299 бригада тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова (до війни базувалася в Корабельному районі Миколаєва) в боях із росіянами – з літа 2014 року. Захищаючи нашу землю від російської навали та проросійських найманців, штурмовики підрозділу вміло завдавали ударів по ворогу. Про це та про сьогоднішню активну бойову роботу льотчиків-штурмовиків під час відбиття широкомасштабного вторгнення рф, Армія Inform провели розмову з командиром бригади полковником Сергієм Самойловим.
Про події 2014 року пригадує коротко:
“Улітку того року працювали всі роди авіації: бомбардувальники, штурмовики, винищувачі. Працювали над Степанівкою, над Савур-Могилою, до цього було Ізварине… Бої були важкі. Я теж вилітав, завдаючи ударів по окупантах. Мене збили 16 липня ракетою з МіГ-29 з території росії. Я приземлився в центрі села Григорівка Донецької області, недалеко від Успенки. Там ішли бої, було незрозуміло, де наші, де не наші… Поки ще на парашуті висів, дивлюся: УАЗик їде з краю села, зелений зверху. Після приземлення погасив купол, сховався за будинок. Пістолет перезарядив, у мене один ПМ, а більше нічого не було.
Я був між позиціями наших і противника. Зупинився той УАЗик метрів за 50 від мене, водій не вийшов, з правого боку військовий якийсь вибіг і ззаду ще два бійці, розосередилися, гукають: «Ми свої, ми свої!». Водій невеликий український прапор у вікно показав. Хух, думаю, наче наші. До мене гукають: «Бігом, бігом!», а я підійнятися не можу, у мене спина болить. Допомогли мені в цей УАЗик залізти, тут знову почалася стрілянина. Добре, що хлопці швидко зорієнтувалися, мені пощастило, що вони витягли мене. Це були прикордонники з маріупольського загону.
Я їх знайшов у 2015 році через волонтерів. Не передати, що на серці творилося, коли зустрів людину, яка тобі життя врятувала”
Після 2014 року, наскільки знаю, бойового застосування авіації не було.
Полковник Сергій Самойлов
“Так, до 2022-го ми літали над лінією зіткнення в Донецькій та Луганській областях — протиповітряну оборону росіян покошмарити. Вони дуже нервувалися, підіймали все ППО. Але чим я найбільше задоволений, чим я дійсно пишаюся — що цей період ми використовували для підготовки льотчиків.
З 2015-го до 2022 року до бригади прийшло чимало лейтенантів. Один із них, мій курсант, уже став моїм заступником. Вони для мене, як діти — я 1974 року народження, в батьки їм годжуся. Мені, як командиру, звичайно, важкувато, бо ми не маємо льотчиків середнього віку.
Всі вони воюють з першого дня великої війни, багато з них відзначені державними нагородами, в тому числі — найвищими ступенями орденів та званням Героя України. Я пишаюся їхніми досягненнями, й кожна втрата для мене — як докір за те, що чогось не навчив…”
Чого ви вчили лейтенантів, що прийшли?
“Лейтенант першого року служби психологічно ще курсант. Починали роботу з ними з індивідуальної підготовки.
Треба було теоретичні знання і практичні уміння, здобуті під час навчання у Харківському національному університеті Повітряних Сил, закріпити на рівні навичок. Навчали, окрім того, що пишуть у підручниках, і того досвіду, який ми встигли здобути під час війни з 2014 року.
Спочатку доводили навички пілотування до автоматизму в будь-яких погодних умовах: вітер, опади, погана видимість. Після цього молоді льотчики переходили до відпрацювання злітаності в парі, потім — у ланці, четвіркою.
Відпрацьовували заходи на ціль, протиракетні маневри. Коли цей етап був засвоєний, ми переходили до бойових пусків ракет, до стрільби з гармати, до бомбометання.
Основний упор ми робили на практику, було багато вильотів на різні полігони, відпрацьовували взаємодію з іншими родами авіації, із сухопутними військами.
Навчання йшли за навчаннями, ми проводили льотно-методичні збори, вправи… відпустка мені тільки снилася. Ми розуміли, що від того, як ми їх навчимо, залежатимуть їхні життя й виконання бойових завдань.
Розумієте, льотчик — перш за все людина. У кожної людини щось виходить, щось не виходить. Помилки роблять усі, але щоб їм запобігти, ми намагалися максимально передати свій досвід — як у пілотуванні, так і у бойовій роботі. Є льотчики, з якими легко працювати в повітрі. Був один молодий льотчик — ми його жартома «роботом» звали, він, як робот, літав. Усі рухи, маневри літака виконував чітко, до міліметра. А були й такі, які потребували додаткової уваги.
Хочу зазначити, що суттєву допомогу в підготовці льотчиків нам надавали наші партнери з країн НАТО — це американці, британці, французи, оскільки в них великий досвід використання авіаційної компоненти в бойових місіях у різних країнах. Нині, після початку широкомасштабного вторгнення рф, ситуація змінилася — вже союзники в нас переймають бойовий досвід”.
З чого для вас особисто, як для комбрига, почалася ця фаза війни?
“Почалося все 23 лютого минулого року. Відразу скажу: однозначної інформації про те, що «саме завтра почнеться», не було. Звісно, ми готувалися, за кілька тижнів до початку великої війни приходили певні бойові розпорядження, аби бути готовими до різних сценаріїв. Я зібрав своїх заступників, командирів ескадрилей. 23-го ми навіть відлітали планову льотну зміну, я провів розбір польотів. Серед ночі мені зателефонував оперативний черговий, терміново викликав на ВКЗ (відеоконференцзв’язок. — Ред.). То командувач Повітряних Сил оперативно збирав селекторну нараду. Командувач сказав, що є велика ймовірність атаки саме в цю ніч… І це сталося!
Коли я побачив, що весь віраж-планшет (система виявлення повітряних цілей. — Ред.) став червоним, дав команду виводити літаки з-під удару. Ще за кілька тижнів до війни, коли надходила інформація про можливість нападу, я неодноразово збирав усіх льотчиків і ми визначили запасні аеродроми, кожен знав, куди він летить у разі такого моменту. На ранок 24 лютого всі літаки були заправлені, з боєкомплектом. Вивід з-під удару пройшов у нас добре, без втрат. О 4-й ранку, під час ракетного удару, прилетіло за старими координатами та по тих літаках, яким ніякий ремонт не допоміг би. Нас, окрім усього, врятувало те, що ми тільки-но відлітали зміну і ще не встигли розтягнути літаки по стоянках.
А потім почалася бойова робота. Мені надходила інформація від командирів і від розвідників. Ми отримували координати, характер цілей, я доводив завдання до своїх льотчиків. Так уже понад рік ми працюємо майже щодня. З різних аеродромів, різними силами, то парами, то четвірками — по-різному.
Що для вас, як для командира, змінилося в організації роботи бригади за цей рік війни?
“За цей рік до війни звикли, якщо до неї можна звикнути, всі — і льотний склад, і технічний. Раніше було, що одна ескадрилья базується на одному аеродромі, інша — на другому, третя — на третьому. З початком великої війни все перемішалося. Буває, що літак злітає з одного аеродрому, сідає на іншому.
Американці, німці, британці, французи зазвичай працюють в умовах повного панування в повітрі. В нас обстановка складніша, вона постійно змінюється, високий рівень насиченості бойових порядків росіян різними системами ППО. Якщо у 2014 році ми працювали з різних висот, але здебільшого працювали за стандартом — захід, піке, удар, вивід, — то зараз льотчики працюють по-іншому. Нам довелося шукати нові, нешаблонні засоби застосування штурмовиків.
Так, ми засвоїли запуск ракет з кабрування. Це означає, що літак випускає ракети в ціль по розрахованій траєкторії. Така методика себе виправдовує. По суті, це нагадує роботу того ж «Града», але йому простіше — він стріляє з землі, у нього немає швидкості пересування щодо землі й висоти. Тут все набагато складніше — літак переміщується відносно поверхні землі зі швидкістю близько 800 км/год, і тут від льотчика потрібна максимальна точність дій. Пів секунди − секунду проґавив і все — не влучив, ракети витратив марно”.
Запуск ракет здійснюється саме льотчиком чи якось це автоматизовано, якась підказка спрацьовує на момент пуску?
“Усе здійснюється льотчиком, у нас немає такої автоматики. Льотчик повинен витримувати ці частки секунди для запуску. Усе — ручна робота, ювелірна. За цей рік було вироблено цілу низку тактичних прийомів, які сприяють ураженню цілей та збереженню особового складу”.
Розмова з командиром бригади полковником Сергієм Самойловим вкотре довела: в нас є і льотчики, і авіаційна школа, і унікальний бойовий досвід сучасної війни.
Неважко уявити, що вони будуть робити з ворогом, отримавши нові літаки від наших союзників.
