«Водії фур бояться їхати в область. Економіка регіону – у дупі», - Ким про ситуацию на Николаевщине

«Экономика региона — в заднице», — так оценил текущую ситуацию в Николаевской области глава ОВА Виталий Ким в интервью изданию «Главком».

У якому зараз стані економіка області через ракетні удари по інфраструктурі та блокаду портів?

Економіка регіону – у дупі. Порти відрізані, міст вони розбомбили, відповідно, логістика порушена. Ми ж були дуже щільно пов’язані з Херсонською областю – бетон звідти поставляли, цеглу, томати, полуницю… Ми всім обмінювалися та співпрацювали, є підприємства, у яких два об’єкти у Херсоні, а два – тут. І вони одне без одного працювати не можуть.

До того ж, враховуючи близькість фронту, ризики для підприємців відповідні – заблоковані виплати по капітальному будівництву, виплати зарплат тощо. Тобто підприємства просто виживають, про те, аби розвиватися, взагалі не йдеться.

Миколаївщина – південний регіон, де діють великі аграрні холдинги, наприклад «Нібулон». Наскільки постраждала посівна кампанія та що відбувається з тими запасами аграрної продукції, які через блокування логістики неможливо вивезти?

За два тижні будуть збирати озимі, які посіяли восени. Всі аграрії, зокрема, й «Нібулон», знаходяться у такій же ситуації, що й інший бізнес, бо обслуговувати кредити зараз дуже важко. Всі ці кредити були зав’язані, в основному, на експорт. А зараз все стоїть, зокрема, і річковий транспорт, що працював на Дніпрі.

Залізничні шляхи, які зараз пошкоджені, були налаштовані привозити продукцію у порти. Переправити ті обсяги, які відвантажувалися через порти, на залізницю, дуже тяжко та проблемно. Вирішитися ця ситуація може тільки нашою перемогою і розблокуванням логістики у цілому. Звісно, можна витратити зараз час на ремонт моста та відновлення сполучення, але одна ракета з того боку – і знову нічого не працюватиме.

Наскільки швидко відновлюється інфраструктура після цих ракетних ударів?

Є людський фактор: водії фур просто бояться їхати у Миколаївську область, навіть у безпечні райони. Не хочуть ризикувати. Це додатково обмежує наші можливості у логістиці. Ми вирішуємо ці питання, але все йде тяжко. Окрім того, у нас же людей призивають на війну – тих же механіків, які б згодилися у сільському господарстві. Рахуємо на пальцях техніку у господарствах, бо її теж вилучають для бойових дій.

Зараз логістика порушена майже у всіх регіонах. Чого не вистачає саме Миколаєвщині?

Снарядів нам не вистачає, решта – дрібниці.

Снаряди-снарядами, але йдеться і про життя цивільного населення. Майже половина мешканців виїхали з Миколаєва і зрозуміло, що зараз не треба витрачати ресурси для забезпечення регіону, наприклад, харчами, як до війни.

Давайте за класикою: людям не вистачає грошей, бо нема роботи. Були б гроші, а товари знайдуться.

Товарів у нас вистачає, звісно, за мірками воєнного часу. Люди виживають, живуть скромніше, про курортний сезон теж взагалі не йдеться. Але продукти є, гуманітарна допомога розвозиться і ми так можемо довго жити. Проте не хочемо. Ми хочемо швидше завершити цю війну.

Який рівень безробіття в області і які сфери найбільш постраждали?

Найбільше – сектор, пов’язаний з малим бізнесом. Великі підприємства також урізають свої штати, бюджетників ми намагаємось тягнути, є люди, які тільки дві третини зарплати отримують. Глобально у всіх доходи впали, відповідно і попит на товари впав.

Що з криміногенною обстановкою? Бо, з одного боку, у людей стало менше коштів і вони мають їх десь шукати, іноді не дуже законно, а з іншого – наприклад, у столиці після 24 лютого фіксувалось на порядок менше злочинів.

Як би вам це правильніше сказати: ми всіх показово правильно виховали. У нас є спортивні хлопці, плюс створена обласна варта, і ми демонстрували ще у перші дні, що ми робимо з мародерами. Всі зрозуміли, що під час війни краще поводити себе добре. Тому у нас, тьху-тьху, все у порядку з криміногенною обстановкою, показники навіть поліпшились.

Ви та мер Миколаєва Олександр Сенкевич закликали мирних жителів поки не повертатися. Цей заклик досі актуальний? Загалом зараз багато місцевих повертається, що можна оцінити за непрямими ознаками (дані мобільних операторів, кількість сміття)?

Порада не повертатися актуальна досі. Вона пов’язана із тим, що протягом двох тижнів йдуть обстріли артилерійськими системами. Вони більш небезпечні, ніж «смерчі» і «гради». У нас довгий час не було вбитих. Половина жертв через те, що люди близько до вікон підходили чи підіймали снаряд, що не розірвався.

Але люди повертаються незалежно від того, що загроза збільшилася. З різних причин: сумують за родиною, нема грошей, все набридло, сусіди кажуть, що вже нема нічого страшного… Наскільки це масово відбувається, ми побачимо десь з лагом у місяць.

За якими ознаками ви робите висновок, що люди повертаються?

За кількістю людей, машин на вулицях.

Якою буде доля Миколаївського глиноземного заводу, що належить російському олігарху Олегу Дерипасці, який потрапив під санкції? Чи його націоналізують?

Це рішення ухвалюватиме РНБО. Там, на цьому заводі, працюють сім тисяч наших людей, які досі отримують зарплату. На мою думку, цей завод перебуває у певній ланці виробництва і сам по собі не може створювати додаткову вартість. Якщо його націоналізувати, він просто піде під ніж. Зараз завод обслуговує шламові поля, качає для нас воду, але не працює. Виплачують зарплату людям із запасів, але це ненадовго.

Чи ви бачите в області потенційних колаборантів, на кшталт Володимира Сальдо у Херсоні?

Бачу, але ж їх не можна розстрілювати без суду та слідства. Ми їх вираховуємо, з багатьма працюють спецслужби. Але тим потенційним колаборантам, які наразі не порушують закон і не підтримують зв’язків з росіянами, нічого зробити не можна. Тих, що підтримують, ми ловимо.

З яких кіл ці люди, з яких політичних сил?

Це – люди з політичної сили під…сів. Їм не є важливою країна, для них важлива соціальна сходинка.

Тобто вони просто сидять і чекають?

Я би не сказав, що чекають. Просто завжди знайдеться якийсь двірник, який захоче щось очолити. Серед миколаївської еліти, яка має якесь розуміння того, що відбувається, таких нема.

А як, до речі, місцева еліта відреагувала на всі ці події?

Частина поїхала, частина допомагає армії. Все неоднорідно, але на 90% всі об’єдналися і працюють на нашу перемогу. Навіть ті, від кого цього не очікували, чесно зняли шапки і визнали, що були дурнями і все зрозуміли.

Наскільки активні зараз в області диверсійні групи?

Думаю, росіяни у кошмарних снах бачать, як заходять диверсійними групами у тил України. Їх же на кожному стовпі із задоволенням розвішуватимуть.

Можливо, є якісь сплячі групи для якихось точкових суперсекретних завдань, але їх мало і для них нема перспективи. В основному, диверсійні групи – це якісь недалекі люди, які у силу свого світогляду якось допомагають ворогу. Але це не системна історія, наша розвідка працює на порядок краще.

Ви є дуже медійним керівником області і одним з тих представників влади, які своїми дописами і виступами підіймають бойовий дух українців. Як ви вважаєте, чи може влада у воєнний час подавати інформацію, щось прикрасивши чи навіть перекрутивши?

Якщо пам’ятати, що пропаганда – невід’ємна частина війни, треба давати ту інформацію, яка призведе до найбільшого результату і наблизить до цілі. Я якраз вважаю, що комунікацію не треба використовувати, аби попіаритися. Я б за такий піар на крові розстрілював.