Дар’я Безрученко: "Як розмалювати чорний квадрат апатії"
Боротьба з творчою кризою.
Як розмалювати чорний квадрат апатії
або
Чому спосіб Бермана (персонаж новели О.Генрі «Останній листок») не діє в реальному світі
(Опитування)
Творча криза приходить як раптова злива наприкінці лютого. Ще вчора ти задоволено витягав з шафи нове весняне пальто, адже +15 градусів на термометрі дозволяли тобі зробити це без жодного докору сумління. І ось зараз ти сидиш на дивані по-мусульманськи закутаний в ковдру з чашкою гарячого чаю, понуро слухаєш звуки дощу за вікном та усвідомлюєш, що новим речам ще невідомо скільки пилитися в темній шафі – така їхня доля.
Приблизно так я відчувала себе протягом останнього часу. Ось я займаюся улюбленою справою, намагаючись не розплескати краплинки натхнення, що било ключем через краї переповненої чаші, а потім… Пустка. Щоразу, сідаючи перед чистою сторінкою розкритого блокноту, а частіше – перед монітором комп’ютера та своїм вірним другом Вордом, я поринала в глибини своєї свідомості і знаходила там… аж нічого.
Пам’ятаєте картинку з відомим мультперсонажем Гомером Сімпсоном, в голові якого замість мозку сиділа мавпа, що грала на тарілках? Так от в хвилини найбільшого свого отупіння я заздрила Гомеру, адже в його макітрі є хоча б тваринка! А в мене – чорний квадрат Малевича. Китайці кажуть, що неможливо знайти чорну кішку в чорній кімнаті – особливо, якщо її там нема. Але у людей все трохи складніше – їхній хитромудрий механізм не терпить вакууму, інакше створіння просто загине.
А так іноді хочеться сказати «Все. Зупинка. Я порожня.» і з чистою совістю дати собі перерву. Але, як я вже сказала, за моєю теорією це неможливо фізично, тож черв’як сумління починає нав’язливо точити мої нутрощі щоразу після невдалої спроби «взятися за розум». І я починаю безпомічно робити відчайдушні спроби змотивувати себе.
О, з питання самомотивації я великий спеціаліст! Але тільки в теорії…
Я давно усвідомила для себе, що дисципліна варта значно більшого ніж стимул. Адже скільки людина може протриматися на мотивації? Зовсім трохи. Поясню на найпростішому прикладі: коли ти голодний, струнка модель в купальнику на дверцятах холодильнику не врятує тебе від варварського нападу на цей самий холодильник. Навіщо далеко ходити – я й сама вже звикла дивитися на збережені в телефоні картинки з ідеальними дівчатами, жуючи при цьому бутерброд. Адже струнка фігура навіть при найбільших моїх намаганнях здається мені далекою та ефемерною, а бутерброд – ось він, реальний та смачний. Тож, змушуючи себе щодня вставати раніше, щоб зробити зарядку та зварити корисну гречку, ви досягнете значно більшого, ніж тримаючись лише на бажанні стати кращим, яке зникне з першими серйозними труднощами.
З вічнонадієтними кралями ми розібралися, але я відступила від теми. Тепер до моєї проблеми: де взяти натхнення для своєї творчої макулатури? З натхненням така ж сама ситуація, як з мотивацією: не треба чекати на морі погоди. Треба просто сісти і робити.
І не треба наводити мені у приклад «Останній листок» О. Генрі! Це одна з моїх улюблених новел, але навіть я визнаю її не реалістичність. Історія про художника Бермана, який за все своє життя написав лише одну картину, що врятувала життя зневіреної дівчини, але коштувала йому власного. Я псую книгу своїми крокодиловими слізьми щоразу, коли перечитую цей твір, але в житті такий принцип, на жаль, не працює – берегти себе та свій талант для єдиного шедевру. Адже в реальності є такі нудні речі як самовдосконалення, практика й таке інше…
Як бачите, іноді я кажу розумні речі, але мені вони не допомогли аніскілечки. Це не значить, що слова мої нічого не варті – за законом «чоботаря без чобіт» ми завжди даємо людям корисні поради, яких самі не можемо дотриматися. Але все ж таки я вирішила звернутися до своїх друзів та досвідченіших людей з питанням:
«Що ви могли б порадити людям, яких спіткала «творча криза» та небажання займатися улюбленою справою? Яку роль в цьому відіграє самодисципліна? Як треба мотивувати себе?»
Денис Лук’яненко, мій однокласник та веб-дизайнер:
«Лень творить — смотришь на чужие крутые работы, подбираешь музыку в тему, слушаешь, представляешь свою роботу под музыку, планируешь, делаешь.
Творческий кризис — если из-за проблем в жизни и это, когда не знаешь, зачем вставить по утрам, то не знаю, как с этим справиться. Если надоело то, что делаешь — перейти на что-то еще — не проблема. А если еще найдешь хороший источник информации о новом деле — вообще супер».
Анонім. Коротко та зрозуміло:
«Коли в мене щось не виходить, я забиваюся в куток та плачу».
Оля Лисенко, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка:
«Я особо не стараюсь бороться с ленью. Если она пришла в гости, значит, она соскучилась. Значит, я поднимаю свою пятую точку и иду в магазин за сладеньким. Лень в это время выбирает фильм для просмотра. К слову, иногда выбирает несколько. От меня лень редко быстро уходит.
Что касается творческого кризиса… Вдохновение лечится вдохновением. Должно быть что-то, что может заслонить от окружающего мира, должен быть свой особый вид успокоительного, умиротворительного. Для меня это прогулки по любимому городу в солнечную погоду».
Катерина Мошняга, студентка МКТІ:
«Настрой либо есть, либо его нет. И нет смысла себя заставлять. Когда оно идет само по себе, всегда результат лучше. Как в творчестве, так и в любом другом занятье».
Павло Крестьянников, учень шостого класу Миколаївської гімназії №3 та майбутній футболіст:
«Я вважаю, що мотивацiя — це головне в будь-якій справi. Постав для себе цiль, яку ти хочеш досягнути. Не треба зупинятися. Треба йти далi й далi.
Також в тебе повинна бути самодисциплiна. Не можна виходити зі спокiйного стану.Тому що в хаосi в тебе нiчого не вийде!
Я завжди, коли роблю якусь справу, i менi не хочеться виконувати,то я завжди думаю про результат. Думаю про те, що коли я зроблю це, менi скажуть гарнi слова, що мене будуть поважати».
Ірина Вінниченко, студентка факультету менеджменту НАУ, фотограф:
«Ну, я считаю, что если у человека настал творческий кризис, значит все-таки были на него причины… Для начала надо разобраться с этими причинами.
Может, нужно немного разнообразия, надо внести что-то новое. Попробовать делать то, чего ещё не делал, искать вдохновения.
По поводу самодисциплины затрудняюсь что-либо ответить».
Михайло Дем’яненко, учень дев’ятого класу СЗОШ №22, майбутній журналіст:
«Я вважаю, що в такому випадку потрібна зміна обстановки. Коли людина змінює своє оточення, вона знаходить нові інтереси, нові джерела натхнення. Самодисципліна відіграє у цьому важливу роль, адже успіх справи завжди залежить від того, як швидко людина може прилаштуватися під ті чи інші обставини».
Надія Волошенюк, випускниця Миколаївської гімназії №3, прагне стати перекладачем:
«Если мне лень, я отказываюсь что-либо делать. И впоследствии мне это вылезет боком. Осознание того, что я могу пострадать, мотивирует к действию – настрой такой. В редких случаях мотивирует выгода, еще реже – сила воли».
Максим Комаров, випускник Миколаївської гімназії №3, майже студент економічного факультету:
«Ну, взагалі-то у випадках такої творчої кризи я слухаю пісні WhitneyHuston «Iwillsurvive» та Salvador «Getup». А ще від апатії мене нерідко рятує улюблений вірш Ред’ярда Кіплінга:
Як вистоїш, коли всі проти тебе—
Упали духом і тебе клянуть, і
Як всупереч усім ти віриш в себе,
А з їх невіри також візьмеш суть;
Якщо чекати зможеш ти невтомно,
Оббріханий — мовчати і пройти
Під поглядом ненависті, притому
Не грати цноти ані доброти;
Як зможеш мріять — в мрійництво не впасти,
І думать — не творити думки культ,
Якщо Тріумф, зарівно як Нещастя,
Сприймеш як дим і вітер на віку;
Якщо стерпиш, як з правди твого слова
Пройдисвіт ставить пастку на простих,
Якщо впаде все, чим ти жив, і знову
Зумієш все почати — і звести;
Якщо ти зможеш в пориві одному
Поставить все на карту — і програть,
А потім — все спочатку, і нікому
Про втрати й слова навіть не сказать;
Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили
Служити ще, коли уже в тобі
Усе згоріло, вигасло — лишилась
Одна лиш Воля — встоять в боротьбі;
Як зможеш гідно річ вести з юрбою
І з Королем не втратиш простоти,
Якщо усі рахуються з тобою
на відстані, яку відміриш ти;
Якщо ущерть наповниш біг хвилини
Снагою дум, енергією дій,
Тоді весь світ тобі належить, сину,
І більше: ти — Людина, сину мій».
Ліза Нагірняк, студентка факультету журналістики КУ ім. Бориса Грінченка:
1. Найперше, що варто зробити — це поміркувати над тим, що могло би завадити людині займатися улюбленою справою. По-друге, на деякий час забути про все на світі та віддати свою душу та тіло у руки справжнього відпочинку. І варто згадати весь нелегкий шлях своїх цінних досягнень.
2. Самодисципліна — ключ до нових звершень.
3. Мотивація — чудова річ, яка допомагає відімкнути двері своїх особистих мрій. І для того, щоб вдало мотивувати себе слід на хвилинку уявити результат праці, яка напише ваше ім’я з великої літери, згадати заради кого ви хочете займатися певною справою, або ж постійно самовдосконалюватися, таким чином мотивувати себе на створення свого «ідеалу».
Я стільки бідкалася над своєю задачею, а могла б давно звернутися до друзів і… отримати цілий вінегрет корисних порад! Надихаюча музика, пізнання нового у сфері свого хобі, солоденьке, загроза потрапити в халепу, а іноді просто слова підбадьорювання! Якщо жодний зі способів не допомагає – забийтесь в куток та поплачте, деколи це корисно.
Скільки людей, стільки й думок… І все ж таки, я помітила цікаву тенденцію: молодше покоління має більш бойовий настрой, ніж ми – підлітки. Можливо тому, що нам банально набридло бути активними. Можливо, нас спіткала низка розчарувань (не той результат, якого ми очікували, чи не така реакція суспільства на наші досягнення). Можливо, винні іспити, які задурили нам голову, а, можливо, ми просто ледачі, а я зараз марно намагаюся знайти нам виправдання. Так чи інакше, кубок найактивнішого класу щороку на гімназійній лінійці отримують і будуть отримувати надалі п’ятикласники. Добре це чи погано – на це питання я поки не знаю відповіді.
Щодо мене, читаючи відповіді респондентів, я винайшла власний інгредієнт до цього салату порад. А думка моя проста й геніальна як двері: я жалілася на творчу кризу і…Написала про неї! Тобто, як у приказці: «А слона я й не помітив». Може, іноді треба перестати шукати натхнення в замудрих книжках та за околицями Всесвіту? А писати про те, що наболіло. Малювати те, що бачиш щодня, але чомусь не звертаєш уваги. Шукати той вид спорту, який тобі до вподоби, а не під час якого спалюється найбільша кількість калорій – признайся, ті все одно кинеш його.
А от що стосується уроків… Тут я можу лише злорадно посміхнутися та сказати, що мені залишилося два з половиною місяці та цей жах закінчиться для мене назавжди. Якось вже переживу. А ви, дорогі, терпіть – всі ми там були.
Дар’я Безрученко,
вихованка гуртка «Школа журналістики» ДЦ Корабельного району,
учениця 11-го класу Миколаївської гімназії №3
