"Заняли коней семеро"... Про стосунки між ногайцями та козацьким населенням територій, де зараз - Вітовський район
Відомо, що час від часу ватаги ногайців робили наїзди на козацькі господарства, — хутори-зимівники. Так само козаки не гребували поживитися забраними у ногайців кіньми.
Як складалися стосунки з ногайцями козацького населення територій, які нині складають Вітовський район Миколаївщини і Білозерський район Херсонщини, дізнаємося з архівних документів.
АКНЗС. том 4. Документ №158. 1754 р., жовтня 20.- Протокол допиту козака Левушківського куреня Макара Немая, обвинуваченого в участі в наїздах та захопленні коней у ногайців тощо:
«В восени, согласясь с куренними корсунскими Радком да Иваном Злодеем, поехали каюками в Прогної, где заняли в нагайцов коней семеро, якіе плавали в Карабельном на сю сторону Днепра. И подуванивши те кони, с которих припало мне двое, Злодееви — двое, а Радкові, яко оной биль ватагомь,- трое, с яких коней и до сихь пор єдєнь в стаде гардовом находится, и порезнясь з своїм с вишеупомянутим товариством продавши единого коня козаку полтавскому Яцику, поехал в село Камянское, где биль нєдєль шєсть.
А с того села приехал в Січь, где зимовал».
В іншому документі з переліком кривд, завданих козакам ногайцями, згадується Вітовка. Документ датований 1750 роком. Цей факт спростовує твердження деяких проімперських істориків, ніби Вітовкою поселення було назване після 1774 року з приходом на наші землі російської імперії.
Зверніть увагу на зелену лінію кордону на білому тлі (північніше майбутнього Миколаєва). Це та сама лінія розмежування 1705 року, котру Запорізькі козаки не визнавали впродовж 5 років і всіляко ігнорували його встановлення. Навіть тоді, коли українські землі були поділені між османами та московитами, землі Запорізької Січі зберігали свою автономію у кордонах, котрі існували ще за часів князя Вітовта. Підтвердженням того є лист кошового отамана Костя Гордієнка до Думного радника О. Українцева з повідомленням про отримання царської грамоти та наголошенням на незмінному ставленні війська Запорозького щодо захисту своїх земель:
“ …У третьому листі нашому ми, Військо, вельможності Вашій писали, що преславної пам’яті від короля Вітула туркам кордон є призначений землею по Бог, по Старий Очаків, а водою, в’їхавши конем у море, потіль навіть копитом землі не досягне, потіль розграничено” (із Січі Запорізької червня дня 28, 1705 р.).
Матеріал наданий нашим давнім колегою — краєзнавцем Сергієм Корнієнком.
Так а где же Витовце была? А то как то в тексте письма не указано
Ты пиши что сейчас, год два назад!!! Умник!!!
Что за бред я тут прочел?
Спасибо автору ,очень интересная статья про историю района
Аватар Ivan: /Так а где же Витовце была? А то как то в тексте письма не указано/
Не Витовце а Витовка , на вопрос где, - в Витовце. В то время так склоняли. А где Витовка находилась, смотри карту Томилова 1775 г. ( Течение рек Днепра и Буга).