7 місяців без "сонця": рідні та близькі оплакують Єлизавету Яковець, яка загинула в Корабельному

Рівно сім місяців тому, 13 березня 2022 року, в результаті чергового вогневого нападу російських окупаційних військ на Корабельний район Миколаєва загинула прекрасна дівчина, яка жила в мікрорайоні Балабанівка – Єлизавета Яковець, яку всі, хто її знав, пам’ятає як добру, милу і чуйну, веселу і яскраву, як і саме сонце…

17-річна Ліза бігла з вулиці в будинок, коли у дворі вибухнув снаряд, уламки якого наздогнали її, проткнувши двері будинку, і влучили в серце, щоку і ногу. Батько дівчинки Валерій в цей час перебував на військовій службі, захищаючи Україну від ворогів. Юрій Грачов, друг Валерія, згадує: «На його прохання я першою прийшла до нього в будинок (балабанівка в той час ще була посипана градом), побачила це горе … Хотілося швидко взяти маму Лізи і її молодшого брата Вані в безпечне місце. Вікторія не хотіла йти, ридаючи над померлою дочкою. Я кажу: “Подумай про свого сина”, а вона каже: “Я не залишу свою дочку”. Я розумію, що вона була в шоці. Я відвіз Ваню в підвал п’ятиповерхівки, в укриття, подалі від бомбардувань, і тільки потім повернувся на місце трагедії…” 15 березня Лізу поховали на Жуковському кладовищі в Корабельному районі. Їй мало виповнитися 18 років 27 вересня…

“Сьогодні 7 днів, і рівно 214 днів, моя дочка. 214 днів, як рашисті обіру ти шалти. 214 днів не минуло, я не проходжу. 214 днів, як я не забуду шкуру хвіліна, і не забуду її. Люблячи, я люблю і буду Любити, я докі живий, я цього не забуду. Спочивай з Міра, моя рідненька”, – написав сьогодні батько дівчинки. Валерій Яковець, рану в серці якого навіть час вилікувати не може. Це серце досі наповнене болем непоправної втрати і жагою помсти, ненавистю до рашистам.

Друзі сім’ї підтримують Валерія і Вікторію Яковець, як можуть. Вони завжди з особливою теплотою згадують померлу Єлизавету.

«Твоя дівчинка була дивовижною дівчиною, доброю і життєрадісною людиною. Вона назавжди залишиться в наших серцях просто такою, пам’ять про неї буде жити вічно. Ліза – чистий і яскравий чоловічок. Вам буде не вистачати…”, – пише Анастасія К.

“Я завжди буду пам’ятати твою посмішку, твої прекрасні очі, твій сміх, всі моменти, які ми провели разом”, – звертається до Лізи в голові її найкраща подруга Анастасія Фурман.

“Лимонка назавжди залишиться в наших серцях тим милим і маленьким ангелом, яким ми її знали”, – Олександра Н.

“Прекрасний ангел. Я просто не можу не плакати. Ти була як сонце», – Лілія В.

«Пишаймося твоїм гарну, добром, веселою Лізонкою», – Наталія Борисівна.

Ліза в молодшій і середній школі (No49)

Коли Лізи не стало (будинок після обстрілу)

“Вісь така українська, щоб послати вам підарунки для наших дітей, віродки рашиські, і ві, мразі, їх багато забиті –
підлий, буде багато підарунків”, – розповів батько загиблої дівчинки.

«Я хочу бачити чудового подяка для додаткової допомоги в поховані та підтрімку моїх близнюків, наших людей, а особливо волонтерів. Я не буду писати ім’я добровольців і небілих людей, хочу сказати, що буду жити для них; Для них вони жили в нашій прекрасній країні. ДЯДЬКУ ТОБІ, Я НЕХАЙ ПІКЛУЮСЯ ПРО ТЕБЕ, ГОСПОДИ БОЖЕ, Я АНГЕЛИ ТЕБЕ ПОГРАБУЮТЬ”, – написав убитий горем чоловік після похорону дочки. Валерій Яковець.

А потім чоловік став писати листи доньці … У них – безмежна любов і смуток, і бажання зберегти в пам’яті кожну мить, пов’язане з Лізою. Адже вона залишається в цьому світі до тих пір, поки жива пам’ять про неї.

“Моя добра і мила донна, як ми можемо бути без тебе, я навіть не знаю. Моя дорога душе, ти спиш і знаєш, що ми тебе любимо. Ти був промінчиком сонця в цьому Світі, тебе всі дуже любили»…

«Кожен день у вільний час я дивлюся на вашу фотографію, і вловлюю твій запах, і пам’ятаю, і сміх прекрасний у вухах. Адже багато людей сумують за тобою, але не так, як ми. І знай, що я ніколи тебе не забуду і ніколи не пробачу тебе.

Вибачте, дорогі мої, за те, що не врятували вас, а пообіцяли.
Прости мене за те, що я не був поруч зі мною і не врятував тебе.
Вибачте, що покинув вас і пішов служити.
Вибачте, що не допомогли, коли ці крикуни почали бомбити…
Вибачте за дихання, хоч і важке, але я дихаю.
Вибачте, що не поїхав з вами, але завжди обіцяв, що не відпущу»…

“Моя дорога власна дівчинка. Минуло 40 днів, дорогий, як ці рашкіні істоти забрали у тебе життя. Протягом 40 днів у нас немає спокою, а тільки біль в душі.

Я пам’ятаю твою прекрасну посмішку, твій дзвінкий сміх, і ці прекрасні очі з блиском давали мені сили. Твоя краса заспокоїла наші серця, але ми більше ніколи не побачимо твоєї божественної краси, і душа не відпочине, а тільки холодний залишок від душі, і серце розірвано на частини. Ми так сумуємо за тобою, сумуємо і тільки на фото бачимо тебе. Я спостерігаю кожен день і тужу за тобою. ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ ТОБІ, НАШ РІДНИЙ АНГЕЛЕ. МИ ПАМ’ЯТАЄМО, ЛЮБИМО, СУМУЄМО І НІКОЛИ НЕ ЗАБУДЕМО»…

“Сьогодні 100 днів вас немає.
Сьогодні 100 днів виношки росіяні позбавили вас життя.
Согодні 100 днів як серце плачуть, а душа розривається на шматки.
Согодні 100 днів як я не можу спаті, бо кожну нич я бачу, як гнати рашисті ти.
Сьогодні 100 днів я буду фотографувати, і я не зможу обійняти і зосередитися на тобі»…

“Сьогодні 140 днів проведуть під душем…
Сьогодні, на 140-й день дня, я зроблю тебе фотографією і в той же день дивуюся, чи не позбавлюся я фотографій і не буду відчувати тебе, твій запах, твій голос, я досі не вірую, що ти нема, тому я не шаную голос твого нижнього я не відчуваю запаху твоєї сигарети.
140 днів не можу заснути.
На 140-й день дня я випробую весь російський народ одного часу.
Я люблю, я не забуду тебе, мій Янгол”.

“Маленька і гарненька донечка моя. Вісь 5 днів, і рівно 153 дня як рашисті забили вас, як забрав у вас життя. На 153-й день душа болить, а день дня порожній посередині. Elisaveta, mila dochka moya, ya radiy, shcho khoch v dreams prizhish ti do mene i mi z thou khoch so rozmovlyajem i graemo. На всі речі грошей буде багато, а грошей буде багато. Моє серце, мир зі Світом, Царство Небесне, моє життя. Пам’ятайем, Любім і Сумуемо”.

«Які я радіуси був, що ті зачинчила школа.
Я радій був бачіті ти скупо.
Як було пріємно, що що ні разу, ніхто не зробів завежня, а tilky garne kazali vcheteli.
Як було пріємно, що в тее булі гарні друзі.
Як я люблю дивуватися твоїй посмішці.

Нехай раша все на колінах просити, але николи я не пробачу російський народ і народ буде ненавидіти народ і весь народ, який не входить.
Ти будеш у моєму серці, я з тебе шастя очка душа”.

«На 184-й день твоя душа покинула світ. На 184-й день я відчув себе в решті вашого голосу. Сьогодні 184 дні в душі мене порожнеча і біль, яка вивайе из середина. На 184-й день я чую твій голос в голові і в снах. Lizunya, як sumno bez tebe v csiomu svitі, yak sлужno dihati i zhiti“…

“Міла моя донечка, сьогодні я мав бі тебе привітати з дня народження і подаровании подарунок, як завжди, але цей порадунок циогоріч мав бути красим за насі інші, так як сёгодні тобі мало віповітря 18 рок. Але тепер тилки будуть пам’ятаті твої дні народження до 17 років, бо 198 днів тому рашисти забили тебе і забрали мою душу. Ліза, але я буду завжді пам’ятаті, як ти раділа, як ти посміхалася, як ми з мама тебе пробуджена зранка, шоб подаруваті подарунк, і ті просташа весела і потім раділа. Твоя посмішка бачу досі, твій голос відчуває аромат твоєї парфумерії. Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, Я НЕ МОЖУ ОБІЙТИСЯ БЕЗ ТЕБЕ”, – написав батько Лізи
27 вересня
2022 року, в день народження своєї померлої дочки, опублікувавши пам’ятне
відео
з її кадрами.

Поділяємо скорботу і висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Лізи Яковець у зв’язку з непоправною втратою. Світла вам пам’ять, сонечко!