Не втратив надію: миколаївський воїн "Одін" на протезі продовжує військову службу

Миколаївський військовий 123 бригади територіальної оборони з псевдо “Одін” втратив ногу та око. За допомогою протеза, встановленого в США, він отримав змогу не тільки ходити, а й знову носити військову форму. Про життя з ампутованою ногою, відновлення в США та військову службу “Одін” розповів “Суспільному”.

“Одін” два місяці пересувається завдяки протезу. Каже, вже звик. На протезування чоловіку довелося летіти до США. Отримав поранення на Херсонському напрямку у січні 2023 року.

“Висуваємось ми з групою на точку. Йду собі та йду. Ну, розслабився, втомився. І перше поранення далось в знаки. Йду і чую вибух, і ще вголос міцно виматюкався. Кажу: “Хто, хлопці? Кого поранило?” А потім дивлюсь: “А це ж я”. Хлопці мене дві години несли на руках, а зона ж замінована. У момент реабілітації я дуже себе картав. Я ж не перший йшов. І як так трапилося, що я підірвався на міні?”, — розповідає “Одін”.

Ця ситуація, говорить військовослужбовець, “підкосила” морально.

“Психотерапевт приходила. Працювала зі мною. Я кажу: “Мене ця ситуація тривожить”. А вона однією фразою (відповідає — ред.): “Ну, ти ж не Бог, всі люди помиляються”. І я такий собі (кажу — ред.): “Ну, дійсно”, — розповідає “Одін”.

Проте, каже, вдалося не лише відновитися, але й знову одягнути військову форму. Згадує час, проведений на реабілітації в США.

“Ветеран у них, як рідний брат. Вони (американці — ред.) підходять, тиснуть руку. Я кажу: “Та ні, я не американський військовий”. Наш піксель дуже схожий з їхнім. А вони все одно: “Ой, Україна — це клас. Ми вас підтримуємо”. Самі здивовані нами. Кажуть: “Думали, три дні – та України не буде. А ви тримаєтесь і боретесь. І ще й щось відбиваєте”, — розповідає військовий.

За освітою чоловік — залізничник. Попрацювавши за фахом, його мобілізували у 2015 році. Згадує свій перший бойовий виїзд.

“Я місяць тому автомат в руках ще не тримав. І тут я їду на штурм. Дядько такий коренастий, як козак, сидить. Каже: “Що перший раз ідеш?” Я такий: “Так”. Він: “Роби те-то й те-то”. І обняв так, що рука аж за лямку бронежилета тримала. Як ото малу дитину пригорнув”.

Каже, псевдо вигадав з часом, після того, як потрапив під російський обстріл.

“В мене просто після поранення немає одного ока. Стоїть протез. Думаю, та що я буду ховатися? Нехай буде “Одін”. В нас поцілили з ПТУРА. Нас було чотири людини. Один хлопець загинув, Антон, командир відділення. А я по суті чудом вижив”, — розповідає військовий.

Говорить, намагався в якийсь момент повернутися до цивільного життя. Але повномасштабна війна повернула чоловіка у стрій. Каже, з часів АТО змінилася не тільки армія, а й ставлення до неї:

“Там десь в кав’ярню заходиш. Просто в селі біля дороги. Замовляєш кави. А тобі: “В нас сьогодні кава безкоштовна”. Питаю: “Чому?”. Кажуть: “А сьогодні день звільнення села”. Відчувається різниця, що ти дійсно свій. Це твої люди. На сході трохи інакше. Там все ж це довше було, але це все одно українці”.

“Одін” каже, що вірить в перемогу України, і нині не уявляє свого життя без військової справи.