Прекрасне поруч: симфонії вітрів та хвиль Дніпровсько-Бузького лиману, природні чари Прилимання (Фото)

Автор допису у «Фейсбук» Олександр Голобородько описує прекрасні місця, розташовані вздовж узбережжя Дніпровсько-Бузького лиману, всього в декількох десятках кілометрів від Корабельного району міста Миколаєва — у сусідній з нами Херсонській області:

ПРИЛИМАННЯ. ЛІНЗИ «ГЛИБОКОЇ РІЗКОСТІ».

Узбережжя Дніпровсько-Бузького лиману уявляється мені величним історико-природничим музеєм, що постійно чекає на допитливих та енергійних відвідувачів. А ще – залою філармонії-акваторії, в якій постійно звучать симфонії вітрів та хвиль, пташині хорали та соло. В діорамах та експозиціях цього музею – піщано-черепашкове намисто прибережжя, витіюваті малюнки жовто-глиняних скель з червонокнижною рослинністю, водні панорами, що сприймаються приїжджими за море, фантастичні хмари в небосфері, що нагадують могутні гірські пейзажі, по-заповідному нелякане птаство при берегах та у небі, уповільнено-затяжний рух суден на далеких рейдах, рибальські човни-могікани, що вирушають «на воду» та повертаються «з води»… Певно, до цих пейзажів не були байдужими й стародавні літописці, які лишили нам нев’янучі історичні свідчення про посельців цих берегів часів освоєння Північного Причорномор’я.

Лиман хвилює з дитинства багатьох із нас, кому випало народитися на його берегах або «захворіти» ним під час приїздів. Артефакти сивої минувшини (стародавні монети, уламки знарядь праці, зброї тощо), віднайдені в дитячі роки на смужках чорного піску – залишках давніх культурних шарів, прибережному дні, що оголювалось у час сильних вітрів, в урочищах, давніх поселеннях, що магнітом притягували археологів, стали нашими лінзами «глибокої різкості» у минувшину, назавжди зробили заручниками Прилимання, його природних чар та загадок. Як же не зацікавишся історією рідного краю, коли минулі часові пласти «тиснуть» на тебе такою багатою наочністю? Як же не ходитимеш до архівів та бібліотек, аби «контактніше», спираючись на історичні документи та свідчення, відчувати минувшину?

Вже із десять років, у літні місяці мандрую прилиманськими стежками з онуками, по мірі їх підростання, фоторепортажі викладав у Фейсбуці. Ходили зі Станіслава до Олександрівки, Широкої Балки (Золотий мис), до Софіївки (Глибока Пристань), бували в урочищі «Скелька»… Мрію, що онуки також не будуть байдужими до лиманської неосягненності.

Хочеться сподіватись, що пішохідні стежки уздовж Дніпровсько-Бузького лиману все більш пробуджуватимуть та притягуватимуть до себе шанувальників мандрів: надто вже багато спресовано у цьому просторі часових «шарів», культур, занять, доль, можливостей, щоб можна було нехтувати таким багатством та байдуже відвертатися від нього.

Водночас дивує пішохідне неосвоєння скель та берегів: увага спільноти, переважно на автомобільних колесах, зосередилась на районі так званого «каньону», що за Станіславом у бік Олександрівки (концерти, фотосесії, споглядання заходу сонця тощо). Вважаю, що туристичним функціонерам варто було б подумати про розробку серії одноденних пішохідних маршрутів на відтинку Кізомис – Широка Балка – Станіслав – Олександрівка – урочище «Скелька»…: враження та фотовідкриття на цій дистанції гарантовані. Радив би, зокрема, придивитися до вельми ефектних скель, що за Станіславом у бік Широкої Балки: високий «дніпровський» бік лиману не менш ефектний, ніж «бузький», тут багато цікавих куточків.

«Але важливо: прилиманський «скелястий» простір повинен стати виключно пішохідним та велосипедним: доступ автомобільного, мотоциклетного транспорту до скель потрібно обмежити, влаштовуючи стоянки, бо, з часом, окраса та багатство скель – реліктова рослинність – може безслідно зникнути», — зауважує автор допису.

Він опублікував світлини з мандрівки, яка здійснилася влітку 2019 року по маршруту Станіслав – Широка Балка (Херсонської області).