Степові криниці Вітовщини: недалеко від Миколаєва є унікальні древні колодязі

Не так давно ми розповідали про Троїцький колодязь, який лежить на північ від Миколаєва, у Вітовському районі. Сьогодні ми перенесемо читачів на крайній південь Вітовщини, на межу Херсонської та Миколаївської областей. Саме там, за 6 км від села Лупареве, у лощині стоїть шахтовий колодязь «Пилипиха». Розповідає історик з Корабельного району міста Миколаєва Віктор Мних:

Колодязь «ПИЛИПИХА».
Таку назву криниця отримала від назви хутора, який колись стояв на цьому місці. За переказами старожилів села Лупаревого, (які знають цю розповідь від своїх дідів), історія колодязя сягає початку 20 століття.

«На цьому місці стояв хутір коваля Пилипа, який помер, і господарювала на ньому його вдова. Ім’я цієї жінки історія не зберегла, бо всі називали її Пилипихою, тобто, дружиною Пилипа. Так назва і прижилася, а коли у 30-х роках більшовиками були понищені хутори, «Пилипихою» стали називати колодязь у полі.

Колишній хутір стояв на початку Вовчої балки, яка тягнулася на понад 10 кілометрів, до лівого берега Бузького лиману. Окрім «Пилипихи», вздовж Вовчої балки стояло (увага) ще 13 хуторів. У 30-х роках з них не залишилося жодного…», — йдеться у повідомленні Віктора Мниха в соцмережі «Фейсбук».

Минулої весни краєзнавці дослідили криницю «Пилипиха» і виявили, що глибина гідроспоруди сягає 32 метри, а стовб води — 6 метрів.

Читайте також:
За один підйом – 100 літрів води:
на Вітовщині збереглася турецька степова криниця

А в суботу, 11 квітня 2020 року, шанувальники історії рідного краю здійснили ще одну краєзнавчу поїздку. На східній околиці села Прибузького стоїть унікальний шахтовий колодязь. Його унікальність полягає у тому, що він найкраще зберігся з усіх нам відомих криниць Вітовщини.

«Між «биками» (кам’яними опорами) стоять дві металевих поперечини із закріпленими на них коліщатами для опускання до шахти мотузки з діжками. Особливістю цієї споруду є збережений третій «бик» — кам’яна опора. Зазвичай всі колодязі, біля яких встановлювали кирати, мали третю опору. Киратом називали дерев’яний механізм циліндричної форми, за допомогою якого піднімали воду. Кират приводився у рух конем.

Коли був збудований цей колодязь, нам поки невідомо. З офіційної інформації ми знаємо, що до 1930 року на місці сучасного села існував хутір. На хуторі мешкало 30 осіб, і належав від до села Пузирі. Капітальних будівель (хат) на хуторі не було, люди жили у землянках. Хутір був 1-м відділком колгоспу імені Косіора. Після 1930 р. хутір став частиною радгоспу імені Андре Марті.

Слід з’ясувати, що існувало на цьому місці в кінці 19 століття, і чи існувало взагалі. Отже, ще однією «унікальністю» цієї гідроспоруди є те, що нам про неї нічого не відомо. Однак це тимчасово.

Але це не єдиний колодязь у Прибузькому. Минулого року ми записали відео із місцевою мешканкою. Бабця похилого віку нам розповіла, що на західній околиці села є ще один такий самий колодязь, але без наземних споруд, лише шахта», — розповідає Віктор Мних.