29 червня 2018 року - 230 років з дня заснування Вітовського госпіталю

Без перебільшення, Вітовський госпіталь був найдавнішим на півдні України.

Шпиталь був заснований 29.06.1788 р. Тож, 29 червня 2018 р. спливає 230 років від дати його заснування.

Передумовою заснування Вітовського госпіталю стала чергова російсько-турецька війна (1787 — 1791 рр). Майбутній головний лікар Вітовського шпиталю Данило Самойлович (Сушинський) походив з Чернігівщини, з давнього козацького роду, і був онуком гетьмана Самойловича. В серпні 1787 року Данило Самойлович перебував на медичній службі у Кінбурнській фортеці. В наступному 1788 році з розгортанням бойових дій Самойлович лікував поранених у прифронтових лазаретах.

З метою якісного лікування поранених, лікар Самойлович звертається з клопотанням до князя Потьомкіна про необхідність влаштування стаціонарного лазарету в тилу.

Ось відповідь Потьомкіна, уривок з листа від 29 липня 1788 р.:

“Крайняя настоіт надобность учрєдіть лазарет в Вітовкє. Я пріказал для сєго прівєсті кібіткі, домікі походниє і нєсколько мулов. Єжелі к сєму добавіть єщьо шалашей, то достаточно будєт”.

На початку лазарет містився в кібітках, походних будиночках, а також в шалашах. Однак кібіток та шалашів було не достатньо, можливості лазарета були обмежені. 21 вересня 1788 р. до Вітовського лазарету направляють штабс-лікаря Вовчанецького, лікаря Бобровського та підлікаря Якимитенка.

За 180 днів облоги Очакова чисельність 80 000 російського військового корпусу фактично зменшилася в два рази. Солдати гинули не стільки від куль та гармат у бою, як від голода, холода, та всіляких хвороб. Отже, Самойлович знову звертається до керівництва з клопотанням про побудову нормальних, капітальних примішень госпіталя.

Наглядачем ще не збудованого госпіталю призачається родич Потьомкіна — секунд-майор Михайло Висоцький. До його обов’язків входили заходи з якнайшвидшої побудови капітальних приміщень та облаштування шпиталю. М. Висоцький доволі жваво, протягом 1788 -1791 рр виконує свої службові обов’язки, за що отримує чергове звання прем’єр-майора.

Під керівництвом Висоцького за вказаний період були зведені не лише будівлі для госпіталя у Вітовці,  але й інші будівлі у так званій допоміжній лікарні шпиталю. Поранених доправляли у Вітовку з лівого берега Буга водою.

На карті Капітана Лейтенанта Е. Мангарі за 1825 рік, на правому березі позначена «Стара пристань» (яка діяла в часи війни при облозі Очакова у 1788 році), бо нову пристань за наказом  адмірала Мордвінова на той час облаштували напроти Лісків.

За офіційною версією, Вітовський госпіталь розташовувався на території сучасного парку “Молодіжний“. За версією старожилів (яким у свою чергу розповідали їхні предки), госпіталь містився на території, котру до 80 тих років 20 століття займала лісопилка а тепер бензозаправка біля річки Вітовки. В будь-якому разі версія старожилів не спростовує офіційну версію а лише доповнює її.

Не буде перебільшенням сказати, що стараннями лікарського колективу Вітовського госпіталя було врятовано величезну кількість життів як солдатів так і козаків Чорноморського козацтва, які брали участь у штурмі Очаківської фортеці. У Вітовському шпиталі з липня 1788 р до травня 1790 року лікувалося 16000 хворих та поранених. З них померло 1118 осіб, або 7%. Біля госпіталю був великий аптечний сад, в якому вирощували лікарські рослини.

Окрім Д. Самойловича лікарями у Вітовському госпіталі (а пізніше у Миколаївському) були лікарі: Ернест Вільґельм Дримпельман, Гаврило Бер, Юхим Білопольський ,Яків Єнько, Василь Червінський, Петровський, аптекар Герберт Дітріх Дреєр. Окрім лікарів у штаті госпіталю були також ґезелі (помічники лікаря, чи по-сучасному фельдшери), нам відоме прізвище одного з них — Молтиєський.

Поранення, каліцтва, хвороби спричинені анисанітарією — холера, це були щоденні будні лікарів Вітовського госпіталю. Для флотського гарнізона та робітників верфі в кінці 1791 року (5 грудня) була збудована лікарня біля судоверфі (зараз вул. Перша воєнна). Відтоді підрозділ основного госпіталя став називатися військово- морським госпіталем.

Будівництво у Вітовці як і у Миколаєві велося швидко, тому матеріал особливо не вибирали. Основним будматеріалом були дрібно-бутовий камінь та глина, що в майбутньому призвело до появи трішщин та аварійності будівель. На головному корпусі військово-морського госпіталю в Миколаєві у 1852 році, для зміцнення стін були зроблені зовнішні контрферси, котрі так і не покращили стану будівлі. Так само у Вітовці приміщення госпіталю були не довговічними і внедовзі стали аварійними. В середині 19 століття колишній госпіталь розібрали на будматеріал для побудови церкви.

З 1792 року Самойлович працює головним лікарем причорноморських карантинів та активно бере участь у ліквідації спалахів епідемії чуми 1800 року.

Варто відзначити, що видатний вчений-епідеміолог Данило Самойлович за великий вклад у розвиток епідеміології був обраний членом 12 іноземних академій та наукових товариств. Помер 20 лютого 1805 року. Похований у Миколаєві.

На вшанування пам’яті лікаря Самойловича, 225 річниці народження вченого, 20 червня 1969 р. відомому лікареві втановили пам‘ятник на території тубдиспансеру в Лісках (зараз обласна лікарня). Також гранітне погруддя вченому Д. Самойловичу встановлене біля районної лікарні у Корабельному районі (зображена на головному фото до статті, зараз це міська лікарня №5 — прим. ред.), одна з вулиць нашого району носить ім‘я видатної особистосі. 

У краєзнавчому центрі «Край» (Бібліотека для дорослих, просп. Корабелів,12) виставлений макет  Вітовського госпіталю, і будь-хто охочий може його оглянути.

Джерела :

1. Бородій М.К. “Д.С. Самойлович” Б-83, к 1987. 61.

2. Пономаренко М. “Наш город” №38 (44) вересень-3 жовтня 2006 р.

3. Кісельов А.Ф., КлочкоВ.І. “Життя і діяльність першого лікаря Миколаївщини, сина вітчизни Д.С. Самойловича“ Миколаїв, 2004./ Миколаївський державний університет / ISBN966-966-231-7

Підготував голова Вітовського Українського Товариства В. Мних