Наступний після дванадцятого конкурсу «Наша родина» пройшов у Рідній школі теж на «дванадцять»!

Тринадцятий вже по рахунку конкурс «Наша родина» в Рідній Першій школі почався не з фанфар, не з оплесків,не з привітання ведучих…Почався він із екстремальної наради. В методичному кабінеті зібрались всі члени журі, серед яких я скромно опускала очі,й невдоволені батьки,котрі не бажали починати виступ без музичного супроводу та електронних презентацій. А справа в тім, що в школі просто — таки вимкнули світло!

Аж раптом один із членів журі — Дмитро Степанович Романенко, (Генеральний директор товариства «Металург Півдня») люб’язно надав можливість усій нашій шкільній родині перейти для проведення свята до зали СЦ «Металург» (колишнього ПК «Металург»). Захопивши необхідну апаратуру, глядачів і вболівальників, ми радо пристали на пропозицію. Ще годину налаштовували обладнання…Але всі були надзвичайно щасливі, що в День родини (15 травня) ми опинилися в справжнісінькому кінозалі з м’якими кріслами й величезною сценою,замість такої звичної актової зали. Хоч в Рідній школі й «рідніше», учні,вчителі та батьки швидко адаптувалася до нових умов,адже це набагато краще,аніж чекати, доки ввімкнуть світло або переносити таке довгоочікуване свято.

Нарешті ведучі заходу Ілона Войхевич та Дмитро Григор’єв представили нам родини, які мають змагатися за першість. Маленька чарівна білявка Влада Тищук гордо трималася коло дуже доглянутої,молодої мами та колоритного татуся, що мені чомусь одразу запам’ятався. Хлопчик Роман зі справжнім українським прізвищем – Борщенко тримав за руки спокійних і милих батьків, які ніяково усміхалися. А Нікітіни вирішили брати насамперед кількістю: у пару до Даринки став її братик Сашко, мама,звичайно ж,стояла вкупі з татом,а ще підтримати учасницю прийшли її тітка та дідусь. Уся родина прийшла на свято у вишитих українських костюмах: жінки у гаптованих сукнях,мала україночка у віночку,а чоловіки «приодягнули» вишиванки та підперезались червоними кушаками. Отже,всі зібралися,тому можемо собі дозволити насолодитись першим конкурсом із назвою «Візитна картка родини».

Борщенки представили себе по-морському: в їх родині тато,звичайно ж,капітан, мама-штурман, а синочок-юнга,який беззаперечно виконує вказівки цих «бувалих морських вовків». Перше враження мене не підвело: і в цьому виступі родина Роми була напрочуд зворушливою та ніжною.

Нікітіни розповіли про себе просто, але від того не менш блискуче: співали пісень, декламували вірші. Та головне,ми нарешті зрозуміли, «хто є хто», і вже точно не заплутаємось в їх складній генеалогії.

А Тищуки, відразу видно,люди з гумором. Зустріли ми їх в звичайнісінькій вітальні, де тато натхненно вболівав за улюблених футболістів, а Влада вже котру годину зітхала над уроками. Молода дружина перервала «ідилічний вечір» тата й дочки: принесла чоловікові «Олів’є», але й навіть цим не догодила,адже забула покласти горошок. Так Тищуки жартівливо посварились через це,аж поки мама не вкрала горошок із сусідського балкону. Але ми зрозуміли розіграш: насправді вони були цілком нормальною родиною,яка просто захотіла себе нестандартно представити (недаремно ж пан Максим і пані Тетяна колишні гравці КВК!).

На черзі був конкурс «на пам’ять» тат: матусі відповідали на питання,пов’язані з їх дитиною, а чоловіки, не знаючи про це, мали дати власні відповіді. Тобто,якщо тато дійсно «знає все» (адже так називався конкурс) і відповіді обох батьків співпадають,то родина отримує свої заслужені бали.

Кумедно було спостерігати за чоловіками,які у відповідь на питання: «Якого зросту була ваша дитина при народженні?» показували розміри свого черевика, або просто відміряли руками якусь відстань. Закарбувався в їх пам’яті й День народження дитинки: довелося згадувати,яка ж була тоді погода, хто обирав ім’я для крихітки. А ще: чи дошкуляла їм дитина ночами плачем і хто ж з батьків у першу чергу її заспокоював? Чоловіки з гідністю казали: ми з дружиною разом заспокоювали,в той час,як мами пам’ятали тільки про власні безсонні ночі,а татусі в цей час мирно хропли…Та в цілому всі чотири відповіді в усіх трьох родин співпали: Тищуки,Борщенки й Нікітіни отримали в цьому конкурсі однакові бали.

Тепер родини мали презентувати нам їх улюблені страви, від яких ще з початку конкурсу розносились апетитні аромати всією залою. Нікітіни полюбляли вареники, тому заспівали відому пісню Поплавського про цю українську страву. Та й сама родина протягом усього свята,здавалось,відчуває себе, як «вареник в маслі».

Борщенки показали цілу «гастрономічну» сценку,де дівчина-пампушка (мама маленького Роми) сперечалась зі своєю стрункою подругою про дієти. Врешті вийшов Борщенко — старший і припинив усілякі суперечки: він кохає свою дружину такою,яка вона є,і не потрібна йому худюща. Зтаким настроєм родина подала вишукано сервіровану курочку за особливим рецептом.

Тищуки,як завжди,відзначились: банальний,здавалося б,борщ, зуміли представити зі смаком. І хоча ця страва,за прізвищем,більше «личила» б Борщенкам, Тищуки не «пасли задніх»: тато переодягнувся в козака й почав розповідати легенду,згідно з якою його дружина навчилась готувати борщ. Дбайлива господиня ще й доклала до страви сметанки та бутербродиків-канапе із чорним хлібом та салом,попіклувалася про свіжість подиху журі,тому заходилася шукати «Орбіт».

Але на черзі були інші рецепти – рецепти сімейного щастя. Дівчата-помічниці роздали родинам необхідні «інгредієнти» – ватмани, кольорові олівці, клей,ножиці,словом,усе необхідне для повноцінного плакату-колажу. Дорослі повирізали ключові слова із журналів, яскраво розмалювали та підписали «книги» своїх рецептів, а малі,із притаманною їм дитячою безпосередністю,намалювали портрети своїх батьків. Отож,рецепти сімейного щастя родин вийшли майже рівноцінними: це було найкраще,що тільки можна було зробити за 5-10 хвилин.

Однак хисту лише для малювання виявилось мало: шляхом жеребкування родинам потрібно було обрати якийсь танець і за короткий час підготувати запаморочливий виступ. Нікітіним,на диво,пощастило: вони мали танцювати гопак,а були саме в українських костюмах! Зрозуміло,що чоловіки одразу ж «пішли» навприсядки, жінки заходились граційно виставляти ніжки,а діти в своє задоволення просто крутились за руки в безперервному танці.

Борщенки мали передати справжній кавказький темперамент: їм трапилась лезгінка. Маму,як єдину жінку,вони зробили центральною персоною танцю,а самі походжали довкруж неї по колу: Рома-трохи соромлячись, а тато відчайдушно витанцьовував з дерев’яним кинджалом у зубах.

І,як ви думаєте,хто ж справді «запалив» циганочкою? О,Тищукам вдалося показати справжній циганський темперамент! Донечка витанцьовувала на сцені із заворожуючою усмішкою,а батьки тим часом,неначе той вихор,спускались зі сцени. Мама в довгій циганській спідниці звернулась до одного із членів журі: «Позолоти ручку!», а потім запропонувала: «Давай, любий, поворожу! Кохання на тебе чекає,ой,кохання!» А тато все трусив своєю шапкою в такт коливанням спідниці дружини,і наостанок швидко схопив одне канапе зі столика,де стояла страва їх родини. Словом,як ефектно Тищуки ввірвались на сцену,так само вони нас і покинули: наче справжній циганський табір побував на святі «Наша родина»,фуух,аж спекотно стало!

Наостанок родини мали продемонструвати свої таланти. Скромні Борщенки порадували черговою сімейною постановкою: вони розповідали легенду про матір,крім того, усією дружною родиною були задіяні в ній. Мама була оповідачем, тато грав роль Бога, а маленький Рома був янголятком: він сидів на штучній хмаринці та видував протягом усієї дії мильні бульбашки. Як на мене,малому трапилась найкраща роль! Відтак Борщенки завершили: «На Землі також є янголи, але тут їх називають Мама».

А Даринка Нікітіна,неначе молоденька Роксолана,перевтілилась із української дівчинки в справжню східну красуню! Недарма ж її мама казала, що донька розкривається саме в танці. Сама ж матуся розповіла про своє захоплення: вже давно й напрочуд майстерно жінка вишиває бісером,тож продемонструвала глядачам та журі декілька вишитих картин. Але мама Даринки не зупинилася на досягнутому: вишила дочці та чоловіку ще й українські сорочки. Та й сама вона була вдягнута в таку гарну сукню,що я й ніколи не подумала б,що її можна вишити власноруч! Тітка ж з дідусем виявилися співочими: подарували нам ще одну пісню.

Тепер продемонструвати свій талант мали Тищуки: Влада вже давно займається бальними танцями,незважаючи на те,що вона всього лише закінчує перший клас. В яскравій рожевій сукні дівчинка із задоволенням танцювала для захоплених глядачів,було видно,що їй комфортно у стихії танцю. Я вже думала було,що таланти родини на цьому закінчилися,і вже навіть трошки розчарувалася,аж тут із-за чорної завіси з’явилася ще одна ефектна білявка в дискотечній темно-синій сукні,короткій та блискучій,на високих підборах. І весь цей образ дуже личив молодій мамі Тищук: хоч вже й народила таку прекрасну донечку,зберегла таку фізичну форму, наче їй ще й досі 18. Підсилив враження від виступу своїх жінок і тато,який проникливо заспівав пісню про те,як важливо пам’ятати й цінувати своїх батьків,молитися за них,як за своїх Янголів-Охоронців. Зайве й казати,що завдяки цьому виступу Тищуки продемонстрували себе ну зовсім з іншої сторони: вже не гумористичної та трохи нахабнуватої, а з чуттєвої та зворушливої.

Але ж, друзі, вже настав час підводити підсумки та вручати подарунки! Особливо прикро,було напевно-таки,тим же Тищукам: вони посіли друге місце з різницею всього в одну десяту бала! Третіми ж виявилися Борщенки,ну а родиною року,як ви вже здогадалися,стали Нікітіни! Що й не дивно: й журі, й зал вони «взяли» своєю експресією і експресією українською. І справа не в тім, що їх було багато,а в тім,що всі вони надзвичайно дружні та талановиті. Недарма ж після кожного свого виступу Нікітіни вигукували всі разом: «Разом нас багато, нас не подолати!». Словом, українська вишиванка, українська пісня та українські вареники тріумфували разом із родиною-переможцем.

…Шкода тільки,що лише першачки такі активні, що тільки молоді батьки прагнуть розповісти про себе, зігріти всіх своїх родинним теплом… Невже весь цей сімейний затишок з роками зникає, «приїдається»?Однак,вже вкотре,я вдячна своїй школі за те, що вона наштовхнула мене на це філософське питання,що я подивилась на ці щасливі,сяючі обличчя(яким вдалось все-таки розворушити моє не дуже-то й м’яке серце!) та із вдячністю згадала матусю,татуся,замислилась і про свою майбутню родину… Свою рідну шкільну родину я покину вже наступного року, а мої близькі залишаться зі мною назавжди. Та незважаючи на це, я впевнена, що протягом усього свого життя згадуватиму свою Рідну школу із щемливою ніжністю та ностальгічною усмішкою,адже вона подарувала мені других матусь і татусів,других братиків і сестричок…Отже,слава родині та Україні!

Вікторія Кудряшова,

учениця 10-Б класу МЗОШ № 1 імені Олега Ольжича,

вихованка гуртка «Юний журналіст»

Дитячого центру Корабельного району