Загін повсталих богоявленців на тачанках почав наступ на Миколаїв. Відтоді минуло майже 100 років

27 квітня 2019 року спливає рівно 99 років від дня початку першого Богоявленського повстання.

З самого початку становлення більшовицького режиму в Богоявленському, як і в цілому в Україні, основною метою нової більшовицької влади було вилучення продовольчих ресурсів у місцевого населення. Одним з найперших рішень ревкому було проведення продрозкладки у Богоявленському (сучасна територія Корабельного району міста Миколаєва — прим. ред.). Таке рішення обурило селян, почалися заклики до повстання. Тож, місцева більшовицька влада вирішила діяти на упередження. Щоб уникнути повстання, 26 квітня 1920 року ГПУ взяло у заручники десяток членів родин активних учасників антибільшовицької агітації та відправили їх до Миколаївської в’язниці. Жорсткі дії більшовиків щодо селян прискорили повстання — реакція селян була миттєвою.

Перший бій:

Наступного дня (27 квітня), щоб визволити заручників, загін повсталих богоявленців на тачанках почав наступ на Миколаїв. Повстанський загін вступив у бій з більшовиками біля села Широка Балка, бій тривав до пізнього вечора. Будучи не в змозі зупинити просування повстанців, вранці 28 квітня проти селянського загону більшовики вислали бронепотяг із загоном червоноармійців під командуванням А.Г. Сидорова. Бронепотяг рушив з Миколаєва, зупинився на станції Кульбакине і почав обстріл селища Богоявленського з гармат.

Лише після варварського обстрілу селянських хат, коли селяни кинулися до своїх будинків рятувати своїх дітей, більшовикам вдалося зупинити наступ. Повстання було жорстоко придушене, а селяни пограбовані. Продрозкладку (грабунок) було виконано на 100 %. Окрім того, були обкладені продрозкладкою рибалки і власники усіх млинів Богоявленська, а також усі сади були конфісковані у власників. Про масштаби повстання можна судити за кількістю вилученої у повстанців зброї — це майже дві сотні рушниць та револьверів. Крім заможних селян у повстанні брали участь як середняки, так і незаможні селяни.

Перебіг подій:

Проте більшовики з перемоги не довго раділи. Вже 20 червня 1920 року у Богоявленському спалахнуло нове повстання, яке охопило не лише Богоявленське але й Богоявленську, Вавіловську та Кисляківську волості (с. Кисляківка — тепер с. Лимани Вітовського району).

Партизанський загін у складі тридцяти повстанців озброєних гвинтівками, револьверами та бомбами — захопив виконком. Повстанці заарештували волосного комісара Соколова, члена ревкому С. Могилевця та інших.

Селяни вдарили на сполох, скликали загальний сільський схід і закликали до повстання. Лише у Богоявленському до загону приєдналися шістьдесят осіб, загоном повстанців керував колишній офіцер А.М. Таланов. Також до повсталих приєдналися селяни з Олександрівки, Станіслава, Кисляківки, Цареводар (нині с.Правдине Херсонської обл) та ближніх хуторів. Вже наступного дня на придушення повстання були кинуті частини Херсонської групи військ червоної Армії, моряки Усть-Дніпровської флотилії та загони міліції.

Врешті і друге повстання селян було жорстоко придушене. Знову почалися розстріли та масові арешти мешканців Богоявленського, з домашніх господарств повсталих конфісковано 20 000 пудів хліба. Згодом заарештовано ще 18 селян і також конфісковано 10 000 пудів зерна. Та попри репресії більшовикам не вдалося цілковито знищити повстанців, частина загону змогла вирватись з оточення.

Невдовзі з уцілілих повстанців Зіновій Романович Жадік створив новий загін, котрим (за офіційною версією) командував колишній царський офіцер, повний георгієвський кавалер, місцевий мешканець Тихон Семенович (Авксентійович) Дикас (Дикасов). Новостворений загін ще більше року вів партизанську боротьбу проти більшовицької влади на Миколаївщині та Херсонщині.

Повстанці активно використовували таємні катакомби та давні тунелі під Богоявленським, знання місцевості часто допомагало уникати погоні. За розповідями старожилів в одному з дворів на розі сучасної вул. Торгової та просп. Богоявленського стояв хлів із в’їздом у підземелля. Тачанка в’їзджала в тунель і виїздила біля річки, аж за півтора кілометра від двору.

Люди чинили опір грабіжним червоним продзагонам як могли, захищали свій хліб на насіння майбутнього врожаю. Були численні жертви серед мирного населення. Арештованих відправляли до херсонської в’язниці, багатьох було закатовано.

Подальша доля більшості організаторів повстання наразі невідома. Відома лише доля Т.С. Дикасова, якого було розстріляно у 1938 році але не за участь у богоявленському повстанні а за фальсифікованим звинуваченням про ніби-то його участь у спілці колишніх царських офіцерів. Реабілітований посмертно у 1956 році.

Наслідки повстання:

Влада вдавалася до репресивних заходів, за селянами встановлюється цілковитий контроль, щоб запобігти новим повстанням у Богоявленському та його околицях, до селища направили 52-гу дивізію ЧА. У Богоявленському розташувалися частини 465 — го стрілецького полку 155-ї стрілецької бригади.

Читаємо архівні документи того часу: 4 серпня 1920 року Богоявленський волкомітет ухвалив постанови:

— «Створити комісію з м’ясної розверстки на чолі з Андреєвим І.І.«

На черговому пленарному засіданні ради 27 липня 1920 року ухвалено ряд постанов:

— » Надати допомогу Червоній армії, викосити 40 десятин на сіно в Кисляківській волості, мобілізувати для цього 30 жниварок і до них робітників». Реквізиції, «розкуркулення», конфіскація коней і возів для потреб червоної армії остаточно підірвали господарський потенціал села.

Богоявленський виконком 9 вересня 1920 р створив три комісії з виконання продрозверстки, до комісії увійшло 9 осіб, очолювали комісії члени виконкому П.В.Чмирков ,В.А. Нікітін, І.С. Римбалович. Так з 1 по 7 листопада продрозверстку у Богоявленському було виконано лише на 44,46 %, з 23 по 30 грудня на 66 ,16 %.

Читаємо протокол повітової ради від 26 березня 1921 року;

— “Для охорони селян, що виїзджають у степ для роботи, командир 52 –ї дивізії наказав виділити три загони в кількості 25 бійців на весь період весняної посівної кампанії. Перший загін розмістити на Орлових хуторах, біля Яблуновського, другий — на Григорівці, третій – на хуторі Андрієвських. Розквартирувати загони на Пузирях».

Результат не змусив себе довго чекати 1921 року розпочався голод, селяни не мали чим засіяти поля.

Лише за офіційними підрахунками голод забрав понад 2000 життів селян. Якщо взяти до уваги що у селищі мешкало 10460 осіб то 2000 померлих від голоду складало п’яту частину населення. Радянська влада, котра пограбувала восени селян — власне прирікла їх на голодну смерть. Сотні голодних Богоявленських сиріт були відправлені до дитбудинків.

За даними перепису 1926 року в Богоявленську мешкало 7177 осіб, з них українців – 7038, росіян — 95, поляків – 2, євреїв – 20, білорусів – 15 , молдаван – 2. Як бачимо за п’ять років населення Богоявленського зменшилося на 3343 особи. Богоявленське в перші роки колективізації було найгіршим пунктом у районі з колективізації. Навіть через вісім років, (за даними на 15 жовтня 1929 р) з 1559 селянських господарств Богоявленського лише 85 входили до колгоспу.

Висновки:

Люди категорично не хотіли вступати в колгоспи. Але йшла агітація, тиск, залякування, репресії і поступово всі товариства спільної обробки землі — артілі, почали вливатися у колгоспи. Усуспільнивши селянські господарства держава отримала повний контроль над продовольчими ресурсами, що дозволило комуністичній владі врешті організувати голодомор — геноцид 1932-1933 рр . У рамках декомунізації в Корабельному районі один з провулків на околиці назвали на честь Богоявленського повстання.

Джерела:

1. Снитко и Касьяновський, » Богоявленськ та його околиці «, Сімферополь , вид . «Таврида» 2012 р., стор.131- 143.
2. Свідчення старожилів.

Віктор Мних