Короткометражні фільми - як сучасна авангардна поезія, котру мало хто розуміє...

Короткометражки ґрунтуються на двох принципах — стислість та ясність, але, тим не менш, мають подвійне дно. Кожен розуміє фільм по-різному. Може бути навіть кілька смислів. Так як у розповіді про чиновника (фільм «Про Івана», режисер Олександр Бочко, Рівне). Для когось це привід посміятися з товстого і бездіяльного бюрократа, а для інших — вже щось більше. Але в кожного своя правда.

Хочу зарекомендувати вам декілька короткометражок, котрі явно показують сучасність.

Відзначу гумористичну, для декого, та насправді проблемну короткометражку «Смородина», режисера Павла Острикова, Київ.

Як тільки-но продавчиня зрозуміла, що може правити світом, то зразу підняла ціну на власний товар. А в нашій державі хіба не так?

Ще один зі вподобаних фільмів «Музичному училищу з любов’ю», режисера Джейана Морозенка. Він розповідає про Миколаївське вище музичне училище та зроблений з в повагою до тих, хто навчається і хто викладає в ньому. Вони тепло розповідають про свою «альма-матір».

Фільм «Качельки», режисер Андрій Остріковський, Київ. Ця кінокартина знята на дуже актуальну тематику. Тобто, про дівчат, які жити не можуть без самофотографування щомиті. Разом з автором можно посміятися над персонажем, а з іншого боку сумувати через те, що є такі люди. Вони просто не розвиваються, сенс їх життя – instagram, Вконтакті. Ні, це не ті люди, які спілкуються, наприклад, в соціальній мережі «Вконтакті», заводячи там друзів або ж, виставляючи свою творчість. Я про тих, хто постить фотографії, накручує лайки і репости. Але на цю тему можна говорити вічно, тому розповім про наступний фільм.

Мені особливо запам’ятався фільм «Спасибі, брат», реж. Натан Бундук, Миколаїв. Відтворено реальне ставлення людей один до одного. Коли один з братів раптом залишився інвалідом, і попросив свого молодшого брата вивезти його до парку, то другий не захотів добавляти собі клопоту, або ж, більше, соромився старшого. Та лише тоді, коли молодший брат впав і до крові розбив руки та скроню, він згадав про старшого, котрий ще з дитинства допомагав йому. То виходить завжди актуальна істина, котра стверджує, що людина ніколи не почне цінувати щось або когось, поки не втратить або поки не зрозуміє, що може втратити.

Короткометражка «В’язень» режисера Назарича Шпильчака, Львів. Цей фільм більше схожий на відео-поезію. Дуже цікава задумка.

Такі фільми може оцінити лише той, хто вміє аналізувати, вдумуватися. І я маю на увазі не дорослих людей, а підлітків. Адже саме в нинішньому столітті часто молодь до 18 років набагато глибше мислить і вникає у закладену автором думку того чи іншого фільму. А про тих, хто створює це — короткометражні фільми, відео-поезію, взагалі мовчу. Це насправді дивовижно.

Короткометражки – фільми для людей з високим, не тільки інтелектуальним рівнем, але і з творчими задатками, що спонукають думати. Фільми такого характеру, не для натовпу сірих роззяв, які можуть оцінити лише поверхово, не вникаючи в суть, зміст, у те, що саме хотів донести режисер, автор. Це не фільми одноденки, вони змушують примушують задуматися і часом кардинально змінюють думки.

Все те, що турбує людей сьогодні, показано в цих короткометражних фільмах. Можливо, деякі моменти цих фільмів змусять хоч трохи задуматися і змінити хоч щось у створеній роками політичній системі в Україні, допоможуть прокинутися від літургічного сну, в який ввела нас наша бездіяльність, змусять весь світ дивитися на Україну не зверху вниз, а на одному рівні.

В Україні відбуваються незворотні процеси, і чим швидше вони захоплять народ, тим сильніше і міцніше стане наша держава. Адже саме зараз дух українців на висоті.

Антоненко Віолетта
вихованка гуртка «Школа журналістики»
ДЦ позашкільної роботи Корабельного району
учениця ООШ №25 м. Миколаєва