«І любов, і вірність, і життя» - в Корабельному районі відбулась зустріч з поетесою Ганною Король

Минулої суботи в бібліотеці для дорослих (філії ЦБС № 18, що розташована по пр. Корабелів, 12) пройшла зустріч з поетесою Ганною Король, — повідомили до редакції Кorabelov.info працівники бібліотеки.

Поціновувачі восьми збірок поетичного слова авторки відзначили суголосність нашому непростому часові, що яскраво виринає у віршах громадянської лірики. Силаботонічне віршування, якому автор віддає перевагу в своєму творчому доробку, моральність у ставленні до слова – все це прочитується в кожному рядку поетеси.

Ганна Іванівна читала свої твори, що ніби виткані з народних джерел. Українські символи у віршах постають молитовно-величними, Батьківщина – незламно-героїчною. Ії поетичні збірки об’єднує вірші написані російською та українською мовами. Спільна риса – надзвичайна співучість, особлива мелодійність. Ганна Король вміло володіє словом. Наповнюючи його світлою енергетикою власного серця. Більшість творів поетеса написала від першої особи. Це створює атмосферу особливої довіри до автора. Тонка лірика вдало поєднує витонченість поетичних рядків, дух сповіді, палкого кохання та безмежної віри. Твори Ганни Іванівни, якою б мовою не були написані, знайдуть своїх прихильників, бо людська душа завжди прагне до світла. Власний стиль, надзвичайно вишукана рима, окриленість та народність – від землі і води. То ж слухачі мали змогу черпати з них наснагу, дивуватися силі слова і благословляти Талант, що малює щастя, до якого вони мали змогу доторкнутись.

Ганна Король презентувала присутнім на зустрічі читачам нову поетичну збірку – «На ранковій зорі», що народилася в грудні минулого року. Автор і на її сторінках лишалася вірною сповідальності та щирості, з якими йде до читача. Це не перша зустріч з поетесою саме в нашій бібліотеці. Ми маємо повну добірку її творів та завжди раді бачити і на поетичних зустрічах, і в дні презентації майбутніх книг автора.

Зустріч з поетесою пройшла в теплій, дружній та навіть довірливій атмосфері. На її адресу пролунали слова подяки від працівників бібліотеки, що організували захід, а також від учасників дійства – читачів та прихильників поетичного слова. В дарунок – букети квітів, а ще – побажання нових зустрічей з поетесою та її поезією.

Про Ганну Король

Ганна Король (Бабич) – журналіст і поетеса. Народилася в селі Біловежі Бахмацького району Чернігівської області. Її талант яскраво засяяв на благодатній до творчих людей землі Півдня.

За освітою – педагог (Прилуцьке педучилище та Миколаївський державний педагогічний університет – факультет української філології).

Довгий час працювала на освітянській ниві: учитель музики, початкових класів, викладач української мови і літератури. Була визнана в своїй галузі як переможець творчого конкурсу та кращий учитель року. Творчо працювала на посаді заступника директора однієї із загальноосвітніх шкіл Миколаєва.

Покликання перемогло: Ганна вже понад два десятиліття тісно поєднує свою долю з журналістикою, є членом Національної Спілки письменників та Національної Спілки журналістів України, входить до складу бюро Миколаївської обласної спілки журналістів. Неодноразово отримувала визнання на ниві журналістики, в тому числі – в номінації «Золоте перо». Але найвищою нагородою Ганна вважає можливість з поетичним словом іти до шанувальників її таланту.

Доробок поетеси – декілька збірок: «З любові», «Намалюю щастя/Нарисую счастье», «Чорнобривці», «Сповідь білих троянд», «Любов із присмаком ожин», «Вір мені», «Осінній блюз».

Літературне об’єднання «Стапель» неодноразово друкувало її твори в своїх поетичних альманах.

Поетеса є автором пісень, адже її вірші надзвичайно мелодійні та музично натхненні.

Чергова збірка віршів — поетичний вернісаж «На ранковій зорі» — є ще одним підтвердженням незмінного курсу сповідальності та вишуканості в простоті, з якими автор іде до свого читача.

Твори, що ввійшли в поетичну збірку «На ранковій зорі» (2016 рік)

Пройшли часи Гомера, Одісеї,
І зникла тінь «заїжджених» Елад.
А що взамін? Дволикі фарисеї
Та спалений дотла едемський сад.
Вже й солов’ї закумкали, мов жаби,
А спориші — родина колючкам,
І замість яблунь — сухожилі граби,
І не пасують коні «мужикам».
Їм обладунки затісні, ворожі:
У кварту з пивом дмуть собі бульки!
На щось аморфне та незріле схожі
Дрібні, як мильна булька, ,,мужики».
А ми заклякли у добу трикляту,
Час фарисейства обнулив народ.
В нас відбирають долю, рідну хату!
Так мовчимо ж, води набравши в рот.
Чи заговоримо? Якби ж не пізно!
Чи злетимо орлами над поля,
Над селами, де колисалась пісня,
Де й досі обертається земля?
Ми прийдем не рабами, ще до смерті,
Іще до скону віку проречем:
— Не маєм права зламані померти,
Допоки світу Божого — живем!
І не складаєм руки, не схиляєм
Перед добою кари — голови,
А на порозі — кровожерний Каїн,
А в безнадії — стомлені волхви.
Мов сирота, іде Вітчизна світом:
В облізлій свиті, сива, босоніж.
Її терзають люто рідні діти,
До горла вже приклали гострий ніж.
Боюсь, що зникне, як колись Помпея,
Що не пробачить, в мареві  зника,
Чи втішать нас руїни Колізею
На українських диво — рушниках?
У Забуття, за Рубікон триклятий
Вітчизна піде. Звідти хто ж верта?
Заброди ходять — понтії пілати,
І косять долі, як в жнива — жита.
А проти них – Гомера «Ілліада»,
А за народ — Кобзар та «Заповіт»,
І та земля, де сплюндрували правду,
І в безнадії — очманілий світ.

-«»-

Засоромлений ранок

боїться виходить на люди,
Бо несе в собі подих

жагою поєднаних тіл.
І чи буде продовження,

чи неповернення буде,
Ще трима насолоду

скуйовджена стихла постіль.
Ранок навіть дихнути

боїться, зітхнути,
Крок зробити, щоб те

не розхлюпать, що є:
Почуттів, відчуттів та солодких

бажань незабутність,
Лиш за мить все це зникне,

бо день, білий день настає.

-«»-

Поете, будь! Як сила у зерні,
Так ти живеш у рідній стороні.
Ти бачиш те, чого не бачать інші,
Даруєш світло правди через вірші.
Тоді, коли люстрації й не снились,
Твоє перо, як меч, хоробро билось
З хапугами, злодюгами в погонах, —
Це ти тримаєш міцно оборону,
Це ти ведеш, це ти полки очолив!
Поете, будь! Нехай ти сивочолий,
Та незрадливий, справжній, достовірний.
Поете, будь молитвою, що з віри!
Читає вірш твій той, хто не любив
Колись рядки високі поетичні,
А ти в душі той вогник запалив,
Який людину в слові возвеличив.
Бо ти і сам — від Божого вогню,
Це не для тебе чадні смолоскипи.
Поете, будь! Лишайся день при дню,
Торкайся душ утаєних заглибин,
Бо там ховає зморене життя
Любов, натхнення, силу, що від неба.
Поете, будь! І хай роки летять
Красивим віком довгий час для тебе

-«»-

Годы, годы… Кто их сосчитает,
Горизонтов призрачную тень?
Для одних те годы — боль да  жалость,
Для других — лишь тёплая постель.
Приговором могут быть, наградой,
А ещё — надеждой и мечтой.
Могут годы показаться адом,
Если мимо них прошла любовь.
На виски нежнейший бросит иней
И блеснет надеждой новый день
Для того, кто жизнь свою осилит
И на миг не бросив скорби тень.
Годы, годы! В молодости нашей
Как они замедленно идут!
А сейчас — огромнейшею чашей
Все воспоминанья берегут.
Иногда бегут, но не  не догонят
То, что никогда не воротить,
И волнуясь, невзначай уронят
Памяти серебряную нить.

-«»-

Отцвела черемуха на небе,
Весело, красиво отцвела,
А сегодня утром белым снегом
Под ноги ковром вокруг легла.
Закружила солнце в нежном вальсе,
Обнималась пылко, без стыда,
Лепестков таинственное счастье
Волновало так, как никогда.
Цвет моей черемухи душистой,
Ты дурманишь, ты меня пьянишь,
И сегодня, выпав снегом чистым,
Свежестью своею молодишь.
Я не знаю, сколько белопенных
Лепестков навьюжила зима,
Но люблю её самозабвенно
За умение сводить с ума,
За метелиц пылкость в час заката,
За шальной небесный  хоровод,
За черемух нежную отраду,
Ту, что снегом лепестков идёт.