Від Вітовки до Богоявленська

 І частина «НАРИСУ З ІСТОРІЇ міста Жовтневе». Автор: Валентин Касьяновский

Початок історії міста Жовтневе знаходиться в глибині століть. За посвідченням грецького історика Геродота, відвідавшого ці місця у Vст. до н.е., тут проживало скіфське плем’я каллепідів, втягнутих, починаючи з VIст. до н.е., в бурні зносини з стародавнім грецьким світом, форпостом, яким в Північному Причорномор’ї була Ольвія — грецька колонія, яка потім загинула в наслідку кризи рабовласницького античного світу в IVст. до н.е.

Корінними жителями степів по річці Південний Буг згодом були слов’яни, які в VI—VIIстоліттях нам відомі під назвою антів, а в VIIIст. до н.е. — уличів.

В ІХ-Х століттях причорноморські степи стають ареною боротьби слов’ян з печенігами, половцями, а з VIIIст. — татаро-монголами. Боротьба слов’янського народу з татаро-монголами явилась початковим моментом у відродження населення на лівому березі Південно-Бузького лиману на 46º52‘ п.ш. та 32º с.д., де було засноване село Вітовтово, за наказом литовського князя Вітовта і була заснована таможня для торгівлі з татаро-монголами.

Населяли Вітовтово, або як її називали місцеві жителі — Вітовку, слов’яни, основним заняттям яких було рибальство. Землеробство існувало в невеликих розмірах внаслідок частих набігів татар.

Турецько-татарські напади зустрічали слабку відсіч з боку польсько-литовського уряду. Внаслідок цього землі Північного Причорномор’я, в тому числі й с. Вітовка, були захоплені в кінці XVстоліття військами кримського хана Менглі-Гирея — вассала турецького султана, а слов’янські народи підпали під татаро-турецьке іго. Так границі Литовської та Російської держав були відсутні на північ, а Причорноморський степ став турецько-татарським володіння. На цей період припадає будівництво фонтану в с. Вітовка, який зберігся до цього часу (парк «Молодежный» — ред.). Будували його місцеві жителі під керівництвом та наглядом турецьких спеціалістів.

Внаслідок перемоги російських військ в період російсько-турецької війни 1768-1774 рр. по умовах Кучук-Кайнардийського миру Росії були повернуті землі між річками Дніпро та Південний Буг і с. Вітовка була назавжди звільнена від іноземного рабства.

Відвойовані землі царський уряд роздавав російським та українським поміщикам, чиновникам та офіцерам. Поряд з урядовою колонізацією проводилась і поміщицька колонізація. Поміщики вивозили в свої нові володіння кріпаків з інших районів Росії. Землі навколо с. Вітовка дістались поміщикам Балабанову (см.»Исторя Балабановки»), Спаському, Контакузелу, Остерману, Устинову, Ржевському, Рум’янцеву.

Сама Вітовка була “дана” (звідси “дача” поміщику Демському, який перевіз 37 сімей своїх кріпаків, побудував 26 будинків і власний дім). Дуже багато поселялось тут біглих селян. Подальша історія с. Вітовки пов’язана із заснуванням у 1789 році м. Миколаєва та його розвитком, який знаходився в 12 кілометрах на північ від с. Вітовка.

Коли почалась війна 1787-1791 рр. між Росією та Туреччиною, землі у поміщика Демського відібрали, його разом з селянами виселили, а Вітовка попала в прифронтову смугу.

29 червня 1788 р. Потьомкін підписав документ Фалеєву “… в селі Вітовці спорудити казарми та госпіталь…”, в якому працював російський вчений доктор медичних наук Данило Самойлович.

В період штурму фортеці Очаків та під час боїв на Кінбурзькій косі, крім госпіталю в Вітовці був лазарет, в якому містились поранені, а також була збудована переправа на правий берег.

В селі в цей час квартирувались частини запасного Егерського батальйону і було відкрите училище для навчання навігації. В Вітовці знаходилась штаб-квартира віце-адмірала Мордвінова у будинку Потьомкіна. Але Мордвінов був тут недовго, так як Потьомкін звільнив його в 1788 р. за бездіяльність. Перший наглядач Вітовки був поручик Гребницький.

27 серпня 1789 р. с. Вітовка перейменована Потьомкіним в с. Богоявленськ.

“Фаброву дачу іменувати Спаськ, а Вітовку Богоявленськ” — писав Потьомкін Фалеєву.