"Но в жизни перелом: кой-что пошло на слом", - ветераны Корабельного района в гостях у НГЗ

Зараз тільки самого байдужого не хвилює доля глиноземного заводу. Бо це не тільки місце роботи для багатьох мешканців Корабельного району, не тільки добробут їх родин. Це і численні новобудови, квартири для працівників, «Водолій», готель, палац культури, чудові свята, на які приїздили з усіх куточків міста.

Власне, і заснування Корабельного району, його розбудова відбувались завдяки глиноземному заводу. На жаль, багато з цього тільки в спогадах.

І ось на заводі знову чергові зміни, а останнім часом, як показує життя, не на краще.

Большая афера с Николаевским глиноземным…
Что будет дальше?

А уявіть, як турбує це питання тих, хто будував завод з першого кілочка.

Саме тому ветерани району звернулись до директора підприємства Мирного Дмитра Сергійовича з проханням відвідати музей заводу та почути відповіді на хвилюючі питання.

Ще дорогою добровільним гідом став Андрейченко Анатолій Васильович, ветеран заводу. Історія заводу та його трудова біографія нероздільні, бо ж він був першим головним інженером з капітального будівництва.

Розповідь про перші роки заводу була цікавою, емоційною і живою, бо серед слухачів були безпосередні учасники цього величного будівництва.

Уважно слухали, розпитували, розглядали фото, на яких і перший директор Беспалов Євген Миколайович, і міністри, і французи, що поставляли обладнання для заводу.

В музеї заводу Людмила Стенькіна ознайомила  ветеранів з експозицією, що висвітлює всі етапи життя підприємства. Але вже скоро екскурсія переросла в дискусію щодо долі заводу.

І спогади… спогади.

Якуніна Марія Михайлівна з незмінною посмішкою, але й зі сльозами на очах, згадувала скільки сотен кілометрів вона пройшла біля шламосховища, яке будувала. До речі, Марія Михайлівна нагороджена Орденом «Знак Пошани».

Білошапкин Олександр Клавдійович, в недалекому минулому працівник заводу та бувший голова його ветеранської організації, експромтом написав вірша, в якому і гордість, і смуток:

Наш заводской музей нас встретил как друзей.
Здесь экспонатам тесно – все было интересно.
Когда-то наш народ имел такой завод.
Контрольный же пакет утерян много лет.

И все же он родной, по-прежнему он мой.
И помню я года, как строился тогда.
Но в жизни перелом: кой-что пошло на слом.
И молодым решать: куда и как шагать.

Історія заводу – жива історія, бо живі її творці, ті, хто пов’язав з ним свою долю, для кого завод і гордість, і надія.

Секретар ради ветеранів М. Зайкова