"Вітовські товченики" перемогли в Міжнародному культурно-соціальному проєкті

Страва вітовських рибалок стала преможнецею міжнародного проєкту: мова йде про товченики, які готуються з тюльки. Про премогу повідомила голова експертної ради з питань нематеріально культурної спадщини Вітовщини Наталя Феник:

«Автентичний смак Вітовщини: «Вітовські товченики» перемогли в міжнародному культурно-соціальному проєкті «Таємниці України для тебе». Похвалитися оригінальною автентичною стравою нині може чи не кожна громада на Миколаївщині. Та й місцеві продукти зараз стають найпопулярнішими, бо вони є неабияким інструментом для розвитку туризму, економіки та підвищення престижу регіону загалом. Достатньо згадати у нас на Вітовщині про тюльку, яка так чи інакше асоціюється з певною територією Миколаївщини, з групою рибалок та місцевими стравами, що вже внесені до місцевого та обласного реєстрів нематеріальної культурної спадщини.

Гадаю, що мало хто з місцевих жителів нашого регіону (колишньої Вітовки) знає про походження страв, або про дивні їх назви, але те, що готують місцеві ґаздині, чи не найкраще відображає кухню, якою була багато років тому. Страви вітовських рибалок й досі тут готують, бо люди звикли, що так має бути. Особливих рибних страв, які дійшли до наших днів у традиційній кухні Вітовщини не дуже багато, однак вони випробувані часом та найбільш улюблені корінними жителями…

Тож, вже перші туристи, що відвідують нашу історичну місцевість, завдяки проєкту «Гастрономічна Вітовщина», будуть мати змогу скуштувати і товченики по-вітовськи, і вітовську юшку, і тюльку насторчак!..

ТРОХИ ІСТОРІЇ: Вітовські товченики відрізняються від полтавських товчеників рецептурою та способом приготування. Однак не згадати про полтавське походження страви ми не могли. Річ у тім, що у Вітовському та сусідніх районах проживають нащадки переселенців з Полтавщини. Поселенцями з Полтавщини були переважно козаки, документальні згадки про яких датуються серединою та другою половиною 18 ст., коли згадується село Кисляківка (нині — с. Лимани). На цвинтарі колишнього села Лупарева балка (нині — с. Лупареве) дотепер збереглася могила козака Якова Сутули, вихідця із Золотоніського повіту Полтавської губернії, похованого у 1838 році.

На нашу думку, саме з вихідцями з Полтавщини товченики могли потрапити на Вітовщину. Ймовірно, під впливом місцевої кухні (у першу чергу, рибальської) до складу товчеників додалися звичні рибальські продукти, найперше тюлька.

Існує ще версія походження цього кулінарного шедевра, лише на перший погляд простого — рецепт походить з початку XIX століття від дружини одного з козаків, адже риба для козаків була «другим хлібом», яку щедро постачала річка Бог. Рибу сушили, в’ялили, смажили, варили та запікали. Суть легенди пpиблизнo тaкa: Було це напередодні Різдва. Козак із Карпівки (нині Калинівка) їxaв чумацьким шляхом чepeз зимівник Павла Бойка (неподалік Вітовки) до Станіслава, де перебував писар Прогноївської паланки (можливо, там була канцелярія) залагодити деякі важливі питання. Дорога була далека, і вже вечоріло. Тому козак наш Карпо Гостроверх звернув праворуч від чумацького шляху до зимівника біля Павлової Балки. Карпові довелося заночувати у кума Павла, а кума як гарна господиня запропонувала повечеряти, подавши до столу товченики із тюльки на подушці із картоплі. Страва козакові дуже cпoдoбaлаcя, і з того часу рецепт у нашому вітовському краї зaкpіпивcя.

Технологію приготування товчеників могли передати населенню нашого краю і чумаки. Згідно карти Томілова «Течії рік Дніпра і Буга» за 1775 рік (як і понад десятка карт інших історичнів періодів), чумацький шлях пролягав з Брацлавщини (нинішня Вінничи) до Криму лівим берегом річки Буг (починаючи з півострова, де згодом виник Миколаїв), далі біля зимівника Павла Бойка, через Вітовку (Богоявленськ), через Кислякову балку (нині — село Лимани), на Лупареву балку (нині — село Лупареве) і вздовж берега Лиману на Станіслав, далі на Таванський перевіз, Кизи Кермен і на Крим. Чумацький шлях пролягав біля рибних заводів, які майже до кінця ХVIII ст. належали Запорозьким козакам. Отже, значна частина чумацького шляху пролягала землями, які нині складають терени Вітовщини.

Тож, розташування вітовських земель на перетині різних важливих торгівельних шляхів сприяло обміну та появі різноманітних нових продуктів та рецептів їх приготування.

Припускаємо, що, окрім питомо української кухні, до спадку населення Вітовки потрапляли елементи культури та способу життя сусідніх народів (греків, турків, литовців), які могли вплинули на формування своєрідної вітовської кухні…»