«Бути українцем у 21-м столітті –найвищий прояв патріотизму»

   Свої роздуми про себе, як про патріота України, розпочну з пояснення поняття «патріотизм». Це готовність іти на все в ім’я Батьківщини, зберігати національні особливості та традиції рідної країни, пишатися досягнення своєї країни. Я навіть вивела власну формулу цього поняття: патріотизм не галаслива піар-компанія, а щось душевне, можливо навіть глибоко особисте.

Коли краще через пісні.

Звернуся до пісні-роздуму «З чого починається Батьківщина?» (автори: В. Баснер — М. Матусовський), котра була одним з об’єднуючих моральних чинників народу СРСР. Зворушлива відповідь звучить щиро:

«Батьківщина починається з картинки в твоєму букварі, з пісні, котру співала нам мама, з того, що у будь-яких випробуваннях у нас нікому не відняти».

Банальні, але глибокі, святі речі, що, як подих, природно ввійшли до нашої свідомості. Так от, для мене патріотизм-це, насамперед, те, що у мене в душі.

У наш час безліч людей намагаються підтримати відродження давніх українських традицій. Зокрема, звертаються до пісених фольклорних джерел, творів відомих українських поетів покладених на музику. Як не пишатися співачкою Софією Ротару!? Або ж, до прикладу, музичний гурт «Один в каное» зі Львова. Не можу не виділити і українську рок-групу «Океан Ельзи». Вона має активну громадянську позицію, що близька мені: була душею на Майдані та виступала в гарячих точках Донбасу. До того ж соліст Вакарчук підтверджує її діяльністю волонтера. Пишаюся «океанами», намагаюся бути схожою на них. Однією «групою крові» з ними (за Віктором Цоєм) об’єднаний Кузьма Скрябін – співак- патріот. Я відношусь до тієї категорії людей, що стверджує, мовляв, аварія, в котрій він загинув 2 лютого 2015 року є підставою, бо за життя цей чоловік був палким патріотом. Прикро, що таких людей, грубо кажучи «прибирають», аби не виказували негативного ставлення до політиків і ситуації в Україні. То такий прояв патріотизму прекрасний, бо він по принципу: «Коли краще через пісні».

Але пісні піснями, а віддане власне життя за незалежність України, то прояв патріотизму найвищого ґатунку. Як тільки сурми позвали, чимало молодих людей без сумніву вирішили служити в АТО. Але є охочі піаритися на патріотизмі. Сумно! В Україні з’явилася мода на патріотизм. Багато хто, щиро одягає вишиванки (це красиво і патріотично), але ж є заклади, де змушують носити національний одяг, що ламає саму ідею органічного використання ошатного вбрання.

Величезна кількість молоді та дорослих в Україні користуються додатковою національною атрибутикою: вінки, сережки, ланцюжки з українською символікою. Є й такі, що важають, якщо вивісити державний прапор за своїм вікном, то автоматично стаєш патріотом. Це гра на публіку замість того, щоб йти та захищати Батьківщину від зовнішнього агресора.

Трохи «копну» історію

У 1687 році козаки підняли повстання, яке очолив Богдан Хмельницький. Запорізькі козаки і є справжніми носіями патріотизму як такого. Їх вчинки передалися через гени багатьом сьогоднішнім українцям.
Ми любимо Україну серцем, душею. Часом ввечері, сидячи в тиші, може на тлі все тих же генів предків, нам в голову приходять чудові вірші про Україну, її красу, багатства. Ми пишемо прозу, складаємо вірші, ось звідки, вважаю, порив захищати свою Батьківщину, свій шматочок землі.

Чому я почуваюся затишно на своїй милій земліі?

На чужині, як у зачиненій клітці, замкнутому просторі. Адже вільно жити і вільно дихати я можу лише в демократичній, патріотично-налаштованій країні, в моїй Україні. І знову, переконана, справжній демократичний патріот може бути лише в душі. І тільки зараз, під час АТО, він зароджується чистим кришталем, а не проявами на «публіку».

Звичайно, можу помилятися, але те, що відбувся студентський Майдан (22 листопада 2013 – 22 лютого 2014) з гаслами: «Хочемо безвізовий режим з ЄС», не добре. Більшість вважає, що то вийшли патріоти, які хочуть зробити краще для своєї країни, але я так не думаю. З мого кута зору справжній патріот почне не з того, щоб за стилем життя Європа стала такою як моя Україна. Переконана, в першу чергу, необхідно нам зайнятися благоустроєм України. А розпочати, вважаю, з наведення ладу в школах, адже саме там зароджуються нові особистості. І те, чому та як навчатимуть дітей і поведе підростаюче покоління до істинної любові моєї України.

Патріотичне виховання буває різним. Мене дратує нав’язливе по типу: «Маєш захоплюватися тільки українською літературою, виступати лише з українським фольклором». Тоді діти виростають швидше націоналістами у гіршому сенсі цього слова, ніж патріотами. Такі «наставники» лишають права вибору, коли змушують відвідувати гуртки або ж уроки з духовної культури Україні, де невміло закликають до збереження цілісності країни, проводять не якісні уроки історії України, не пояснюють традицій.

Якщо говорити про позашкільне навчання, то, на мою думку, воно також має модернізуватися, тобто йти за молоддю, яка прагне змін. Наприклад, нещодавно два 13-річних хлопчики виграли квитки на «Євро-2016» і майстер-клас капітана «Барселони». В якійсь мірі це також можна назвати патріотизмом, чи то, пак, прагненням виграти, щоб їх країна могла пишатися ними. Однозначно цей факт працює на позитивний імідж України, а молоді люди підказують державним чиновникам, яких змін потребують.

Свідомий громадянин України цікавиться патріотизмом в політиці

Вважаю, що більшість державних діячів рекламують себе за рахунок патріотизму, виходять на люди справжніми українцями, змагаючись за місця в державних кріслах, галасують про те, щоб вони зробили для України, замість того, щоб брати і робити.

Або, наприклад, останній масовий прояв, на моє переконання, псевдо-патріотизму під час фарбування балок на мостах у кольори українського прапора. З одного боку люди, як могли, наближали до себе Україну. З іншого, як стверджують деякі ЗМІ, відповідальні мужі заробити чималі відсотки на фарбі за підвищеною ціною. «Патріотична» розмальовка будівель, машин, написи на білбордах, наклейки з вишивками на бамперах автомобілів прояв псевдо патріотизму. А справжні патріоти чистять і упорядковують Україну: влаштовують суботники, висаджують дерева, прибирають сміття, недопалки, перефарбовують зебри на перехрестях. І я таких бачу та пишаюся ними та тим, що я серед них.

Про патріотизм в школах і дошкільних закладах. Мета нашої нової політики — впровадження патріотизму в душі українців і тому держава використовуває навчальні заклади як майданчик для відновлення патріотизму громадян України. І це працює. Ще до недавнього часу одна частина українців не знала української мови, а інша — не розуміла її. По селах розмовляли на так званому «суржику». Лише західна частина України зберегла первісну культуру. Та поволі ситуація міняється.

Що до Евромайдану. Його ідея, думаю, сама по собі вже є не патріотичною, бо виходить, що «патріоти» втікають зі своєї країни в ЄС? Звичайно, легше жити на всьому готовому, прибраному, ніж зайнятися своєю країною, щоб усі прагнули до України як до багатьох міст закордону.

Сьогоднішній патріотизм почався на тлі війни на Донбасі

Саме участь в бойових діях на сході України впевнено називають проявом патріотизму, адже там, не всі, але багато хто захищають Україну. Гинуть за неї.

А ось інший прояв «патріотизму». Переклади зарубіжних і російських кінофільмів та мультиплікаційних фільмів на українську мову. Україна загрузла в патріотизмі на публіку. З моєї точки зору коли патріотизм виставляють на показ, то пахне дволикістю цього внутрішнього почуття. Звичайно, є частина людей, яких змушують бути патріотами на публіку. Для мене є дивним примушувати когось стати патріотом…

Наведу і такий приклад нещирого патріотизму — поширювання творів Тараса Шевченка. Всюди почали його читати, показувати, хвалитися цим. Та вже той факт, що людина починає кричати на всі боки, що читає Кобзаря для мене вдаваність і не більше. Адже справжні інтелігенти (а українська нація саме така) за усіх часів читали та шанували генія, а не ідеалізували його. То, вважаю, на його фоні не варто піаритися. Література є своєрідним проявом патріотизму, а точніше, впевнена, не ті, хто читають, а ті хто її пишуть. Це по справжньому особливі люди. Творчі, одним словом. Ось два з них. Сергій Жадан — поет, прозаїк, перекладач. Юрій Андрухович, патріарх українського постмодернізму. Обидва автори мені, ну, дуже подобаються.

А дизайнери. Я іноді не розумію їхні ідеї, але, як кажуть, кожному своє. Найвідоміші дизайнери — Андре Тан, Вікторія Гресь. Художники тонко відчувають історичні епохи, дають можливість отримати від одягу чуттєву насолоду. Або ж Оксана Караванська, одна з найцікавіших представниць української моди. Входить в трійку кращих дизайнерів України. Її стиль стриманий і елегантний. То наші дизайнери- художники не гірші від закордонних, але повторюся, кожному своє.

Лише патріотично налаштований метець може показати на своїх творіннях Україну такою, яка вона є насправді. У картинах розкриє душу і сенс, в піснях викличе сльози, а вірш не викреслить з пам’яті.

Молодь України вважає, що розкол може нашкодити країні

І я поділяю думку справжніх патріотів, котрі не маючи зброї, стали на захист своєї Вітчизни, не підозрюючи, що насправді на них чекає. Жителі Західної України першими патріотично проявились в новій Україні. Саме звідти першими пішли молоді і старі захищати землю, спочатку від розколу, а потім і зовсім від зовнішньої агресії. Йшли за покликом серця, з благими намірами захистити Батьківщину, а їх, грубо кажучи, кинули. Є контрактники, яким після демобілізації обіцяли золоті гори, в результаті вони нічого не отримали. І шкода, що в Україні патріотизм прийшов на сльозах матерів, дружин і сестер, які втратили своїх рідних, а деякі чоловіки і своїх жінок в зоні АТО. Ось вони справжні патріоти, адже лише патріотично налаштована мати може відпустити свого сина на війну, вірячи, що своїм вчинком вона дає можливість жити іншим дітям в такій країні як Україна, а не в окремо взятих республіках, як того прагне зовнішній агресор. Ми все життя будемо тужити, що таку ціну доводиться платити за проявлений патріотизм, за свою честь, свободу духу.
Народ України ніколи не забуде хлопців, котрі стояли за Донецький аеропорт. Різниця з часом блокади Севастополя в часи Другої Світової війни декілька днів. 242 дні тривала оборона аеропорту, а точна цифра загиблих і поранених невідома досі. Вже ясно, що не один десяток людей брав участь в обороні. Ось це дійсно патріотизм, смерть в ім’я Батьківщини…

Раною в серці народу лишився коридор смерті під Іловайськом в серпні 2015 року. За даними військового прокурора Анатолія Матіоса під Іловайськом загинуло 366 бійців і 430 поранені. А вже в квітні нинішнього року Анатолій заявив, що загинуло 459 осіб, що підтверджено документально, адже ніхто не може точно відповісти на це питання. Або ж інформація приховується. Не забудемо ми Миколу Березового — чоловіка Народного депутата України Тетяни Чорновіл, котрий воював у батальйоні міліції спецпризначення «Азов». Загинув 10 серпня 2014 року, один з найбільш патріотично-налаштованих бійців, які йшли заради Батьківщини на такі жертви, щоб «звільнити» від агресорів, а не ради якогось зиску.

Тож збройний конфлікт на Донбасі став невгамовним болем для України на багато століть. Померлих більше ніж 9000 у зоні АТО, за даними опрелюдненими Владиславом Селезньовим, спікером Генерального штабу Збройних Сил України та Андріем Лисенком, українським журналістом .

А тепер про відродження мовної культури

Зараз в Україні пропагується національна мова – українська. Нова навчальна програма видається тільки українською мовою. Відкриваються гуртки з вивчення державної мови у палацах творчості, школах, гімназіях; відповідно створюються літературні гуртки, там вивчають українську поезію, поетів, письменників, розбирають і пишуть прозу, вірші. У дошкільних закладах додають години на мовний етикет, виховуючи пізнання кращих естетичних зразків мови і традицій народу.

Та, переконана, що патріотизм повинен служити найбільшою мотивацією до суспільної праці. Наприклад, прибирати двір (посадити дерево, квіти і тим прикрасити його) не обов’язково у вишиванці. Важливо йти за внутрішнім покликом. Все що ми робимо безкоштовно, допомагаємо комусь, це і є наш духовний стан, код нації, притаманний лише справжнім патріотам. Як показали події на сході нашої держави, патріоти є у нас у всіх ланках суспільства. Коли виникла потреба, то бізнесмени, наприклад, продавали власну справу і передавали в зону АТО все, що потрібно, а найбідніші версти населення жертвували чим могли .

З покоління в покоління передається любов до української землі, Відомо, що стародавні слов’яни вірили в силу різних оберегів. Як без вогню жити не можна, так і без води, землі. Це священне. Саме тому українська земля особлива частинка душі народу, частинка вічних народних традицій.

Таке поняття як національна свідомість формується з дитинства, адже справжній патріот, ніколи не скаже, щоб хтось з боку допоміг йому, у нього в голові закладено поняття, хто як не він повинен це зробити і стати на захист інтересів своєї держави. Я вважаю, що такий девіз має бути у кожного політика України, а сама політика повинна полягати не в піарі на тему: «Як я люблю свою Україну», а в захисті інтересів України на зовнішніх та внутрішніх ринках світових держав. Адже більшість європейців навіть не уявляють, що є така країна. Багато з них не зрозуміли, чому в Україні відбулися дві революції протягом 10-ти років, загинули сотні людей? Справжній прояв патріотизму повинен виявлятися в любові до держави і народу. Адже якою б не була морально та матеріально бідною держава, тільки ми, громадяни, справжні патріоти повинні поставити її на ноги, заявити про себе в світі. Ось це я і вважаю, буде масовим проявом патріотизму, а не всі ті потрясіння, що руйнують цілісність України і розділяють народ на ворожі табори.

Додам і про медиків-волонтерів. З мого кута зору ці люди є справжні патріоти Батьківщини. Вони, не боячись смерті, допомагали людям у зоні АТО. Під свистом куль над головою відомий лікар Ольга Богомолець виносила тіла поранених на Майдані, щоб врятувати їм життя. Не раз їй погрожували, але вона все одно продовжувала займатися волонтерством, дістаючи медикаменти і рятуючи життя громадян. Ось що означає справжній патріот своєї Батьківщини.

Пишаюся і волонтером Світланою Світличною. Вона мала напарника з Тернополя – Тараса Петрицина, члена Спілки журналістів України. Армену Нігояну, наприклад, орден «За заслуги» вручав Арсен Аваков. На Донбасі він врятував понад 800 життів. Був як на Майдані, в самий розпал, так і на війні в Донецькій області та Донецьку. Але на майдані були і нечесні лікарі, які крали медикаменти, призначені тяжко та середньо пораненим. Вилучали не тільки бинти і медикаменти, а й інструменти. А при потребі доводилося використовувати останнє знеболювальне та оперувати звичайними ножицями без дезінфекції. Мені навіть тяжко це коментувати. Сором! Та й годі!

Тепер до джерел патріотизму

Я повністю поділяю думку науковців про те, що творчі здібності дитини проявляються у дитячому садку. Ще на святкових ранках вона виступає з народними піснями. Педагоги дають волю творчості дитина. Вона малює небо, поле як бачить. Навколишні предмети пробуджують інтерес, користуючись цим можна виховувати творчі здібності, даючи вибір: використання казок, народних театральних постановок, прислів’їв, хороводів, приказок, пісень, коломийок, тощо. Все це джерела патріотизму. А тепер до старшої молоді. Значна її частина займається народними танцями. В наш час це один з найзапитаніших стилів хореографії.
Або ж кулінарія. Напрклад, запах справжнього українського борщу та смак сала — ні одна країна в світі не може похвалитися таким гастрономічним колоритом. Звичайно, у кожній країні є свої «народні» страви , але думаю, саме у нас найбагатша кухня. Це досить таки потрібна та прибуткова робота для справжніх патріотів, котрі знають смак справжньої української кухні.

Ліплення з полімерної глини не дуже поширене, але то народна цінність, це зараз є спеціальні машинки, а раніше ліпили тільки руками і виходило не гірше, ніж на спеціальних пристроях.

Дюди часто плутають націоналізм з патріотизмом

Спробую донести своє розуміння того, що таке націоналізм і в чому його різниця з патріотизмом. Мій висновок базується на роздумах після читання книг, періодики. Є чимало тлумачень націоналізму, але з них я виділила одне. Націоналізм – напрямок у політиці, в якому головний принцип: цінності нації, вірність їй і відторгнення інших груп людей зі спільними ознаками. Націоналізм тісно пов’язаний з патріотизмом, пов’язаний з захистом своєї нації, гордістю за державу, захистом духовних цінностей. Дивно вважати що нацисти і націоналісти це одне і теж. Нацисти вважають, що повинна існувати лише одна нація, а інші мають бути або підлеглими, у яких взагалі немає прав, або їх і зовсім не повинно бути. А націоналісти це коли українець підтримує українця, білорус підтримує білоруса і так далі.

Сьогоднішня влада, з мого кута зору, допускає націоналізм у всіх його проявах, схвалює. Так, нещодавно стався погром, а точніше підпал на телеканалі «Інтер». І ось цей та інші схожі випадки не роблять честі українському суспільству, а грають на руку агресорові. Я ще раз повторюю свій висновок до якого прийшла через читання, міркування, споглядання. Патріотизм, насамперед, має бути в душі, а наміри патріотично-налаштованих громадян-українців йти на творення, а не руйнувати мою рідну Україну. Патріотично налаштовані громадяни власними силами долучаються до відновлення міст, сіл, доріг. Саме в цьому і виражається різниця брехливих патріотів і щирих, які дійсно намагаються заради своєї Батьківщини. Справжні патріоти висаджують дерева для озеленення своєї рідної країни. Усіма способами борються з вирубкою лісу, а не заробляють на тому, щоб одних «прибрати» з бізнесу, а інших «смотрящих» поставити. Адже ліс-це одне з головних принад нашого багатого флорою держави.

Наприкінці, як висновок, хочу зауважити, що справжній патріотизм повинен зорієнтуватися на творення та не в будь-якому разі на руйнування.

Так усі геополітичні конфлікти мають вирішуватись мирними , м’якими перемовами — але не війною і на цьому фоні політики та олігархи не змогли б перевтілювати патріотизм в націоналізм.

Віолетта Антоненко,
вихованка гуртка «Школа журналістики»
ДЦ позашкільної роботи Корабельного району
м. Миколаєва.

Вересень, 2016 р.