Боєць АТО із Корабельного району не може порозумітися з «Миколаївводоканалом», який приписав йому тисячні борги
Миколаєвець Хізніченко О.М., що з серпня 2014 року проходить військову службу за мобілізацією на Донбасі в зоні АТО, мешкав у приватному одноквартирному будинку в Корабельному районі міста Миколаєва. Будинок успадкований ним внаслідок смерті його батька у 2000 році.
З того часу і по 2006 рік Хізніченко О.М., не маючи лічильника, споживав питну воду безобліково через будинковий ввід, який був приєднаний до центральної водомережі за допомогою вентиля. Вентиль знаходився у водопровідному колодязі, що розташований на вулиці, навпроти будинку Хізніченка О.М.
Питну воду постачало МКП «Миколаївводоканал» (директор – Тельпіс В.С.) за усним договором з Хізніченком О.М. Через відсутність лічильника спожита вода оплачувалась за встановленими міськвиконкомом тарифами і нормами споживання для побутових потреб. Але з часом Водоканал забажав оплати частини води, спожитої немов для поливу присадибної ділянки, не за нормами споживання для побутових потреб, а за значно більшими – нормами споживання для поливу, і нарахував завдані Водоканалу збитки на суму близько 2,5 тис. грн. Оскільки норми для поливу не були оприлюднені у встановленому законом порядку, то Хізніченко О.М. відмовився оплатити вигаданий, на його думку, борг. Тоді Водоканал 25.07.2006 відключив його від водомережі шляхом перекриття у вуличному водопровідному колодязі вентиля та його опломбування. У такий спосіб Водоканал розірвав усний договір постачання води Хізніченку О.М.
За рік по тому 31.07.2007 Водоканал бездоказово обвинуватив Хізніченка О.М. у несанкціонованому споживанні питної води. Для цього він, мовляв, зірвав пломбу на вентилі та відкрив його. Бездоказовість полягала у тому, що спочатку працівник Водоканалу опустився у колодязь і піднявся з нього, а потім уже постукав у ворота і запросив Хізніченка О.М. ознайомитися зі станом вентиля і зірваною пломбою та склав лише із своїми колегами (без запрошення офіційної особи – представника адміністрації району, вуличного комітету тощо) відповідний акт. Звісно, що Хізніченко О.М. той акт не підписав.
За тим Водоканал відтяв механічним способом будинковий ввід від вентиля і нарахував немов заподіяні Хізніченком О.М. Водоканалу збитки від несанкціонованого споживання води на суму близько 1,8 тис. грн.
Разом збитки склали 4,3 тис. грн.
Оскільки Хізніченко О.М. вважав, що Водоканал порушив його права споживача питної води, то він звернувся до суду за захистом порушених прав. У позові від 09.11.2007 він просив:
- визнати, що наявність боргу в оплаті за спожиту воду не є підставою для припинення водопостачання;
- визнати діяльність Водоканалу з припинення водопостачання Хізніченку О.М. неправомірною.
Позивач вважав, що його позовні вимоги підлягають задоволенню, бо жоден із законодавчих актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг щодо водопостачання і на які він послався у позові як на підставу позову (Закони про питну воду та питне водопостачання, про житлово-комунальні послуги, про захист прав споживачів), не містить норми щодо припинення послуги у зв’язку з наявністю боргу в її оплаті. Але суддя Ленінського райсуду м. Миколаєва Костюченко Г.С. відмовив 03.04.2008 у задоволенні позову. Для обґрунтування відмови він послався на Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України (далі – Правила користування), що затверджені Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 № 65, які містять таку норму. При цьому суддя не узяв до уваги положення Цивільного кодексу України, яке у разі протиріччя одного акту другому зобов’язує користуватися нормами тих законодавчих актів, які мають більшу юридичну силу. Зрозуміло, що закони мають більшу юридичну силу ніж наказ, а тому прийняте суддею Костюченком Г.С. на підставі Правил користування рішення є незаконним.
В апеляційній скарзі Хізніченко О.М. вказав на неправильне застосування Ленінським райсудом Правил користування, що призвело до прийняття незаконного рішення. На це апеляційний суд Миколаївської області в рішенні від 11.06.2008 відповів, що «посилання споживача в апеляційній скарзі на те, що Правила користування в частині підстав припинення водоспоживання суперечать вимогам Закону «Про питну воду…», не можуть бути взяті до уваги, оскільки зазначений підзаконний акт видано компетентним органом в межах повноважень, наданих цим же законом для врегулювання тих питань водоспоживання, які є виключною компетенцією зазначеного органу виконавчої влади».
Це вже не якесь вам Цивільне процесуальне право, завданням якого є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ (ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України) (далі ЦПК), а далека від справедливості і неупередженості «усна народна творчість» в особі колегії суддів у складі Галущенка О.І. (головуючий і він же суддя-доповідач) та суддів Лівінського І.В. і Колосовського С.Ю. Виходить, що Державний комітет України по житлово-комунальному господарству, який наказом № 65 від 01.07.1994 затвердив Правила користування, є компетентним органом, а Верховна Рада України, яка прийняла Цивільний кодекс України (далі – ЦК) і вказала на його пріоритет у застосуванні, є некомпетентною. До речі, пункт третій прикінцевих та перехідних положень ЦК зобов’язує Кабінет Міністрів України у зв’язку з прийняттям ЦК підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України перелік законодавчих актів (їх окремих положень), які мають бути визнані такими, що втратили чинність, та перелік законодавчих актів, до яких слід внести зміни. Аналогічні вимоги містять Закони про питну воду та питне водопостачання, про житлово-комунальні послуги та про захист прав споживачів. Як бачимо,потрібно узгоджувати не ЦК із законодавчими актами, а законодавчі акти з ЦК.
Оскільки Водоканал цинічно ухилявся від відновлення водопостачання, а наказ Держкомітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 № 65, яким затверджено Правила користування, втратив чинність, то Хізніченко О.М. знову звернувся до суду за захистом своїх прав споживача.
У червні 2014 року Хізніченко О.М. подав до Ленінського райсуду позов до Водоканалу про:
- визнання припинення Водоканалом водопостачання неправомірним;
- зобов’язання Водоканалу поновити водопостачання.
При порівнянні цього позову з позовом 2007 року має місце спір між тими самими сторонами – Хізніченко О.М., Водоканал – і про той самий предмет – водопостачання. Якщо будуть ті самі і підстави, то суд зобов’язаний відмовити у відкритті провадження. Для уникнення цього позивач змінив підставу. Справа у тім, що відносини сторін регулює ще й стаття 651 ЦК, яка допускає розірвання договору або за згодою сторін, або за рішенням суду.
Незважаючи на зміну підстави позову, суддя Тихонова Н.С. ухвалила відмовити у відкритті провадження. Колегія суддів апеляційного суду у складі суддів Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В. і Кушнірової Т.Б. (мабуть, не входять до складу злочинної організації) задовольнила апеляційну скаргу Хізніченка О.М. та скасувала ухвалу судді Тихонової Н.С., а справу направила до Ленінського райсуду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
На упереджене ставлення судді до позивача вказують такі порушення нею процесуального права:
- суддя відмовила позивачу у допиті свідків, хоча вони зазначені ще в позові. Через це сторона позивача не змогла довести, наприклад, що додані до позову фото, на яких зображений водопровідний колодязь та трубопроводи у ньому, є колодязем і трубопроводами, через які вода подається безпосередньо Хізніченку О.М.;
- суддя не заборонила представнику Водоканалу Ю.В. Тертичній замість усного виступу в дебатах зачитати заперечення до уточненої позовної заяви, хоча за статтею 6 ЦПК розгляд справ у всіх судах проводиться усно. Заперечення склало 7 сторінок тексту, набраного на комп’ютері 12 шрифтом. Так що бубоніла представниця досить довго, і не помітити цього суддя не могла;
- ще з 19 листопада 2014 року суддя ніяк не надішле Хізніченку О.М. в Донецьку область в зону АТО, копію рішення суду з повним текстом, що унеможливлює апеляційне оскарження рішення суду.
17.11.2014 суддя Тихонова Н.С. оголосила вступну та резолютивну частини відмовного рішення, а уже 19.11.2014 видала повний текст рішення.
Оскільки рішення було незрозумілим для представника позивача, то він подав до суду дві заяви про роз’яснення рішення суду. Наприклад, у рішенні суддя зазначила, що «після смерті батька Хізніченко О.М. користувався послугами відповідача без укладання договору». Але із рішення не вбачаються дані, на підставі яких суддя це встановила. Для позивача це має істотне значення, бо він просить суд визнати, що усний договір постачання Водоканалом йому води був дійсним. Про яку дійсність можна говорити, якщо суд навіть не встановив наявність усного договору?
11.12.2014 суддя Тихонова Н.С. ухвалила відмови в роз’ясненні рішення суду, бо «рішення суду від 17.11.2014 відповідає вимогам ст. 214-215 ЦПК, його розуміння не викликає труднощів та зміст не потребує тлумачення».
Відмова є незаконною, бо за правилами ст. 221 ЦПК відмовити у роз’ясненні суд може лише за двох обставин:
- Якщо рішення суду уже виконано.
- Якщо закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред’явлене до примусового виконання.
Такого ж висновку дійшла суддя і щодо другої заяви про роз’яснення рішення суду в частині несанкціонованого споживання води Хізніченком О.М.
Як тільки стороні позивача стане зрозумілим, що суддя не може роз’яснити рішення, то ця сторона може ставити питання про скасування рішення, оскільки воно не обґрунтоване. Ось чому суддя відмовляє у роз’ясненні рішення за абсурдної підстави, мовляв, розуміння рішення не викликає труднощів. Тільки у кого: у судді чи у сторони позивача?
Колегія суддів апеляційного суду у складі головуючої Шолох З.Л. та суддів Довжук Т.С. і Коломієць В.В. розглянула дві апеляційні скарги представника позивача від 16.12.2014 і ухвалила 13.01.2015 залишити без змін ухвали судді Тихонової Н.С. від 11.12.2014 (залишити без змін ухвали про відмову в роз’ясненні рішення суду). Колегія суддів мотивувала своє рішення тим, що зі змісту заяв представника позивача вбачається, що фактично він оспорює викладені у рішенні висновки суду. Автором цієї статті це не заперечується. А от далі «усна народна творчість». Колеги судді Тихонової Н.С. стверджують, що «оскільки у заявах фактично порушено питання про зміну рішення суду першої інстанції, то місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для постановлення ухвал про роз’яснення рішення суду». Слава Богу, що заяви «фактично» не закликають до насильницької зміни державного ладу України. Але, як кажуть, «ще не вечір».
Остання судова справа теж «благополучно» програна і навіть не можна оскаржити рішення суду в апеляційному порядку. Але даремно вважають Костюченко, Галущенко, Тихонова і інші, що вони перемогли. Попереду Європейський суд та люстрація суддів. Справедливість і верховенство права будуть реалізовані і вони запанують в Україні, а за такі рішення суддів, як ці, «творцям» прийдеться відповідати. В підсумку, ми переможемо.
Та це попереду. А послуга потрібна уже сьогодні. Звертаюся до міського голови Гранатурова Ю.І. і Голови облдержадміністрації Мерікова В.І. з проханням забезпечити конституційне право Хізніченка О.М. на достатній життєвий рівень для нього і його сім’ї. А то якось некоректно виходить: Хізніченко О.М. проливає кров на Донбасі, захищаючи нас від різних сепаратистів і російських найманців, а тут якісь «тéльпіси» знущаються над ним і його сім’єю за Вашої байдужості.
Святослав Марченко,
голова Миколаївської обласної організації
Всеукраїнського комітету оборони прав людини
Inshe.tv
