Миколаїв став штабом партизанів південного фронту, - ВВС
Автор: Сара Рейнсфорд
Поки українські військові посилюють удари по Херсонській області, натякаючи на початок контрнаступу на півдні, поруч працює інші сила. Це — підпільна армія України, мережа агентів та інформаторів, які діють у тилу ворога.
Ми їдемо на зустріч з бійцями руху опору через жовто-блакитний краєвид соняшникових полів і безхмарного неба Миколаївщини. Миколаїв, найбільше місто на підконтрольній Україні території на захід від Херсона, стало штабом партизанів південного фронту.
Проїжджаючи військові блокпости, ми бачимо гігантські рекламні щити, на яких зображена безлика фігура у капюшоні та попередження: «Партизани бачать все». Плакат покликаний змусити нервувати російських окупантів регіону, а також підняти моральний дух тих, хто опинився під їхньою владою.
«Рух опору — це не одна група, це масштабний… тотальний спротив», — наполягає чоловік, який стоїть переді мною. Його голос трохи приглушений чорною маскою, яку він підняв із шиї, тому я не бачу його обличчя. Я не можу описати кімнату, де ми знімаємо його на відео, особистість цього чоловіка повністю приховано. Я назву його Саша.
Незадовго до війни Україна посилила свої сили спеціального призначення частково для створення та управління рухом опору. Було навіть опубліковано буклет у форматі PDF про те, як бути партизаном. Він містить інструкції підривних дій, як-от різання шин, підсипання цукру у баки з бензином чи відмова виконувати накази на роботі. «Будьте незговірливими», — лунає одна з порад.
Але команда інформаторів Саші відіграє більш активну роль: вони відстежують переміщення російських військ у Херсоні.
«Скажімо, вчора надійшла нова ціль, ми відправили її збройним силам, і через день-два цієї цілі більше немає, ось так і живем», — каже він, поки ми переглядаємо деякі з багатьох відео, які він щодня надсилає з сусіднього регіону.
Одне відео надіслав чоловік, який, проїжджаючи повз військову базу, зняв російську техніку, інший ролик — із камер відеоспостереження. На ньому зафіксовано, як проїжджають російські вантажівки, позначені гігантськими літерами Z.
Саша описує своїх «агентів» як українців, «які не втратили надії на перемогу і хочуть звільнення нашої країни».
«Звичайно, ім страшно, — каже він. — Але служіння своїй країні важливіше».
Разом із Сашею працює команда, яка запускає над Херсоном безпілотники, щоб виявляти цілі для військових. Цивільні, а не солдати, усі працюють волонтерами, вони збирають кошти на дрони у соцмережах.
Керує ними Сергій, до війни він вирощував декоративні рослини, але приєднався до боротьби за звільнення півдня після того, як побачив тіла розстріляних мирних жителів у Бучі під час російської окупації.
«Після цього я не міг просто сидіти вдома, — каже чоловік. — Я не міг ні про що думати й займатися чимось іншим, поки триває війна».
Заняття, яке він обрав натомість, надзвичайно небезпечне. Щоразу, коли він і троє його помічників виходять на завдання, їх обстрілюють росіяни, але поки ніхто не загинув. «Я усвідомлюю, що це справа випадку, — знизує плечима Сергій і м’яко посміхається.
«Але принаймні якщо це трапиться зі мною, я знатиму, що це було недарма».
Партизани борються за те, щоби контроль росіян над Херсоном не став постійним. Вони прагнуть не допустити референдуму, який Москва, схоже, планує провести. Росія вже запровадила у регіоні рубль і власні мережі мобільного зв’язку та активно накачує окуповані території пропагандою з державних телеканалів. Місцеві журналісти або втекли, або залягли на дно.
Заступник голови Херсонської обласної адміністрації Дмитро Бутрій, який наразі працює з Миколаєва з невеликого офісу, обкладеного мішками з піском, каже, що голосування щодо приєднання до Росії було б фальсифікацією, «повним фейком», який не визнає жодна «цивілізована» влада. Москву сьогодні це не надто турбує…
Дехто з місцевих жителів перейшли на бік росіян. Команда Саші створює базу даних «колаборантів», використовуючи інсайдерську інформацію. «Це для того, щоб потім ніхто не міг стверджувати, що вони були в опорі», — пояснює він.
Але також і для залякування. Поруч із будинками колабораціоністів партизани розклеюють плакати з погрозами. На них зображений портрет людини та труна або напис «Розшукується» із пропозицією великої винагороди за смерть. Активісти фотографують результати своєї роботи та відправляють їх Саші.
«Дуже багато написів на стінах. Люди пишуть «вдавіться своїм референдумом», а також розклеюють листівки», — Саша розповідає про свої останні репортажі з Херсона.
«Це показує, як багато людей не бояться: у місті, де скрізь військові патрулі, вони встигають надрукувати листівки, а потім ходять з ними та клеєм, коли їх можуть у будь-яку мить зупинити і все скінчиться дуже погано».
Була серія замахів на тих, хто перейшов на бік росіян. Одного блогера застрелили, загинув чиновник створеної Росією адміністрації, інші були поранені внаслідок вибухів автомобілів. Чиновники-колаборанти, які обіймають високі посади, тепер ходять у бронежилетах…
Багато людей виїхали з Херсона, рятуючи своє життя після того, як росіяни захопили місто. Українська влада також закликає людей евакуюватися, попереджаючи, що військова операція з повернення регіону неминуча. Але виїхати з міста непросто. Окупаційна влада обмежує кількість транспортних засобів, які можуть перетнути лінію фронту, і дозволяє лише один маршрут виїзду на підконтрольну Україні територію — дорогу, яка веде на північ до Запоріжжя…
Початок контрнаступу на Херсон здається близьким.
Саша вважає, що багато хто з тих, хто залишився у місті, готові воювати. Ті, з ким я спілкувалась, кажуть, що підтримка окупаційної влади мінімальна, а кількість обшуків, затримань і побиттів в останні місяці скоротилася.
«Коли армія почне наступати, люди будуть у курсі, будуть готові допомагати», — каже Саша.
Після жорстокого досвіду російського ув’язнення Олег уже повернувся на південний фронт, він воює за своє рідне місто поруч з українськими партизанами.
«Можуть захопити землю, але не можуть захопити людей, — каже він. — Росіяни ніколи не будуть у безпеці в Херсоні, тому що люди їх там не чекали. Вони їх не люблять. Вони їх не приймуть».
Автор: Сара Рейнсфорд, ВВС
