Без пам’яті джерело пересихає… Про місце сили і укріплення духу в парку «Богоявленський»

Однією з найнагальніших проблем історії нашого краю є вивчення свідчень про доброякісні джерела води, слава яких сягала далеко за межі тогочасних губерній, то Херсонської, то Одеської, то, нарешті, Миколаївської…

Може, тому, з переходом нашої території від однієї адміністративної одиниці до іншої, з революціями і розпадом імперій, більшість найдавніших історичних фактів про наш край залишаються невідомими.

За 10 років досліджень і пошуків в архівах невеличкі фрагменти, знайдені місцевими краєзнавцями і навіть опубліковані в трьох книгах про історію Богоявленська, поповнилися багатьма знахідками та фактами, що не дають нам права замовчувати їх для широкого загалу. Тим паче, знаходяться люди, які здатні прикласти сили і кошти для відродження святині.

«Мы на роднике. Працюємо всі гуртом. Подтягивайтесь!»
— В парке «Богоявленский» кипит работа

Джерела в наших безводних степах відігравали надзвичайну роль. Вони були добре знайомі всім подорожуючим людям. Тим більше, коли мова йшлася про таке потужне і цілюще джерело, як наше.

 Хитрі одесити видавали свій товар за воду з
Богоявленського джерела… Водогони давньої Вітовки

креслення фонтану біля пристані

Серед місцевих мешканців з роду в рід передаються легенди, різні за текстом, але однакові за суттю: поселення виникло давно і існує донині завдяки джерелу, воно потужно підпитує Південний Буг. Щоправда сьогодні більшість цих вод іде на підтоплення, бо замулена і засмічена річка Вітовка не в змозі швидко забезпечити витік постійно прибуваючої води. Для цього її русло раніше регулярно розчищали і поглиблювали.

На багатьох старовинних садибах, і не тільки на них, залишились підземні комунікації, що служили для обслуговування старовинного водогону, сьогодні підлаштовані і вкорочені під погреби.

А місце втраченого величного фонтану і до сьогодні залишається благодатним. Від ранньої весни до пізньої осені буяють цілющі трави, а в заростях дерези живуть фазани та куріпки. Безперестанно приходять люди, моляться, вмиваються, купаються, п’ють воду з залишків джерела у вигляді жалюгідної трубки. Особливо людним це місце буває на Водохреща.

«Рекорд джерела», веселі ігри, гарячі пиріжки та крижана вода:
у парку «Богоявленський» святкують Водохреща (ВІДЕО)

Всі, хто хоч раз побував біля джерела, переконуються, що це місце сили і укріплення духу. Недарма наші предки з надзвичайною шаною ставилися до джерел, називаючи їх животоками.

Вперше в друкованих виданнях Богоявленське джерело згадується в «Описі України від Московії до Трансильванії» (1648 рік) французького інженера Гійома Левасера де Боплана:

«На три льє вище Очакова знаходиться гирло Богу, де лежить острів у формі трикутника довжиною до пів-льє, напроти Семенового Рогу [Semenwiruk].Вище Семенового Рогу на Бозі знаходиться Винорадна Криця [Winaradnakricza] з джерелом прямо над проваллям, гарне і зручне для проживання місце…».

Це було дійсно чудо — в палючому сухому степу, невичерпне джерело питної води, де взимку і влітку вода тримає одну температуру.

Не оминули наші джерела і перші дійові особи Північної війни. Після поразки під Полтавою король Швеції Карл 12 та гетьман України І.С. Мазепа із залишками своїх військ втамовували спрагу з наших джерел.

«…надпечатки шведской монеты 1 далер1669 года. Находка имеет прямое отношение к походу Карла 12 и подтверждает тот факт, что шведський король побывал возле источника» Winaradnakricza».

А вже у 18 сторіччі Потьомкін, розширюючи простір Російської імперії, не випадково вибрав місце біля Богоявленського джерела, звідки розпочав розбудову любимого свого дітища – міста Миколаєва… Для успішного керівництва розбудовою міста, в межі якого за планами Потьомкіна повинна була увійти і Вітовка – Богоявленське, де якнайбільше знаходитись наказував він Фалєєву. Постійно, в чому відчувала нужду армія під час другої російсько-турецької війни при облозі Очакова, була нестача якісної питної води. Іінженеру – поруччику І.В.Соколову було надіслано ордер:

«…При сем посылается большая бутель и ещё с армии будет к вам прислана другая такая же, всякой вечер вы по бутили, а ежели не будет, то в маленький бочонок, витовской воды на Русскую косу к находящемуся там при перевозе майору, который будет присылать с проезжающими курьерами или нарочными к Его Светлости» (МОДА Ф.243. оп.1. о.з.17).

Потьомкін, перебуваючи на досяжній відстані від джерела, завжди бажав мати в себе воду з Богоявленського джерела. У розташуванні тут військового шпиталю теж головну роль зіграла наявність якісної води та різноманітний ареал лікарських трав.

З 1788 року розпочинається будівництво фонтану на місці джерела, яке падало з висоти не менше 2-3 м. Від нього вода повинна була подаватись у три місця: до водомету біля дороги, до купальні навпроти палацу Потьомкіна та до другого водомету біля пристані. Особливо тяжкою була робота з облаштування підземних комунікацій і тунелів для обслуговування фонтанного водогону.

В жовтні 1788 року закінчилась заготівля каменю для Вітовського фонтану, про що свідчить кошторис «… с показанием коликое число и на что именно потребно камня на украшение в Витовке фонтана» (РДА ВМФ, ф.245, оп.1,о.з.133.л.116). 9 жовтня 1788 року Потьомкін, перебуваючи у військовому таборі під Очаковом надсилає Фалєєву у Вітовку ордер такого змісту:

«Архитектор Ванрезант отправлен от меня в Витовку, чтоб сделать прожекты строению при колодезе, а вам предписываю по назначению его приказати заготовить потребные материалы» (РДА ВМФ, ф.245, оп.1,о.з.133.л.120).

26 травня 1790 року князь складає записку для прибувшого архітектора І.Є. Старова:

«У Богоявленска на избранном месте от садовника дом мне положить легкий, покойный, во вкусе здешнем, но небольшой, лишь лучшего вкуса. В Богоявленском купальни и бани холодные в хорошем вкусе зделать… из горы же воду провести в баню, сделанную с куполом и басейном наподобие моей Царскосельской, так чтобы вода сверху била».

Цим коротким вступом, складеним з архівних виписок, хочеться ще більше запалити серця сучасників, що взялися рятувати нашу святиню і природний феномен. Далі буде.

Керівник краєзнавчого інформаційного центру «КРАЙ» Ольга Ясько