Мешканець Корабельного про Карпати: «В них є щось притягуюче нас на сакральному рівні...»

І все ж вона дивна, ця природа Карпат. Дивна і така чарівна, така магнетична для мене, звичайного міського хлопця. І люди тут дивні.

Ні, ви не подумайте, що кажучи «дивні», я маю на увазі щось погане. Зовсім навпаки!

Здається, люди тут добріші, чуйніші, здатні насолождуватися життям. Цьому вмінню ми, жителі мегаполісів, вчимося все життя з книг, музики, кінофільмів. А їм воно дається, мабуть, від народження.

Вміння цінувати, любити кожну квіточку і кожне дерево навкруги. Вміння слухати і розуміти природу, бачити й чути її власний ритм.

Цим людям пощастило народитися тут (вони, можливо, ще цього не розуміють, але розумію я): холод тут не пробиває до кісток, спека не виснажує. Усе тут помірно, м’яко.

Нехай історики губляться у здогадках, чому люди цього регіону більш спритні, винахідливі і спраглі до життя. У мене на це своя версія.

Народжені в горах a priori будуть людьми жвавими, мислячими, вміючими знайти спільну мову з будь-ким.

В таких умовах нереальним є проростання великого бізнесу. Отже тут є два варіанти — або ти садівник і маєш власне господарство, або ти малий підприємець, і в тебе є невеличкий магазин або готельчик.

Немає людей казково багатих, немає і зовсім бідних. Усе в цьому маленькому гірському світі тримає свою хитку рівновагу.

Гори…

Скільки вже картин написали, скільки віршів, творів, музики присвятили люди цьому диву природи. В них є щось неосяжне, недоступне людському розуму. Але все ж зрозуміле і притягуюче нас на внутрішньому, сакральному рівні.

Коли я їхав сюди, я зустрічав світанок в електричці. І знаєте що? Воно того було варте. Я бачив своїми очима вперше у житті, як сонце повільно підіймається між двома великими горами.

Не знаю, чи був я коли небуть такий щасливий, як того ранку. Мені у той момент не треба було картин Лувру, не треба ні монументів Петергофу, ні Ейфелевої вежі, словом, нічого, що я мріяв побачити до цього.

Мені просто потрібно було насолоджуватися цією картиною хоч на хвилину більше…

Кирило Поліщук,
випускник (2014 р.) МЗОШ №1 ім.О.Ольжича

Нагадаємо, ми писали: 

«Две стороны одной страны. Взгляд из Корабельного района на Калуш»;

Лицеистка из Корабельного: «Маленькая Полтава с ее большими п…»