоді загинули молодший брат Влада, його мати, колега Юрія Покусаєва. Хлопець з пораненнями був у реанімації, проте вижив.
У 28 років він зустрів повномасштабне вторгнення і виконував бойові задачі у різних областях України. Його намагались вбити ледь не щодня!
“Харківщина, Київщина, Донеччина, Луганщина, ворожі винищувачі та ППО! Чоловіка рятували професіоналізм, стресостійкість та жага перемоги! Рашисти були переконані, що “Авіації в Україні вже не існує!” Але глибоко помилялись. Влад впевнено випалював окупантів та їх техніку!
Повний кавалер орденів “Богдана Хмельницького” та “За мужність” – один із найкращих українських льотчиків-штурмовиків тридцятирічний Владислав Риков, здійснить останній 385 політ… Його вбила російська ракета…”, – розповідають в ПС ЗСУ.
“Це був звичайний бойовий день. Ранок 7 лютого. Типове завдання – вогневе ураження противника. Розбір цілі, обговорення, підготовка… Все, як завжди… Влад потиснув руку. Виліт… Жити йому залишалось 17 хвилин. Насправді, ти ніколи цього не відчуваєш… Війна чомусь забирає найцінніше саме в той момент, коли ти максимально спокійний, коли думаєш, що обстановка більш-менш і це звичайний політ”, – пригадує останній бойовий виліт Рикова Герой України підполковник Ростислав Лазаренко, командир Владислава.
“Я слідкував за парою наших штурмовиків на пункті управління, бачив винищувач противника. Ракета Р-37, яку окупанти вже досить давно не використовували, не залишила шансів. Долі секунди… Ведений бачив, як у літак ведучого прилетіла ракета. І я бачив. Влад нічого не встиг сказати в ефірі.
Я переконаний: це була помста, адже напередодні ми конкретно «насипали» рашистам. Звісно, до останнього сподівався, що Влад якимось дивом попри низьку висоту, зумів катапультуватись, що він живий, зараз ми його заберемо, а потім довго разом усе обговорюватимемо… Влад був дуже цінний для мене. Давно прийняв рішення берегти його, принаймні намагатись. Та як вберегти на війні?” — розказав Ростислав Лазаренко.
Юрій Покусаєв, який більше 20 років тому врятував життя Владиславу Рикову та став батьком хлопчинку з Луганщини, теж розповів про юність пілота.
“Син постійно проводив зі мною час на аеродромах, школярем я покатав його на легкомоторному літаку. Він так горів небом! Потім створив для Владика та його друзів Авіаційний навчальний кадетський центр. Центр і досі функціонує, чимало нинішніх героїв є його вихованцями. Тож, коли дійшов час обирати ВНЗ, навіть запитання не стояло – тільки ХНУПС. Моє життя тісно пов’язане із авіацією, тож ми годинами могли обговорювати різні професійні моменти. А з початку широкомасштабного вторгнення ще й «працювали» поруч, син – у бойовому штурмовику, я – із цивільним повітряним патрулем. Траплялось, що і пуски по нас здійснювали майже одночасно… «Па, ти там всі ракети зібрав?» – жартома запитував син, а я лиш тішився, який він діловий виріс. Чомусь завжди самовпевнено думав, що із ним все буде добре… Я дуже рано став батьком і, на жаль, дуже рано втратив сина…”
Владислав мав цікавий позивний – «MAGIC», що в перекладі із англійської «магія», його дали за віртуозний стиль пілотування. Та усі, хто знав його особисто кажуть, що він насправді був чарівним.
“Я бачив у ньому майбутнього командира, на випадок якщо я загину. Він прикривав мене – і не лише в небі, завжди був поруч, всі проблеми ми вирішували разом, спілкувались десятки разів на день… Насправді, я продовжу з ним спілкуватись. Тільки тепер це будуть лише монологи. Перший бойовий виліт після втрати когось із побратимів я часто робив саме разом із Владом. Так би мовити «політ честі»… Цього разу його доведеться робити самостійно, як і багато речей у житті… Уже без Влада ми пересядемо на F-16. Він був одним із найкращих учнів на курсах англійської мови і мріяв про сучасні літаки, які зможуть краще захистити Україну і перемогти ворога”, – розповідає Ростислав Лазаренко.
У Влада залишилась дружина та маленька донечка Міра. Командир обіцяє – завжди підтримуватиме їх.
“Ми давно домовились із Владом, якщо загине хтось із нас, то інший буде дбати про його родину. Влад дуже любив своїх дівчат, півтора роки від початку вторгнення практично не бачився із родиною і дуже засмучувався з цього. Тож орендував квартиру відносно недалеко від розташування підрозділу і нарешті почав частіше їх обіймати. Я близько знаю його дружину, часто грався з донечкою. Тепер Влада немає і за них відповідаю я, обіцянку потрібно виконувати…”
Владиславу Рикову присвоєно військове звання «полковник» (посмертно), поховали пілота на Алеї Слави у Вінниці – місті, в якому він ніколи не жив, та саме тут мріяв оселитись із родиною після перемоги.
Нагадаємо, ми раніше повідомляли:
